Ухвала

від 30.09.2013 по справі 2а-7508/11/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/21644/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників: позивача Кравченка О.Б.

відповідача Литвиненка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (правонаступника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012

у справі №2а-7508/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві від 13.05.2011 №0000170040.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Прокуратурою Миколаївської області подано заяву №(15)05-766вих-12 від 22.05.2012 про приєднання до касаційної скарги відповідача.

Відповідно до ст.55 КАС України, на підставі поданого відповідачем клопотання, у справі проведено заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на правонаступника Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ «Агроникс-М», ПП фірма «Истоки-С», ТОВ «Агро-Та», ФГ «Давос», ПП «Ространсагро», ПП «Благодатне», ПП «НікЮТАС», ТОВ «Укрфорвард», ТОВ «Інтер Інвест-Агро-сервіс», СГД-ФО ОСОБА_4, ПП «Компаніагротрейд», ТОВ «Євроопт ЛТД», ТОВ «Шер К», ТОВ «Ватикан-Агро», ТОВ «Агро-Грейн», ТОВ «Ковальзернотрейд», ТОВ «Українська зернова логістична компанія», ПП «Аліка» по звітним деклараціям з ПДВ за липень 2008 року - грудень 2010 року, за результатами якої складено акт від 26.04.2011 №503/40/14291113.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення: підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» далі - Закон №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в результаті чого завищено податковий кредит на суму 13537871,68 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР , підпунктів 5.12.2, 5.12.3, 5.12.4 пункту 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено бюджетне відшкодування на суму 11047943,49 грн., у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу вищезазначеними контрагентами, з огляду на відсутність факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемність укладених правочинів.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів зустрічних перевірок вказаних суб'єктів господарювання, якими встановлено порушення особами своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, а також відсутність у них основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення № 0000170040 від 13.05.2011.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, ТОВ СП «Нібулон» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) на підставі належним чином оформлених податкових накладних. Оплата отриманих товарів (робіт, послуг) проведена позивачем в повному обсязі, що підтверджується відповідними рахунками на оплату, платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем.

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи документи на зберігання та переміщення сільськогосподарської продукції від постачальників до позивача та подальшу її реалізацію на експорт, а саме договори складського зберігання зерна, складські квитанції, товарно-транспортні накладні, доручення на відвантаження експортних вантажів, вантажно-митні декларації.

При цьому колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів з підстав, встановлених актами зустрічних перевірок контрагентів позивача, оскільки, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не доведено, що укладені позивачем з зазначеними відповідачем контрагентами договори є нікчемними. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстровані в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, а також платниками податку на додану вартість. Обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, зокрема, обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарювання, відповідачем не наведено.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем в охоплений перевіркою період правочинів засновані на припущеннях, що суперечить ст.159 КАС України.

З огляду на викладене, судова колегія не знаходить підстав для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції з мотивів, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров