Постанова

від 17.09.2013 по справі 801/6919/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2013 р. (о 11:54) Справа №801/6919/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Дубініної А.В., представників сторін:

від позивача - Волокітіна С.В., Нанікашвілі І.А.,

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0000671504 від 22.03.2013 року, № 0000661504 від 22.03.2013 року та № 0005771501 від 10.04.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового Кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з тим, що діяльність контрагентів позивача, а саме КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, укладені угоди є нікчемними, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарські операції з придбання товарів, робіт(послуг) у КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» мають реальний характер, отримання товарів, робіт(послуг) та їх використання в оподаткованих операціях підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач також вказує, що у податкового органу відсутні повноваження на визнання угод нікчемними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.07.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представники позивача під час розгляду справи наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач у судове засідання явку представника не забезпечив, про місце, день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь яких заперечень на адміністративний позов не надіслав.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт» (ідентифікаційний номер юридичної особи - 32966341) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 23.04.2004 р.

Основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, будівництво будівель (КВЕД 45.21.1), монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря (КВЕД 45.33.1), водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи (КВЕД 45.33.2).

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, ТОВ «Еко Комфорт» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами податкового органу була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Еко Комфорт» з питань взаємовідносин з КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» за червень 2010р., за серпень 2010р. та за квітень 2011р.

За результатами перевірки був складений акт від 28.02.2013р. №1338/15.4/32966341 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000661504 від 22.03.2013 року про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн.;

- № 0005771501 від 10.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 50441,25 грн., у тому числі за основним платежем - 40457,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 9984,25 грн.;

- № 0000671504 від 22.03.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 39937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 31950,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7987,50 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 50441,25 грн., у тому числі за основним платежем - 40457,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 9984,25 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Еко Комфорт» п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем за період, що перевірявся, внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів робіт(послуг) у контрагентів КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс».

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 39937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 31950,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7987,50 грн. та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Еко Комфорт» п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п.187 ст. 187 п. 198.1. п. 198.6., п. 4 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ, по операціям з придбання товарів, робіт у контрагентів КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс».

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0005771501 від 10.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 50441,25 грн., у тому числі за основним платежем - 40457,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 9984,25 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціям з КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» були сформовані позивачем у період 2010- 2 кв. 2011рр., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", так і норми ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності з 01.04.2011 року.

Відповідно до пп. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З 01.04.2011р. порядок формування валових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлений ІІІ розділом Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Так, в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Еко Комфорт» допущено порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме: позивачем за червень 2010р., за серпень 2010р. та за квітень 2011р. завищені валові витрати та витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування на суму 162010 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів, робіт у контрагентів КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 40457 грн.

За даними податкового органу завищення валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування пов'язане з тим, що «Еко Комфорт» необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів, робіт(послуг) у контрагентів КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки робіт.

Сутність порушень полягає в тому, що згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок не підтверджено реальність проведення господарських операцій КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» з контрагентами-покупцями та контрагентами постачальниками, у тому числі з ТОВ «Еко Комфорт» за червень 2010р., за серпень 2010р. та за квітень 2011р.

На думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ТОВ «Еко Комфорт» по взаємовідносинах з КП «Альянс», судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «Еко Комфорт» та КП «Альянс» було укладено договір на виконання робіт № б/н від 20.05.2010р., відповідно до якого Підрядник (КП «Альянс») приймає на себе зобов'язання виконати на користь позивача роботи з монтажу системи водопостачання, каналізації та вентиляції у блок секційному індивідуальному житловому будинку за адресою: вул. Шосейна, 1-В, с. Сонячногірське.

На виконання умов вказаних договорів КП «Альянс» виконало зазначені роботи, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт № 1 за серпень 2010р. на загальну суму 145784,60 грн., у тому числі ПДВ 24297,43 грн. (вартість без ПДВ 121487,17 грн.).

