Постанова

від 12.12.2013 по справі 801/8580/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/8580/13-а

12.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Дудін С.О. ) від 19.09.2013 по справі№801/8580/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" (вул. Одеська, 30, Багерове, Ленінський район, Автономна Республіка Крим, 98227)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління міндоходів в АР Крим (вул. Борзенко, буд.40, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Ленінському районі АР Крим ДПС від 29.05.2013 р. № 00000722200, від 16.07.2013 р. № 0000162200.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 12.12.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 12889,66 грн., у т.ч. за основним платежем 10311,73 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2577,93 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 29 травня 2013 року за № 0000102200 та зменшенням розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 8966,66 грн., у т.ч.: за серпень 2011 року - 2583,33 грн., вересень 2011 року - 2741,66 грн., грудень 2011 року - 491,67 грн., січень 2012 року - 2466,67 грн., квітень 2012 року - 683,33 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у Ленінському районі АР Крим ДПС від 29.04.2013 № 131/22/00/32148768 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" (код за ЄДРПОУ 32148768), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Побутрадіотехника" (код за ЄДРПОУ 25599618) за серпень 2011 року", яким встановлено необґрунтоване завищення валових витрат та заниження податку на прибуток за 3 квартали 2011 року у сумі 10311,73 грн., а також завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 8966,66 грн., у т.ч.: за серпень 2011 року у сумі 2583,33 грн., за вересень 2011 року - 2741,66 грн., за грудень 2012 року - 491,67 грн., за січень 2012 року - 2466,67 грн., за квітень 2012 року - 683,33 грн.

За результатом процедури адміністративного оскарження та подання позивачем скарг (вих. № 351 від 11.06.2013 р. та вих. № 428 від 10.07.2013 р.) до ДПС в АР Крим та Міністерства доходів і зборів України податкове повідомлення-рішення № 00000722200 від 29.05.2013 р. залишено без змін, № 0000102200 від 29.05.2013 р. - скасовано в частині нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим, 16.07.2013 р. ДПІ у Ленінському районі АР Крим ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10311,73 грн.

Вказаним актом перевірки зроблено висновки, що ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" мало взаємовідносини з підприємством ТОВ "АЦ Побутрадіотехніка", яке має ознаки "Фіктивності". Суми ПДВ з операцій з зазначеним підприємством віднесені до складу податкового кредиту в серпні 2011 року, вересні 2011 року, грудні 2011 року, січні 2012 року, квітні 2012 року.

В ході проведення перевірки визначення податкового кредиту з податку на додану вартість використано інформацію баз даних АІС "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України", дані податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, матеріали отриманого акту ЛПІ у Калінінському районі м. Донецька від 14.02.2013 №203/22-4/25599615 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "АЦ "Побутрадіотехніка", код за ЄДРПОУ 25599618, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентом - постачальником "ТОВ "Спецторг Трак" за період серпень 2011 року", а також надані ТОВ "Алеф-Виналь-Крим" копії документів.

На підставі всього вищевикладеного, податкова інспекція дійшла висновку що правочини між позивачем та контрагентом ТОВ "Побутрадіотехника" здійснені без мети настання реальних наслідків і не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавця до покупців, у зв'язку з чим, вони є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ТОВ "Побутрадіотехника".

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентом ТОВ "Побутрадіотехника", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між позивачем (замовник) та ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" (перевізник) був укладений договір перевезення вантажів № 22 від 05.03.2011.

Предметом зазначеного договору є доставка ввіреного перевізнику вантажу до пункту, вказаного в заявці на перевезення, а також сплата вартості таких послуг.

Згідно договору перевезення здійснюється автомобільним транспортом та на підставі відповідної заявки.

В заявці на перевезення, сторони встановлюють: пункт вантаження, пункт призначення, строк перевезення до пункту призначення, строк подання транспорту до вантаження, тип (марку) автомобільного транспорту та його кількість, вартість послуг з перевезення, характеристики вантажу та інші відомості, якщо це необхідно для здійснення перевезень.

Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок перевізника з використанням платіжних доручень або в іншій формі, яка не заборонена діючим законодавством України (п. 4.3 договору).

Відповідно до передбаченого договором № 22 порядку виконання сторонами зобов'язань, позивачем виписані разові договори-заявки щодо надання транспортно-експедиційних послуг.

На виконання умов договору ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" виконано взяті на себе обов'язки з перевезення вантажів.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а також відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно договору № 22 від 05.03.2011 та виписаним контрагентом позивача рахункам-фактурам на загальну суму 53800 грн., у тому числі ПДВ 8966,66 грн., які сплачені в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

За фактом настання першої з подій (отримання послуг з перевезення алкогольних напоїв згідно актів здачі прийняття робіт (надання послуг)) ТОВ "АСЦ "Побутрадіотехніка" були виписані податкові накладні: від 01.08.2011 р. № 4 на загальну суму 800,00 грн., у тому числі ПДВ 133,33 грн.; від 02.08.2011 р. № 11 на загальну суму 1200,00 грн., у тому числі ПДВ 200,00 грн.; від 03.08.2011 р. № 26 на загальну суму 3300,00 грн., у тому числі ПДВ 550,00 грн.; від 05.08.2011 р. № 56 на загальну суму 14800,00 грн., у тому числі ПДВ 2466,67 грн.; від 05.08.2011 р. № 57 на загальну суму 3700,00 грн., у тому числі ПДВ 616,67 грн.; від 08.08.2011 р. № 76 на загальну суму 2950,00 грн., у тому числі ПДВ 491,67 грн.; від 13.08.2011 р. № 153 на загальну суму 800,00 грн., у тому числі ПДВ 133,33 грн.; від 16.08.2011 р. № 188 на загальну суму 8500,00 грн., у тому числі ПДВ 1416,67 грн.; від 23.08.2011 р. № 272 на загальну суму 3350,00 грн., у тому числі ПДВ 558,33 грн.; від 27.08.2011 р. № 313 на загальну суму 1300,00 грн., у тому числі ПДВ 216,67 грн.; від 30.08.2011 р. № 338 на загальну суму 2300,00 грн., у тому числі ПДВ 383,33 грн.; від 30.08.2011 р. № 340 на загальну суму 3900,00 грн., у тому числі ПДВ 650,00 грн.; від 31.08.2011 р. № 339 на загальну суму 3600,00 грн., у тому числі ПДВ 600,00 грн.; від 31.08.2011 р. № 363 на загальну суму 3300,00 грн., у тому числі ПДВ 550,00 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 8966,66 грн. за вказаними накладними включені позивачем до складу податкового кредиту: серпня 2011 року - у сумі 2583,33 грн., вересня 2011 року - у сумі 2741,66 грн., грудня 2011 р. - у сумі 491,67 грн., січня 2012 року - у сумі 2466,67 грн. та квітня 2012 року - у сумі 683,33 грн., про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

Суми сплаченої вартості товарів включені до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування, що знайшло своє відображення в звітній податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2011 року.

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.14.1.39. ст..14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання.

Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 Податкового кодексу України закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Таким чином, вказаними положеннями Податкового кодексу України передбачено, що витрати платника податків з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтвердженні та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача не може слугувати підставою до висновку про безтоварність вчинених господарських операцій.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Мндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 по справі№801/8580/13-а змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" (ЄДРПОУ 32148768, 98227, АР Крим, Ленінський район, смт. Багерово, вул. Одеська, буд. 30) 192,78 грн. (Сто дев'яносто дві гривні сімдесят вісім копійок) судових витрат зі сплати судового збору».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.09.2013 по справі№801/8580/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська