Постанова

від 23.08.2013 по справі 826/8927/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2013 року 12:02 № 826/8927/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Сидоренко Ю.В.,

представника відповідача - Шкодич Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УЛІС Сістемс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «УЛІС Сістемс» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 27.05.2013 р. № 0007182209 та № 0007192209.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

На підставі направлень на перевірку від 18.03.2013 р. №661/22.9, № 665/22.6, №666/22-10, №121/17.05 та пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 13.05.2013 р. № 446/22.9/20049451, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.139.1 ст.138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток на суму 1 309 904 грн. та податок на прибуток на суму 276 309 грн., в т.ч. в періоді 3-4 квартали 2011 року на суму 14 137 грн., в 2012 року на суму 262 173 грн.;

пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 279 897 грн., в тому числі: в серпні 2011 року на суму 934 грн., в вересні 2011 року на суму 2500 грн., в жовтні 2011 року на суму 299 грн., в грудні 2011 року на суму 26476 грн., в жовтні 2012 року на суму 249 688 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 13.05.2013 р. № 446/22.9/20049451, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

від 27.05.2013 р. № 0007182209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 279 897,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 69 975,00 грн.;

від 27.05.2013 р. № 0007192209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 276 310,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 65 543,00 грн.

Доказів реалізації позивачем, наданого йому права, передбаченого ст.ст.56, 86 Податкового кодексу України, щодо подачі заперечень до акту перевірки чи адміністративного оскарження рішень податкових органів, суду не надані.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки від 13.05.2013 р. № 446/22.9/20049451, в перевіряємий період позивач мав договірні взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «ВС Інвест» (код за ЄДРПОУ 35122737), ТОВ «Будівельне Управління 26» (код за ЄДРПОУ 36192653), ТОВ «ЕКТ-Сервіс» (код ЄДРПОУ 37139302) та ТОВ «Кошторисно-Консалтингова Група» (код ЄДРПОУ 35644917).

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин, включення позивачем витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товари (роботи, послуги), контрагентами виписані позивачу первинні документи, зокрема: рахунки-фактури, податкові накладні, акт приймання виконаних будівельних робіт.

В той же час, в ході перевірки відповідачу надійшла інформація інших податкових органів щодо контрагентів позивача, яка містить дані про порушення ними вимог податкового законодавства, а саме:

Актом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 21.01.2013 р. № 101/22-217/35122737 про неможливість проведення звірки ТОВ «ВС Інвест» (код ЄДРПОУ 35122737) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Іст-Вест Торг» код за ЄДРПОУ 37884049 за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р. зафіксовано, що підприємство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, отже правочини між ТОВ «ВС Інвест» та контрагентами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, отже нікчемними і, в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Актом ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 02.12.2011 р. № 7974/7/07-020/36192653 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельне Управління 26» (код за ЄДРПОУ 36192653) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.11 р. по 31.10.11 р. зафіксовано, що співробітниками ГВ ПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва в ході відпрацювання ТОВ «Будівельне Управління 26» (код ЄДРПОУ 36192653) опитано директора - ОСОБА_3, який повідомив, що до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має, печаткою підприємства не користувався, підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Будівельне Управління 26» не здійснював, податкову звітність підприємства не складав, не підписував та не подавав її до ДПІ нікого не уповноважував на проведення таких дій.

Також, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Таким чином, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Будівельне Управління 26» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «Будівельне Управління 26», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Будівельне Управління 26» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2012 р. №243/23-2/37139302 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ект-Сервіс» (код за ЄДРПОУ 37139302) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тіса Плюс» (код за ЄДРПОУ 36019896) за період червень 2011 року, серпень-вересень 2011 року зафіксовано, що ТОВ «ЕКТ-Сервіс» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, отже, правочини між ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та контрагентами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, отже нікчемними і, в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 05.03.2012 р. №10/3-22-80 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «КОШТОРИСНО-КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» код за ЄДРПОУ 35644917 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за жовтень 2011 року зафіксовано, що ТОВ «Кошторисно-консалтингова група» має ознаки «фіктивності», отже правочини між ТОВ «КОШТОРИСНО-КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» та контрагентами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, отже нікчемними і, в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином, відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право - дієздатності, господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчиненні із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Отже, складені контрагентами первинні документи можна вважати такими, що складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Позивачем не подані суду належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність у контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарських операцій, що ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про те, що у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентами, оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені ними правочини є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентами, в силу їх нікчемності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції».

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками податкового органу, що господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені такими контрагентами договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, отже є нікчемними, а видані контрагентами первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Крім того, враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи видані позивачу контрагентами на виконання нікчемних правочинів (договорів), суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження податкового кредиту та валових витрат, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій і дають позивачу право на податковий кредит та валові витрати.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 27.05.2013 р. № 0007182209 та № 0007192209.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «УЛІС Системс» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2013 р.

Суддя В.П. Шулежко