Крім того, позивачем у КП «Альянс» були придбані сантехнічні матеріали, що підтверджується видатковими накладними: №47 від 09.08.2010р. на суму 573,20 грн., у тому числі ПДВ 95,53 грн. (вартість без ПДВ 477,67 грн.) та № 2638 від 12.06.2010р. на суму 45342,90 грн., у тому числі ПДВ 7557,15 грн. (вартість без ПДВ 37785,75 грн.). Загалом було придбано матеріалів на суму 45916,10 грн., у тому числі ПДВ 7652,68 грн. (вартість без ПДВ 38263,42 грн.).

Зазначені товарно-матеріальні цінності були доставлені позивачем самостійно, що підтверджується подорожними листами службового легкового автомобіля (а.с.172-185а).

З матеріалів справи вбачається, що сантехнічні матеріали використовував КП «Альянс» при виконанні робіт за договором № б/н від 20.05.2010р.

Судом встановлено, що ТОВ «Еко Комфорт» повністю сплачена вартість отриманих від КП «Альянс» робіт з монтажу системи водопостачання, каналізації та вентиляції, що підтверджується виписками з банку по особовому рахунку позивача та звітами про використання коштів виданих під звіт.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів, робіт від КП «Альянс» у 2010-2011р., з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Еко Комфорт» (Генпідрядник) було укладено договір підряду № 57 від 05.11.2009р. з ТОВ «СК РеалТекс», відповідно до якого Підрядник (ТОВ «Еко Комфорт») приймає на себе зобов'язання виконати на користь позивача роботи з монтажу системи водопостачання, каналізації та вентиляції у блок секційному індивідуальному житловому будинку за адресою: вул. Шосейна, 1-В, с. Сонячногірське.

Судом встановлено, що для виконання зобов'язань по договорам з замовником позивачем і був укладений договір з КП «Альянс» на виконання робіт на об'єктах ТОВ «СК РеалТекс».

Роботи, які були отриманні від КП «Альянс» в подальшому були передані ТОВ «СК РеалТекс», що підтверджується актами прийому виконаних підрядних робіт № 1 за червень 2010р., № 2 за липень 2010р. та № 3 за серпень 2010р., а сантехнічні матеріали, які були придбані у КП «Альянс», були передані позивачем на користь ТОВ «СК РеалТекс», що підтверджується видатковими накладними № 11 від 06.07.2010р. та № 14 від 17.08.2010р.

Таким чином, роботи з монтажу системи водопостачання, каналізації та вентиляції та матеріали, які були отримані від КП «Альянс», були використані позивачем у господарській діяльності у тому періоді, у якому товари, роботи були придбані, у зв'язку з чим, відповідно до вимог п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 позивач мав право включити витрати понесені ним при придбані товарів, робіт у КП «Альянс» до складу валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у перевіряємому періоді на суму 159750,59 грн.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування ТОВ «Еко Комфорт» по взаємовідносинах з Фірмою «Капітель плюс», судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що на підставі усної домовленості Фірма «Капітель плюс» виконала на користь позивача роботи з ремонту керування двигуна та ремонту генератора, що підтверджується актом виконаних робіт № б/н від 21.04.2011р. на суму 2712,00 грн., у тому числі ПДВ 452,00 грн. (вартість без ПДВ 2260,00 грн.).

Судом встановлено, що ТОВ «Еко Комфорт» повністю сплачена вартість отриманих від Фірми «Капітель плюс» ремонтних робіт, що підтверджується фіскальним чеком на суму 2712,00 грн., у тому числі ПДВ 452,00 грн.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих робіт від Фірми «Капітель плюс» у 2011р., з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «Еко Комфорт» та ОСОБА_3 був укладений договір оренди автомобіля Chery Amulet держ НОМЕР_1, відповідно до якого Орендодавець здає, а Орендатор приймає в оренду зазначений автомобіль.

Відповідно до п. 1.4 Договору, Орендатор здійснює капітальний та поточний ремонт транспортного засобу.

Судом встановлено, що зазначений автомобіль використовується позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується подорожними листами службового легкового автомобіля (а.с.172-185а).

Таким чином, роботи з обслуговування та поточного ремонту автомобіля Chery Amulet держ. НОМЕР_1, які були отримані від Фірми «Капітель плюс» були використані позивачем у господарській діяльності у тому періоді, у якому роботи були придбані, у зв'язку з чим, відповідно до вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України позивач мав право включити витрати понесені ним при придбані робіт у Фірми «Капітель плюс» до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у перевіряємому періоді на суму 2260,00 грн.

Таким чином у перевіряємому періоді по взаємовідносинам з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» платником податків було сформовано валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, на загальну суму 162010,59 грн. (159750,59+2260,00).

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Суд зазначає, що відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, будівництво будівель (КВЕД 45.21.1), монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря (КВЕД 45.33.1), водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи (КВЕД 45.33.2).

Отже отримання від КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» товарів, робіт (послуг) та передача їх замовникам відповідає основним видам діяльності позивача за КВЕД.

У зв'язку з чим, вказані витрати у сумі 162010,59 грн. по взаємовідносинам з КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, понесених позивачем у 2010-2011 роках.

Відтак суд зазначає, що ТОВ «Еко Комфорт» виконані усі умови, передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України, для віднесення до валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, витрат, пов'язаних з придбанням товарів, робіт у КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» на суму 162010,59 грн. (вартість без ПДВ), оскільки вчинені господарські операції відповідають основним видам статутної діяльності позивача, пов'язані з господарською діяльністю платника податків - позивача у справі.

За таких умов, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів податкового органу про те, що витрати за вказаними господарськими операціями не пов'язані зі здійсненням підприємством господарської діяльності та необґрунтовано сформовані позивачем.

А відтак, збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 50441,25 грн., у тому числі за основним платежем - 40457,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 9984,25 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення № 0000661504 від 22.03.2013 року про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн. та № 0000671504 від 22.03.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 39937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 31950,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7987,50 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» був сформований позивачем у періоді 2010, 2011 рр., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Закону України "Про податок на додану вартість" так і норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2010 року були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168).

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи

або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на

додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної

особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Як зазначалось вище, сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 39937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 31950,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7987,50 грн. та зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Еко Комфорт» п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п.187 ст. 187 п. 198.1. п. 198.6., п. 4 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ, по операціям з придбання товарів, робіт (послуг) у контрагентів КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс».

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок не підтверджено реальність проведення господарських операцій КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» з контрагентами-покупцями та контрагентами постачальниками, у тому числі з позивачем за перевіряємий період.

На думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

Крім того, відносно посадових осіб контрагентів позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, суд зважає на наступне.

По епізоду формування податкового кредиту по взаємовідносинах ТОВ «Еко Комфорт» з КП «Альянс», суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, між ТОВ «Еко Комфорт» та КП «Альянс» було укладено договір на виконання робіт № б/н від 20.05.2010р., відповідно до якого Підрядник (КП «Альянс») приймає на себе зобов'язання виконати на користь позивача роботи з монтажу системи водопостачання, каналізації та вентиляції у блок секційному індивідуальному житловому будинку за адресою: вул. Шосейна, 1-В, с. Сонячногірське.

На виконання умов вказаних договорів КП «Альянс» виконало зазначені роботи, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт № 1 за серпень 2010р. на загальну суму 145784,60 грн., у тому числі ПДВ 24297,43 грн. (вартість без ПДВ 121487,17 грн.).

Крім того, позивачем у КП «Альянс» були придбані сантехнічні матеріали, що підтверджується видатковими накладними: №47 від 09.08.2010р. на суму 573,20 грн., у тому числі ПДВ 95,53 грн. (вартість без ПДВ 477,67 грн.) та № 2638 від 12.06.2010р. на суму 45342,90 грн., у тому числі ПДВ 7557,15 грн. (вартість без ПДВ 37785,75 грн.).

