Постанова

від 26.12.2006 по справі 20-2/191

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-2/191

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 грудня 2006 р.                                                                                   № 20-2/191  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Тензо ЕВМ ЛТД”, м. Одеса,

на рішення господарського суду міста Севастополя від 01.11.2006

зі справи № 20-2/191

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Тензо ЕВМ ЛТД”  (далі –Фірма)

до товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецбуд” (далі –Товариство), м. Севастополь,

про стягнення 8 673,67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фірма звернулася до господарського суду міста Севастополя з позовом про стягнення з Товариства 7 000 грн. боргу, 519,15 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 247,40 грн. та 907,12 грн. упущеної вигоди, а всього 8 673,67 грн.

До прийняття місцевим судом рішення позивач (після погашення відповідачем основного боргу) змінив позовні вимоги та просив стягнути з Товариства втрати від інфляції в сумі 519,15 грн., 3 % річних у сумі 247,40 грн., а також збитки в сумі 1 354,89 грн. (500 грн. витрат з оплати юридичних послуг та 854,89 грн. витрат з оплати відряджень, пов'язаних з розглядом даної справи).

Рішенням названого суду від 01.11.2006 (суддя Шевчук Н.Г.) позов задоволено частково: з Товариства стягнуто 519,15 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 247,40 грн.; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте рішення в частині задоволення позову мотивовано тим, що Товариство прострочило виконання грошових зобов'язань, а відмову в частині стягненні збитків –відсутністю доказів щодо їх розміру та наявності причинного зв'язку.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фірма просить рішення місцевого суду зі справи змінити через неправильне застосування ним норм матеріального і процесуального права та задовольнити позов повністю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення місцевим судом обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 15.04.2003 Фірмою і Товариством укладено договір на створення (передачу) науково-технічної продукції № 5/17, зобов'язання за яким позивач виконав у повному обсязі;

- на момент звернення позивача до суду з даним позовом заборгованість Товариства перед Фірмою за зазначеним договором становила суму 7 000 грн., що підтверджується актом взаєморозрахунків від 30.09.2005 (а.с 12);

- 13.10.2006 до прийняття судом рішення зі справи відповідач погасив борг у сумі 7 000 грн., що підтверджується випискою з його особового рахунку (а.с. 62);     

- розмір інфляційних втрат та 3 % річних позивачем визначено вірно;

- Фірмою не подано доказів надання юридичних послуг вартістю 500 грн. і доказів наявності безпосереднього причинного зв'язку між неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань та витратами позивача на оплату відряджень (доказів необхідності присутності керівника в судових засіданнях).

Причиною подання касаційної скарги є питання щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення збитків.

Статтею 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, прийняв обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої та другої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України (далі –ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

На підставі дослідження та оцінки поданих Фірмою доказів суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем розміру заподіяних збитків та їх безпосереднього причинного зв'язку з діями відповідача.

Позивачем ці доводи не спростовано (зокрема, в матеріалах справи взагалі відсутні докази фактичної оплати юридичних послуг).

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, рішення місцевого господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Севастополя від 01.11.2006 зі справи № 20-2/191 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Тензо ЕВМ ЛТД” - без задоволення.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов