Постанова

від 23.08.2013 по справі 804/9894/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2013 р. Справа № 804/9894/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В. за участю: представника позивача представника відповідача Яковлєвої А.В. Товстої Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Транс Ком Логістік» 19 липня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 № 000305150.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що для проведення перевірки позивачем було надано відповідачу усі первинні документи, які підтверджують господарські відносини між позивачем та ТОВ «Конус Плюс», ТОВ «Браво СРЛ», ТОВ «Абсолют компані», окрім того при проведенні перевірки податковою інспекцією були використані матеріали перевірок ТОВ «Конус Плюс» та ТОВ «Браво СЛР». Відповідно до актів перевірок податковою інспекцією було встановлено, не підтвердження факту реального здійснення господарських відносин ТОВ «Конус Плюс» та ТОВ «Браво СЛР», у зв'язку з чим відбулося коригування в Автоматизованій системи співставлення. З посиланнями на результати перевірки ТОВ «Конус Плюс» та ТОВ «Браво СЛР» відповідачем в Акті зроблено висновок, про те, що ТОВ «Транс ком логістік» отримало від зазначених підприємств паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат. Проте, такі висновки, на думку позивача є безпідставними.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, на їх задоволенні наполягала, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що під час проведення перевірки відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим рішення відповідача є правомірним та скасуванню не підлягає.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 04 липня 2013 року склала акт № 19/226/36366255 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік» (код за ЄДРПОУ 36366255) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Конус Плюс», ТОВ «Браво СРЛ» 01.01.2012 - 31.12.12».

У висновках акту перевірки зазначено наступне.

Перевіркою ТОВ «Транс ком логістік» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Конус Плюс» та ТОВ «Браво СРЛ», їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Перевіркою ТОВ «Транс ком логістік» встановлено відображення в податковому обліку - господарських операцій та розрахунків із ТОВ «Конус Плюс» та ТОВ «Браво СРЛ».

В порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, статті 200, пункту 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, ТОВ «Транс ком логістік» сформував податковий кредит звітних періодів на підставі податкових накладних, які складені з порушенням встановленого законодавством України порядком та формою і не підтверджені первинними документами (транспортними документами), в результаті чого завищено суму податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ на загальну суму 638482,35 грн., в тому числі: за травень 2012 року на суму 90695,04 грн., червень 2012 року, 116828,60 грн., липень 2012 року 110477,70 грн., серпень 2012 року 109131,50 грн., вересень 2012 року 95538,01 грн. та жовтень 2012 року 115811,50 грн.

На підставі акту № 19/226/36366255 від 04 липня 2013 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 000305150 від 17 липня 2013 року.

Представником ТОВ «Транс ком логістік» були надані суду копії первинної документації підприємства за перевіряємі періоди, а саме: копії актів надання послуг (транспортно-експедиційних послуг), договорів транспортного експедирування, а також надані копії податкових накладених.

Аналізуючи зміст позовних вимог суд прийшов до наступних висновків.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Судом було встановлено, що одними з джерел, які використовувались під час перевірки ТОВ «Транс ком логістік» були:

- акт про результати перевірки ТОВ «Конус Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 135/1520/34296270 від 08.02.2013, відповідно до якого факт реальності здійснення господарських відносин ТОВ «Конус Плюс» не підтверджується, у зв'язку з чим відбулось коригування в Автоматизованій системі співставлення;

- акт про результати перевірки ТОВ «Браво СРЛ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 568/22-1/34527595 від 11.02.2013, відповідно до якого факт реальності здійснення господарських відносин ТОВ «Браво СРЛ» не підтверджується, у зв'язку з чим відбулось коригування в Автоматизованій системі співставлення.

Вищевказані акти не містять жодного правового обґрунтування, внаслідок чого було зроблено висновок про встановлення відсутності фактичного постачання товарів (робіт, послуг) між позивачем та контрагентами.

Отже, суд вважає, що відповідач не повинен був робити свої висновки саме на підставі висновків перевірками контрагентів, оскільки використання даних відомостей є упередженим та необґрунтованим використанням недостовірних даних.