Загалом було придбано матеріалів на суму 45916,10 грн., у тому числі ПДВ 7652,68 грн. (вартість без ПДВ 38263,42 грн.).

Зазначені матеріали використовував КП «Альянс» при виконанні робіт за договором № б/н від 20.05.2010р.

Судом встановлено, що ТОВ «Еко Комфорт» повністю сплачена вартість отриманих від КП «Альянс» товарів та робіт з монтажу системи водопостачання, каналізації та вентиляції, що підтверджується виписками з банку по особовому рахунку позивача та звітами про використання коштів виданих під звіт.

Таким чином, у перевіряємому періоді за датою передачі товарів,робіт/за датою списання грошових коштів в оплату товарів, робіт вартістю 191700,66 грн., у тому числі ПДВ 31950,11 грн., у продавця (КП «Альянс») відповідно до п. 1.6 ст. 1, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168 виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 31950,11 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ КП «Альянс» виписало позивачу податкові накладні № 3051 від 31.08.2010р. на суму 145784,60 грн., у тому числі ПДВ 24297,43 грн., № -2638 від 12.06.2010р. на суму 45342,90 грн., у тому числі ПДВ 7557,15 грн. та № 2794 від 09.08.2010р. на суму 573,20 грн., у тому числі ПДВ 95,53 грн. які відображені позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстрів податкових накладних за червень, серпень 2010р.

Як вбачається з Додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за серпень 2010р.: «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» по контрагенту КП «Альянс» (324681801286) був сформований податковий кредит на суму ПДВ 24392,96 грн. (24297,43+95,53).

Проте під час розгляду справи представником позивача не було надано податкову накладну № 2794 від 09.08.2010р. на суму 573,20 грн., у тому числі ПДВ 95,53 грн. для підтвердження правомірності формування податкового кредиту на суму ПДВ 95,53 грн., оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної є безпідставним.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

А відтак, суд зазначає, що формування податкового кредиту позивачем на суму ПДВ 95,53 грн. у серпні 2010р. є неправомірним.

Таким чином, по даті отримання товарів, робіт, що підтверджено податковими накладними/по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату робіт відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у позивача виникло право на формування податкового кредиту у перевіряємому періоді червня та серпня 2010р. по взаємовідносинах з КП «Альянс» в сумі 31854,58 грн. (31950,11-95,53), що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні та перераховані грошові кошті в оплату виконаних робіт, у зв'язку з чим, по факту оплати та отримання робіт постачальником виписані податкові накладні.

Судом встановлено, що постачальник - КП «Альянс» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкова накладна, яка стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітних періодах 2010 року по взаємовідносинам з КП «Альянс» містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.

По епізоду формування податкового кредиту по взаємовідносинах ТОВ «Еко Комфорт» з Фірмою «Капітель плюс» суд вказує на наступне.

Як було зазначено вище, на підставі усної домовленості Фірма «Капітель плюс» виконала на користь позивача роботи з ремонту керування двигуна та ремонту генератора, що підтверджується актом виконаних робіт № б/н від 21.04.2011р. на суму 2712,00 грн., у тому числі ПДВ 452,00 грн. (вартість без ПДВ 2260,00 грн.).

Судом встановлено, що ТОВ «Еко Комфорт» повністю сплачена вартість отриманих від Фірми «Капітель плюс» ремонтних робіт, що підтверджується фіскальним чеком на суму 2712,00 грн., у тому числі ПДВ 452,00 грн.

Таким чином, у перевіряємому періоді за датою передачі товарів, робіт(послуг)/за датою списання грошових коштів в оплату товарів, робіт (послуг) вартістю 2712,00 грн., у тому числі ПДВ 452,00 грн., у продавця (Фірма «Капітель плюс») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 452,00 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ Фірма «Капітель плюс» виписала позивачу податкову накладну: № 90 від 21.04.2011р. на суму 2712,00 грн., у тому числі ПДВ 452,00 грн., яка відображена позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстрів податкових накладних за травень 2011р.

