Рішення

від 24.09.2013 по справі 912/1016/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 рокуСправа № 912/1016/13 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/1016/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро", Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Кіровка

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Чкалова", Кіровоградська область, м. Новомиргород

про визнання частини правочину нікчемною, визнання права власності

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Чкалова", Кіровоградська область, м. Новомиргород

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро", Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Кіровка

про визнання права власності

за участю представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - Медведенко Д.Ю., довіреність № б/н від 27.08.2013 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілан Агро" звернулось до господарського суду з позовом про визнання п.1.2. договору про надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції на давальницьких умовах, укладеного 07.05.2013 р. між ТОВ "Ілан Агро" та ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова", нікчемним з моменту його вчинення та визнання за ТОВ "Ілан Агро" права власності на посіви кукурудзи, розміщені на земельних ділянках, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, загальною площею 31,93 га, кадастрові номери: 3523182000:02:000:0481;3523182000:02:000:0480;3523182000:02:000:0502;3523182000:02:000:0314; 3523182000:02:000:0524, 3523182000:02:000:0567; 3523182000:02:000:0096 та на посіви соняшнику, розміщені на земельних ділянках, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловиськівського району Кіровоградської області, загальною площею 26,98 га, кадастрові номери: 3523182000:02:000:0524; 3523182000:02:000:0394; 3523182000:02:000:0558;3523182000:02:000:0228;3523182000:02:000:0230;3523182000:02:000:0345.

ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" позов не визнала та подало зустрічний позов про визнання за ТОВ "Агрофірма ім.Чкалова" права власності на посіви кукурудзи, розміщені на земельних ділянках, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, загальною площею 31,93 га, кадастрові номери:3523182000:02:000:0481;3523182000:02:000:0480;3523182000:02:000:0502;3523182000:02:000:0314; 3523182000:02:000:0524, 3523182000:02:000:0567; 3523182000:02:000:0096 та на посіви соняшнику, розміщені на земельних ділянках, що знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловиськівського району Кіровоградської області, загальною площею 26,98 га, кадастрові номери: 3523182000:02:000:0524; 3523182000:02:000:0394; 3523182000:02:000:0558;3523182000:02:000:0228;3523182000:02:000:0230;3523182000:02:000:034. .

Ухвалою суду від 31.07.2013 р. зустрічну позовну заяву ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

ТОВ "Ілан Агро" у відзиві на зустрічний позов вимоги ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" не визнало та посилаючись на приписи статті 95 Земельного кодексу України наполягало, що землекористувачі мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Представник ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" в судове засідання не прибув, ухвала про відкладення розгляду справи на 24.09.2013 року направлена за адресою зазначеною в позовній заяві та в зустрічному позові, а саме: 26000, Кіровоградська область, м. Новомиргород, вул. Жовтнева, 43/12.

Згідно правової позиції, наведеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р., якщо копії процесуальних документів було надіслано відповідачу за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на викладене, господарський суд вважає товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Чкалова" належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, а отже, є можливим розгляд даної справи без участі повноважного представника відповідача за первісним позовом.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника ТОВ "Ілан Агро", господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.05.2013 р., між ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова", як Замовником та ТОВ "Ілан Агро", як Виконавцем укладено договір про надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції на давальницьких умовах (далі по тексту - Договір).

За умовами цього Договору ТОВ "Ілан Агро" зобов'язується на власний ризик та за власний рахунок виростити з отриманого від ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" на давальницьких умовах насіння, на власних та/або орендованих землях кукурудзу та соняшник.

Пунктом 1.2. договору сторони узгодили, що посіви кукурудзи та соняшнику з насіння отриманого Виконавцем від Замовника на давальницьких умовах та вирощений з них урожай є власністю Замовника (на всіх етапах виконання умов договору), відповідно до статті 189 Цивільного кодексу України, згідно з якою продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі і належать власникові речі, а також відповідно до п.п. 14.1.41. статті 14, п.п. 209.12.5. статті 209 Податкового кодексу України, за якими давальницька сировина - це сировина, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передається іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції її власникові, а виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується (заготовлюється) безпосередньо платником податку, - це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) - суб'єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

Позивач вважає даний пункт нікчемним в силу положень статті 95 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим звернувся з відповідним позовом до господарського суду.

Вирішуючи спір по первісному позову, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 цього кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В силу вимог частини 2 статті 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Господарський суд враховує також положення п. 2.5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до якого необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову."

Таким чином, нормами чинного законодавства не передбачено визнання угод або окремих його частин нікчемними за рішенням суду.

Обґрунтовуючи нікчемність п.1.2. договору позивач за первісним позовом посилається на невідповідність його умов положенням статті 95 Земельного кодексу України.

Однак, зі змісту пункту "б" частини 1 статті 95 Земельного кодексу України вбачається, що землекористувачі мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, якщо інше не передбачено законом або договором.

Тобто, дана стаття передбачає можливість визначення сторонами в договорі інших умов щодо набуття права власності, зокрема, на посіви сільськогосподарських культур, та не встановлює нікчемності таких умов.

Отже, позивачем за первісним позовом не доведено факту нікчемності п.1.2. договору в силу закону.

Господарський суд враховує також положення статті 16 Цивільного кодексу України, якою визначено право особи звертатись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначені способи захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України.

Права та законні інтереси суб'єктів господарювання можуть бути захищені, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним (визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом).