Податковим органом під час проведення перевірки не було встановлено факту використання придбаних позивачем товарів (робіт та послуг) у неоподатковуваних операціях, або не у господарській діяльності підприємства, та під час розгляду даної справи судом, відповідачем у справі також не було надано суду належних письмових доказів цих обставин, як і не було надано доказів відсутності у позивача належним чином оформлених первинних документів (податкових накладних) за цими господарськими операціями або доказів на підтвердження відсутності дійсної поставки товарів (робіт та послуг) позивачу від його контрагентів.

Щодо доводів податкового органу під час проведення перевірки про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які були складені під час перевезення придбаного ним контрагентів товару протягом перевіряємого періоду, то суд вважає, що відсутність таких накладних не може бути розцінена як спростування реальності спірних господарських операцій адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним (або іншим) транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у перевіряємому періоді договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними не має.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Також суд наголошує, що позивачу було знято податковий кредит без внесення жодних коригуваня у розмір валових витрат підприємства та збільшення податкового зобов'язання по податку на прибуток за спірними господарськими операціями.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне наголосити, що порядок проведення такого коригування податкового кредиту визначено ст. 192 Податкового кодексу. Крім того, коригування податкового кредиту провадиться і у таких випадках:

якщо за підсумками календарного року платник податку здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (ст. 199 Податкового кодексу);

якщо виготовлені та/або придбані товарно-матеріальні цінності використовуються сільськогосподарським або переробним підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів/послуг та продукції переробки відповідно, а частково - для інших товарів/послуг;

якщо сільськогосподарське підприємство - виробник товарів/послуг або переробне підприємство здійснює операції з експорту сільськогосподарських товарів та продукції власного виробництва.

Суд наголошує, що коригування сум ПДВ не провадиться у разі використання придбаних товарів/послуг, основних фондів, за якими було сформовано податковий кредит, в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до Податкового кодексу (згідно з п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання).

Статтею 192 Податкового кодексу визначено порядок проведення коригування податкового зобов'язання та податкового кредиту в разі, якщо:

постачальник товарів/послуг і їх отримувач зареєстровані платниками ПДВ як на момент здійснення операції з постачання, так і на момент проведення коригування;

постачальник товарів/послуг зареєстрований платником ПДВ, а отримувач - ні;

постачальник товарів/послуг не є платником ПДВ на кінець звітного періоду, в якому було проведено перерахунок.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також суд зазначає, що відповідно п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, не повинен був зменшувати розмір податкового кредиту сформованого ТОВ «Транс Ком Логістік» за спірними господарськими операціями з огляду на їх (на думку відповідача) нереальність без внесення змін до податкових зобов'язань платника податку з податку на прибуток. Оскільки з наведених в акті відповідачем доводів вбачається, що на правомірність визначення складу податкового кредиту впливає вартість товарів/послуг (що в даному випадку за наведеними господарськими операціями була підставою для формування витрат позивача), яка в свою чергу впливає і на визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Тобто позиція відповідача є суперечливою, оскільки правомірність формування витрат товариства позивача за спірними господарськими операціями (зворотне не встановлено відповідачем в наведеному вище акті перевірки, відповідні рішення не прийняті), унеможливлює визначення відповідачем протиправності формування товариством позивача податкового кредиту за цими ж господарськими операціями з підстав їх нереальності.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «Транс ком логістік» не допустило завищення суми податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ на загальну суму 638482,35 грн., в тому числі: за травень 2012 року на суму 90695,04 грн., червень 2012 року, 116828,60 грн., липень 2012 року 110477,70 грн., серпень 2012 року 109131,50 грн., вересень 2012 року 95538,01 грн. та жовтень 2012 року 115811,50 грн., у зв'язку з чим суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 000305150 від 17 липня 2013 року, яке винесене відносно ТОВ «Транс Ком Логістік», є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій з проведення перевірки належним чином не довів.

Оскільки, вчиняючи оскаржувані дії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4-12, 41, 94, 158-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003051501 від 17 липня 2013 року, яке винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік» (код ЄДРПОУ 36366255).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік» (код ЄДРПОУ 36366255) судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 серпня 2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 23.08.2013 р. СуддяО.Б. Ляшко О.Б. Ляшко