У зв'язку з чим, по даті отримання робіт, що підтверджено податковою накладною/по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату робіт відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у травні 2011 р. по взаємовідносинах з Фірмою «Капітель плюс» в сумі 452,00 грн., що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримана податкова накладна та перераховані грошові кошті в оплату виконаних робіт, у зв'язку з чим, по факту оплати та отримання товарів, робіт постачальником виписана податкова накладна, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.

Судом встановлено, що постачальник - Фірма «Капітель плюс» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкова накладна, яка стала підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді квітня 2011 року по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель плюс» містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого позивачем по взаємовідносинах з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» судом встановлено, що господарські операції з переліченими контрагентами пов'язані з господарською діяльністю позивача, вчинені в межах оподаткованих операціях платника податків - позивача у справі.

За результатом вказаних операцій позивачем нараховані податкові зобов'язання з ПДВ, які були відображені в документах податкової звітності позивача. У зв'язку з чим, вчинені господарські операції з придбання товарів, робіт у КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» призвели до зміни у структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

А відтак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів, робіт від КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс».

Таким чином, по взаємовідносинам позивача з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» у 2010-2011 роках був правомірно сформований податковий кредит у розмірі 31854,58 грн. та від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Закону №334, Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс» булі вчинені господарські операції з придбання товарів, робіт (послуг). Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з його контрагентами правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів, робіт (послуг) від КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Що стосується Вироку Київського районного суд м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013р. по справі № 123/3318/13-к, яким встановлено, що засновником ряду юридичних осіб, а саме: КП «Альянс», БВП «Строитель плюс», ПП «Севелітстрой», ПП «Кримторг» та ПП «Кримспецтехнолоджі» було вчинено пособництво службовим особам ТОВ «Союз КДС», ПАТ «Крименерго», ТОВ «Південна будівельна компанія», ТОВ «Кримкомплекс» та ТОВ «Будком» в умисному ухиленні від сплати податків, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми, суд робить висновок, що преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є підставами для звільнення від доказування.

Згідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, відповідно до диспозиції ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Як уже зазначалося, частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зазначена позиція викладена у листі ВАСУ від 14.11.2012 р. N 2379/12/13-12.

Враховуючи, що вироком суду від 10.04.2013р. по справі № 123/3318/13-к не встановлені обставини щодо умисного ухилення службовими особами позивача від сплати податків по взаємовідносинах з КП «Альянс», ПП «Капітель плюс», фіктивності укладених угод та інше, то суд вважає, що вирок суду не містить обставин, які є мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи.

Крім того, у вказаному вироку не надана будь-яка оцінка діям службових осіб суб'єктів господарювання (контрагентів позивача) по взаємовідносинах з позивачем у справі стосовно вчинених господарських операцій, за результатом яких позивачем були сформовані витрати та нарахований податковий кредит.

А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс», вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів, робіт (послуг) від КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» (зокрема доказів отримання вказаних товарів, робіт (послуг) від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів, робіт (послуг) саме від КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що відсутність КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» за місцезнаходженням, а також відсутність у них достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів,робіт: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс», а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у КП «Альянс» та Фірми «Капітель плюс» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту у розмірі 31854,00 грн., зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн. та виключення витрат у сумі 162010 грн. по операціям з КП «Альянс» та Фірмою «Капітель плюс», знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування підприємств» та Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0000661504 від 22.03.2013 року про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 452 грн., № 0005771501 від 10.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 50441,25 грн., у тому числі за основним платежем - 40457,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 9984,25 грн., № 0000671504 від 22.03.2013р. про збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на суму 39817,50 грн., у тому числі за основним платежем - 31854,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7963,50 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 17.09.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 23.09.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0000661504 від 22.03.2013 року, № 0005771501 від 10.04.2013р. та № 0000671504 від 22.03.2013р. за основним платежем у сумі 31854,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 7963,50 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Комфорт» (ЄДРПОУ 32966341) 903,79 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна