Постанова

від 12.12.2013 по справі 826/9707/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9707/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.,

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Костюченко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2013 року № 0004012220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу від 09.04.2013 р. № 1106 та повідомлення про проведення перевірки від 11.04.2013 р. № 4656/10/22-2011, згідно пп.75.1.2. п.75.1. ст. 75, пп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження господарських відносин платників податків з ПП «Машпромсервіс» за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.04.2013 р. № 221/1-22-20-37165641, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.1., п.198.6. ст. 198, п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого за грудень 2011 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 98 333,00 грн.

24.04.2013 р. відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004012220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 98 333,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 49 167,00грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що первинні документи видані позивачу контрагентом на виконання нікчемного правочину (договору), а отже, відсутні підстави вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження податкового кредиту, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та зафіксовано в акті перевірки позивача, взаємовідносини позивача з контрагентом ПП «Машпромсервіс» ґрунтувалися на договорі оренди будівельної спецтехніки від 03.10.2011 р. № 05/10, за умовами якого контрагент як орендодавець передав позивачу як орендарю, у тимчасове користування, будівельну спецтехніку, вартістю 948 491,79 грн.

Згідно специфікації до договору № 12 контрагент передав позивачу дизельну електростанцію - ДЕС 200 (у комплектності) вартістю оренди 558,12 грн./год. (з ПДВ) та автокран КС 5473 - 25 тн. (у комплектності) вартістю оренди 399,69 грн./год. (з ПДВ). При цьому, сторони погодилися, що будівельна спецтехніка, що орендується, буде використовуватись у 2 (дві) зміни, тобто 16 годин на добу, але не більше, крім того, зазначено, що орендоване майно буде вивозитись транспортом орендаря (а.с.24).

На підтвердження виконання умови зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі орендної плати, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: акти виконаних робіт надання послуг) за жовтень 2011 року від 02.11.2011 р. № 1, за листопад 2011 року від 01.12.2011 р. № 2, за грудень 2011 року від 28.12.2011 р. № 3; податкові накладні від 02.11.2011 р. № 7 на загальну суму 383124,00 грн., в т.ч. ПДВ - 63854,00 грн., від 02.12.2011 р. № 8 на загальну суму 590000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 98333,33 грн., від 25.11.2011 р. № 41 на загальну суму 206876,00 грн., в т.ч. ПДВ - 34479,33 грн.

Підставою проведення перевірки позивача, для податкового органу, став акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.01.2013 р. № 22-5/30401608 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Машпромсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Епотехніка Плюс» за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р., ПП «Захист Центр Плюс» за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., ТОВ «НКМА-2010» за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р.

В ході проведення ПП «Машпромсервіс» аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, податковим органом встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ПП «Машпромсервіс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право дієздатності контрагента позивача, фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Машпромсервіс» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентом ПП «Машпромсервіс», оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором, який був укладений між позивачем та контрагентами виходячи з наступного.

Як вбачається з вищевикладеного, позивачем було надано суду всі первинні документи оформлені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, в матеріалах справи відсутні факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін, і спрямовані на ухилення від сплати податків, отже це є лише припущенням відповідача.

На момент здійснення господарських операцій контрагент позивача ПП «Машпромсервіс» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (код ЄДРПОУ 30401608), а також мав діюче свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (№37519698).

Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що юридична особа не несе відповідальність за правильність ведення особистого податкового обліку контрагента та не несе відповідальності за правомірність/неправомірність (злочинність) дій своїх контрагентів, підроблення ними документів, дій щодо фіктивності діяльності контрагентів у разі вчинення з ними реальних господарських операцій та інших неправомірних дій.

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 29.09.2010р. № 20289/7/16-1617, наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України звертає увагу, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що вимоги адміністративного позову підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2013 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою вимоги адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4» - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2013 року № 0004012220.

Стягнути з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 2 212,50 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Міськбуд-4».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.