Ухвала

від 07.09.2015 по справі 804/9894/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/32264/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року

у справі № 804/9894/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Ком Логістік» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 року № 0003051501.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за наслідками позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Транс Ком Логістік» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Конус Плюс», ТОВ «Браво СРЛ» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 04.07.2013 року № 19/226/36366255, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3, ст. 200, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 638 482, 35 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 року № 0003051501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 634 520, 00 грн. за основним платежем та 317 260, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Конус Плюс» та ТОВ «Браво СРЛ» на підставі договорів перевезення.

Відповідно до умов даних договорів перевізники зобов'язувалися надати послуги з перевезення (транспортно-експедиційні послуги) вантажу. На виконання умов вказаних договорів у матеріалах справи наявні податкові накладні, акти надання послуг, які мають дату, номер та конкретний маршрут. Розрахунки за придбані послуги відбувалися простими векселями.

Зазначені вище договори з перевезення вантажів було укладено з метою надання позивачем транспортно-експедиційних послуг іншим контрагентам, що підтверджується договорами транспортного експедирування, актами надання послуг.

Посилання відповідача на акти перевірки контрагентів позивача правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року у справі № 804/9894/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний