Постанова

від 19.09.2013 по справі 801/8580/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2013 р. (13:44) Справа №801/8580/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим"

до Керченської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача - Голик М.О., довіреність № 357/13 від 12.08.2013 р.

відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Ленінського відділення Керченської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2013 р. № 00000722200, від 16.07.2013 р. № 0000162200.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.09.2013 р. первинного відповідача було замінено належним - Керченською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міністерства доходів і зборів України в АР Крим.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з контрагентом ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка". Так, позивач стверджує, що реальність господарських операції з вказаним суб'єктом господарювання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідач заперечень на адміністративний позов не надав, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час, дату та місце розгляду справи був проінформований належним чином в порядку ст. 38 КАС України.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі АР Крим ДПС з 23.04.2013 р. по 29.04.2013 р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" за серпень 2011 р., за результатами якої складений акт № 131/22-00/32148768 від 29.04.2013 р.

В ході проведення перевірки податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем:

1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі 8966,66 грн.;

2. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 р. на загальну суму 10311,73 грн.

Так, спираючись на матеріали акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка", а також інформації автоматизованих систем, податковою інспекцією був зроблений висновок щодо неможливості підтвердження факту здійснення операцій по формуванню валових витрат та податкового кредиту.

Не погодившись з висновками перевірки, 07.03.2013 р. позивачем були подані заперечення до Державної податкової інспекції Ленінському районі АР Крим ДПС, які за результатами розгляду були залишені без задоволення.

На підставі акта № 131/22-00/32148768 від від 29.04.2013 р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 00000722200 від 29.05.2013 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 8966,66 грн., у томи числі: за серпень 2011 р. - 2583,33 грн., вересень 2011 р. - 2741,66 грн., грудень 2011 р. - 491,67 грн., січень 2012 р. - 2466,67 грн., квітень 2012 р. - 683,33 грн.

- № 0000102200 від 29.05.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 12889,66 грн., у тому числі: 10311,73 грн. - за основним платежем та 2577,93 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатом процедури адміністративного оскарження та подання позивачем скарг (вих. № 351 від 11.06.2013 р. та вих. № 428 від 10.07.2013 р.) до ДПС в АР Крим та Міністерства доходів і зборів України податкове повідомлення-рішення № 00000722200 від 29.05.2013 р. залишено без змін, № 0000102200 від 29.05.2013 р. - скасовано в частині нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим, 16.07.2013 р. ДПІ у Ленінському районі АР Крим ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10311,73 грн.

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2011 р. між позивачем (замовник) та ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" (перевізник) був укладений договір перевезення вантажів № 22, предметом якого є доставка ввіреного перевізнику вантажу до пункту, вказаного в заявці на перевезення, а також сплата вартості таких послуг.

З пунктів 1.2 та 2.1 договору вбачається, що перевезення здійснюється автомобільним транспортом та на підставі відповідної заявки.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що в заявці на перевезення сторони встановлюють: пункт вантаження, пункт призначення, строк перевезення до пункту призначення, строк подання транспорту до вантаження, тип (марку) автомобільного транспорту та його кількість, вартість послуг з перевезення, характеристики вантажу та інші відомості, якщо це необхідно для здійснення перевезень.

Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок перевізника з використанням платіжних доручень або в іншій формі, яка не заборонена діючим законодавством України (п. 4.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до передбаченого договором № 22 порядку виконання сторонами зобов'язань, позивачем виписані разові договори-заявки щодо надання транспортно-експедиційних послуг.

На виконання умов договору ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" було виконано взяті на себе обов'язки з перевезення вантажів, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а також відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно договору № 22 від 05.03.2011 р. та виписаним контрагентом позивача рахункам-фактурам на загальну суму 53800 грн., у тому числі ПДВ 8966,66 грн., які сплачені в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

За фактом настання першої з подій (отримання послуг з перевезення алкогольних напоїв згідно актів здачі прийняття робіт (надання послуг)) ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" були виписані податкові накладні:

- від 01.08.2011 р. № 4 на загальну суму 800,00 грн., у тому числі ПДВ 133,33 грн.;

- від 02.08.2011 р. № 11 на загальну суму 1200,00 грн., у тому числі ПДВ 200,00 грн.;

- від 03.08.2011 р. № 26 на загальну суму 3300,00 грн., у тому числі ПДВ 550,00 грн.;

- від 05.08.2011 р. № 56 на загальну суму 14800,00 грн., у тому числі ПДВ 2466,67 грн.;

- від 05.08.2011 р. № 57 на загальну суму 3700,00 грн., у тому числі ПДВ 616,67 грн.;

- від 08.08.2011 р. № 76 на загальну суму 2950,00 грн., у тому числі ПДВ 491,67 грн.;

- від 13.08.2011 р. № 153 на загальну суму 800,00 грн., у тому числі ПДВ 133,33 грн.;

- від 16.08.2011 р. № 188 на загальну суму 8500,00 грн., у тому числі ПДВ 1416,67 грн.;

- від 23.08.2011 р. № 272 на загальну суму 3350,00 грн., у тому числі ПДВ 558,33 грн.;

- від 27.08.2011 р. № 313 на загальну суму 1300,00 грн., у тому числі ПДВ 216,67 грн.;

- від 30.08.2011 р. № 338 на загальну суму 2300,00 грн., у тому числі ПДВ 383,33 грн.;

- від 30.08.2011 р. № 340 на загальну суму 3900,00 грн., у тому числі ПДВ 650,00 грн.;

- від 31.08.2011 р. № 339 на загальну суму 3600,00 грн., у тому числі ПДВ 600,00 грн.;

- від 31.08.2011 р. № 363 на загальну суму 3300,00 грн., у тому числі ПДВ 550,00 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 р.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 8966,66 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту: серпня 2011 р. - у сумі 2583,33 грн., вересня 2011 р. - у сумі 2741,66 грн., грудня 2011 р. - у сумі 491,67 грн., січня 2012 р. - у сумі 2466,67 грн. та квітня 2012 р. - у сумі 683,33 грн., про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Крім того, суми сплаченої вартості товарів були включені до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування, що знайшло своє відображення в звітній податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2011 р.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Матеріали справи свідчать, що податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, податкові накладні, виписані контрагентом, відповідають вимогам, встановленим Податковим кодексом Українита містять всі необхідні реквізити.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку є належним доказом здійснення позивачем господарської діяльності з ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" та підставою для відображення сум за угодою в податковому обліку.

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарської операції позивача з ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка", непідтвердження її первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Проте, наведені обставини не досліджувалися податковим органом під час проведення перевірки, оскільки фактично висновок про фіктивність господарських операцій був зроблений на підставі отриманого акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, ненаданням доказів на підтвердження обставин перевезення товарів тощо.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з вищезазначеним контрагентом, суд зазначає наступне.

Так, документальне оформлення транспортних послуг було здійснено шляхом складання разових договорів-заявок щодо надання транспортно-експедиційних послуг, товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно договору № 22 від 05.03.2011 р., предметом якого було надання транспортних послуг.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктом 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно до пункту 14.4 Правил остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у Замовника, - тільки дорожніх листів.

Згідно з пунктом 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. N 207, водій, який здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, повинен мати, зокрема, товарно-транспортну накладну.

Аналіз наведених документів дозволяє суду зробити висновок, що підприємство, яке сплатило кошти за вартість послуг з перевезення вантажу, для врахування вартості таких послуг у складі витрат при обчисленні податку на прибуток та для віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту повинно мати належним чином оформлену первинну транспортну документацію, що підтверджує одержання послуг з перевезення вантажів. При цьому, розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів здійснюються саме на підставі товарно-транспортної накладної та її заміна будь-яким іншим документом довільної форми не допускається. Аналогічна думка викладена в Листі Державної адміністрації автомобільного транспорту України від 10.08.2010 р. N 3845-01/09/19-10 та в Листі Держкомпідприємництва від 08.08.2006 N 6197.

Враховуючи, що наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні містять всі необхідні реквізити та оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, суд доходить висновку щодо підтвердження первинною транспортною документацією факту отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, рух активів, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, її реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту в серпні, вересні, грудні 2011 р., січні, квітні 2012 р. та валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартали 2011 р. неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка", останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

Стосовно використання відповідачем під час проведення перевірки висновків, викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не ставиться в залежність право платника на формування валових витрат чи податкового кредиту від можливості податкового органу провести зустрічну звірку постачальника такого платника, яким останньому надані видаткові та податкові накладні, що підтверджують отримання платником товарів (послуг).

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В розумінні п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п. п. 6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 4.4 - 4.6 наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року N 236 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При цьому, додаток 3 до Методичних рекомендацій, яким затверджено форму акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, на відміну від додатку 5 (Довідка про результати проведення зустрічної звірки), не передбачає встановлення висновків щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Отже, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Більше того, зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

За таких обставин, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може бути покладений в основу висновку про фіктивність (безтоварність) операцій між платниками податків, та, як наслідок, не є підставою для здійснення донарахувань податкових зобов'язань.

При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «АСЦ «Побутрадіотехніка» правочину, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем не було враховано припис акта цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними.

З урахуванням цього, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача. Саме така правова позиція викладена в Листі від 21.11.2011 р. N 2135/11/13-11 Вищого адміністративного суду України.

За таких обставин, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 192,78 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Керченської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Автономній республіці Крим.

В судовому засіданні 19.09.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 20.09.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Ленінському районі АР Крим ДПС від 29.05.2013 р. № 00000722200, від 16.07.2013 р. № 0000162200.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" (98227, вул. Одеська, буд. 30, смт Багерове, Ленінський район, АР Крим, ідентифікаційний код 32148768) 192,78 грн. (сто дев'яносто дві гривні сімдесят вісім копійок) судового збору шляхом безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Керченської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Автономній республіці Крим (98300, вул. Борзенко, 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим, ідентифікаційний код 38710311).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України обов'язок стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.