При цьому, такий спосіб захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання як визнання нікчемним правочину, ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України не передбачено, що в свою чергу виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, пред'являючи позов про визнання права власності на посіви кукурудзи та соняшнику, позивач за первісним позовом повинен довести своє право власності на спірне майно, а також те, що це право оспорюється будь-якою особою.

Проте, в силу вимог пункту 1.2. укладеного сторонами договору ТОВ "Ілан Агро" не є власником спірного майна.

ТОВ "Ілан Агро" не довело того, що станом на дату звернення до господарського суду з даним позовом , його право власності оспорювалось.

Крім того, позивач не довів своє право на користування зазначеними в позовній заяві земельними ділянками, оскільки з представлених суду договорів оренди землі вбачається, що власники земельних ділянок передавали земельні ділянки в оренду фермерському господарству "Сінельник В.Д.". Дані договори пройшли відповідну державну реєстрацію у Маловисківському районному відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.

Згідно Статуту ТОВ "Ілан Агро" зі змінами, зареєстрованими 08.04.2013 року, Товариство створене 30.07.2010 року внаслідок реорганізації шляхом перетворення ФГ "Сінельник В.Д." та у відповідності до частини 2 статті 108 ЦК України є правонаступником усього його майна, майнових прав та всіх зобов"язань стосовно всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов"язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 125 Земельного кодексу України , в редакції станом на 30.07.2010 року, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За приписами пункту 1 статі 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) - офіційне визначення і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно підпункту 2 пункту 1 статті 4 цього Закону обов"язкової державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, в тому числі право оренди земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок реорганізації шляхом перетворення ФГ "Сінельник В.Д." право на оренду земельних ділянок перейшло до ТОВ "Ілан Агро", в той же час державної реєстрації права оренди земельних ділянок за ТОВ "Ілан Агро" не здійснено, тобто відсутнє офіційне визнання і підтвердження державою факту переходу права оренди земельних ділянок від ФГ "Сінельник В.Д." до ТОВ "Ілан Агро".

За викладених обставин, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір по зустрічному позову, господарський суд враховує наступне.

Як вбачається із змісту Договору, сторони в пунктах 2.1.1. та 2.2.2. передбачили, що Замовник зобов'язаний передати Виконавцю, за актом прийому-передачі, насіння кукурудзи PR39D81, в кількості 17 посівних одиниць, насіння кукурудзи PR39F58, в кількості 14 посівних одиниць (з розрахунку: 1 посівна одиниця/1 га землі) та насіння соняшнику Опера PR, в кількості 13 посівних одиниць ( з розрахунку: 1 посівна одиниця/2 га землі) для посіву, всього на суму 58 159,29 грн. Виконавець зобов'язується виділити 59 га ріллі у розрахунку до кількості посівного матеріалу, що вказана у п. 2.1.1., для виконання своїх зобов"язань за даним Договором, погодивши її місцезнаходження з Замовником.

Даний договір підписаний керівниками та скріплений печатками сторін.

Сторонами узгоджено Перелік земельних ділянок для посівів кукурудзи та соняшнику, який є додатком №1 до Договору.

Проте, сторонами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що правомірним землекористувачем земельних ділянок, які перераховані в Переліку, що є додатком №1 до договору, є ТОВ "Ілан Агро".

На виконання п. 2.1.1. договору ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" згідно акту прийому-передачі посівного матеріалу від 07.05.2013 року передала ТОВ "Ілан Агро" посівний матеріал на суму 58 159,29 грн.

При цьому будь-яких доказів передачі ТОВ "Ілан Агро" посівного матеріалу власного виробництва, що є обов"язковою умовою виробництво продукції на давальницьких умовах (підпункт 209.15.5 статті 209 Податкового кодексу України), ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" суду не надала.

На вимогу суду ТОВ "Ілан Агро" не надало суду доказів обліку давальницької сировини на позабалансовому субрахунку 022 "Матеріали, прийняті для переробки" та доказів понесення витрат, пов"язаних з переробкою або доробкою давальницької сировини, рахунок 23 "Виробництво".

Визначення давальницька сировина надано в підпункті 14.1.41 статті 14 Податкового кодексу України, як сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб"єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб"єкту господарювання (виробнику) для виробництво готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі.

За приписами підпункту 209.15.5 статті 209 Податкового кодексу України виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, - це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) - суб"єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З аналізу даних норм та представлених сторонами суду доказів, господарський суд приходить до висновку, що переданий ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" для вирощування посівний матеріал не можна вважати давальницькою сировиною, а вирощування ТОВ "Ілан Агро" з переданого посівного матеріалу насіння кукурудзи та соняшнику не є операцією з постачання сільськогосподарської сировини з метою подальшої переробки на готову продукцію на виробничих потужностях виробника, тобто виробництвом продукції на давальницьких умовах.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" не довела суду своє право на посіви кукурудзи та соняшнику.

За викладених обставин, господарський суд вважає безпідставними вимоги ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова", викладені в зустрічному позові про визнання права власності на посіви кукурудзи та соняшнику, що розміщені на земельних ділянках, які знаходяться на території Кіровської сільської ради Маловиськівського району Кіровоградської області.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРIШИВ:

У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копію рішення направити відповідачу за адресою: Кіровоградська область, м. Новомиргород, вул. Жовтнева, 43/12.

Повне рішення складено 30.09.2013 р.

Суддя С. Б. Колодій