Постанова

від 09.09.2013 по справі 826/9707/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2013 року 15:24 № 826/9707/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Владимиров Г.А.,

представника відповідача - Декань М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 24.04.2013 р. № 0004012220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

У судовому засіданні 19.08.2013 р. судом поставлене на обговорення питання заміни неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва на належного - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. Сторони проти заміни неналежного відповідача на належного не заперечували.

Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва на належного - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

На підставі наказу від 09.04.2013 р. № 1106 та повідомлення про проведення перевірки від 11.04.2013 р. № 4656/10/22-2011, згідно пп.75.1.2. п.75.1. ст.75, пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження господарських відносин платників податків з ПП «Машпромсервіс» (код ЄДРПОУ 30401608) за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.04.2013 р. № 221/1-22-20-37165641, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.1., п.198.6. ст.198, п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого за грудень 2011 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 98333,00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 11.04.2013р. № 221/1-22-20-37165641, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.04.2013 р. № 0004012220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 98333,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 49167,00грн.

Суд звертає увагу на те, що позивач не скористався, наданим йому ст.ст.56, 86 Податкового кодексу України, правом подачі заперечень до акту перевірки та правом адміністративного оскарження рішень податкових органів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки позивача, взаємовідносини позивача з ПП «Машпромсервіс» ґрунтувалися на договорі оренди будівельної спецтехніки від 03.10.2011 р. № 05/10, за умовами якого контрагент як орендодавець передав позивачу як орендарю, у тимчасове користування, будівельну спецтехніку, вартістю 948 491,79 грн. Згідно специфікації до договору № 12 контрагент передав позивачу дизельну електростанцію - ДЕС 200 (у комплектності) вартістю оренди 558,12 грн./год. (з ПДВ) та автокран КС 5473 - 25 тн. (у комплектності) вартістю оренди 399,69 грн./год. (з ПДВ). При цьому, сторони погодилися, що будівельна спецтехніка, що орендується, буде використовуватись у 2 (дві) зміни, тобто 16 годин на добу, але не більше.

На підтвердження виконання умови зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі орендної плати, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: акти виконаних робіт надання послуг) за жовтень 2011 року від 02.11.2011 р. № 1, за листопад 2011 року від 01.12.2011 р. № 2, за грудень 2011 року від 28.12.2011 р. № 3; податкові накладні від 02.11.2011 р. № 7 на загальну суму 383124,00 грн., в т.ч. ПДВ - 63854,00 грн., від 02.12.2011 р. № 8 на загальну суму 590000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 98333,33 грн., від 25.11.2011 р. № 41 на загальну суму 206876,00 грн., в т.ч. ПДВ - 34479,33 грн.

В той же час, в ході перевірки до відповідача надійшов акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.01.2013 р. № 22-5/30401608 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Машпромсервіс» (код ЄДРПОУ 30401608) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Епотехніка Плюс» (код 34571211) за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р., ПП «Захист Центр Плюс» (код 34423651) за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., ТОВ «НКМА-2010» (код 37194541) за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р., яким зафіксовано наступне.

ПП «Машпромсервіс» не звітує про наявність основних фондів та їх сукупну балансову вартість.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищезазначене, операції ПП «Машпромсервіс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ПП «Машпромсервіс» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Таким чином, відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність ПП «Машпромсервіс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право дієздатності ПП «Машпромсервіс», фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Машпромсервіс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Правочини здійсненні між ТОВ «Міськбуд-4» та ПП «Машпромсервіс» здійсненні без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а отже ТОВ «Міськбуд-4» порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Отже, складені ПП «Машпромсервіс» первинні документи можна вважати такими, що складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Судом з метою з'ясування питання щодо наявності у контрагента позивача відповідних можливостей для провадження відповідної господарської та економічної діяльності, а також з'ясування питання реальності здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом, в якості свідка для надання пояснень по справі викликався директор ПП «Машпромсервіс».

В той же час, директор ПП «Машпромсервіс» за викликом суду в судове засідання не прибув, у зв'язку з тим, що надіслана на адресу реєстрації, зазначену в ЄДР, судова повістка повернулась до суду у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Крім того, позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагента фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, що ставить під реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Більше того, в ході судового розгляду, судом встановлено, що адреса реєстрації контрагента, зазначена в ЄДР, а саме: 01023, м.Київ, Печерський район, вул. Мечникова, будинок 8, квартира 22 є «місцем масової реєстрації підприємств», що дає суду підстави вважати, що така реєстрація проводилась фіктивно, з метою прикриття незаконної діяльності.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентом ПП «Машпромсервіс», оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені ним правочини є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентом, в силу їх нікчемності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується в висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладений таким контрагентом договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, отже є нікчемним, а видані контрагентом первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Крім того, враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи видані позивачу контрагентом на виконання нікчемного правочину (договору), суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження податкового кредиту, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 24.04.2013 р. № 0004012220.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 13.09.2013 р.

Суддя В.П. Шулежко