Постанова

від 02.04.2009 по справі 9/677

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 02.04.2009 р.                                                                                

№ 9/677

14:55

За позовом

ОСОБА_1

до

Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському

районі міста Києва,

про

стягнення недоплаченої разової допомоги

Суддя:

Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду

міста Києва з позовною заявою до відповідача із вимогами зобов'язати

нарахувати  недоплачену, як дитині війни,

щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 2733,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно ст. 6 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне

довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується

замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зупинення дії та внесення змін відповідно до зазначеної статті визнане

рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. та від 22.05.2008 р.

неконституційними.

Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних

вимог, з підстав проведення фінансування виплат за Законом №2195-ІV із

Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із

бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і

матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно

оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

позивач належить до категорії дитина війни, що

підтверджується наданими документами до матеріалів справи та не заперечено

відповідачем.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що

позовні вимоги є обґрунтованими та підставними, а отже такими, що підлягають

частковому задоволенню на підставі наступного.

Законом України “Про соціальний захист дітей війни»№

2195-ІV від 18.11.2004, який набрав чинності з 01.01.2006, встановлено правовий

статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх

соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний

захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання

чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на

30 відсотків мінімальної пенсії за віком (стаття в редакції, що діяла до

набрання чинності змін 01.01.2008, внесених Законом України “Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України” № 107-VI від 28.12.2008).

Дію статті 6 зупинено на 2007 рік, з урахуванням  статті 111 Закону України від 19.12.2006 р. N

489-V, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №

6-рп/2007 (у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних

депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності)

положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62,

частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44,

45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет

України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян)) зупинення дії

статті 6 на 2007 рік, передбачене пунктом 12 статті 71 Закону України від

19.12.2006 № 489-V та положення ст. 111 були визнані такими, що не відповідають

Конституції України (є неконституційним).

Відповідач покликається на те, що діючими законами

України на час 2007 року не було визначено розміру мінімальної пенсії за віком

щодо положень Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а також не

встановлено відповідного механізму розрахунку.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність та

здійснити нарахування та виплату зазначеного підвищення починаючи з 01.01.2006

року по 31.12.2008 р.

Щодо встановлення періоду для нарахування надбавки суд

зазначає наступне.

По-перше, щодо позовних вимог з 01.01.2006 р. по

31.12.2007 р. суд вважає необхідним зазначити наступне. Суд бере до уваги, що

рішення Конституційного Суду України по справі N 6-рп/2007 прийнято 09.07.2007

р.

У відповідності до положень статті 147 Конституції

України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в

Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів

та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення

Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження

Конституційного Суду України віднесено, зокрема: вирішення питань про

відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових

актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених

цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими

до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом статті 152 Конституції України врегульоване

процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за

рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи

в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була

порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або

набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним

Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, право позивача на нарахування за період з

01.01.2006 р. по 31.12.2007 р. відновилося з дня прийняття рішення  Конституційним Судом України по справі N

6-рп/2007 від 09.07.2007. Таким чином нарахування підвищення має бути вчинено з

дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто

09.07.2007 р.

Аналіз вищевикладеного, дає підстави для висновку про

неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачу

підвищення до пенсії з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.

Проте, стосовно позовних вимог щодо перерахунку та

виплати позивачу доплати за 2006 роки, суд звертає увагу на те, що відповідно до

ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах

строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або

іншими законами.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного

судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій

чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99

КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до

адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався

до суду із заявами про перерахунок і виплату недоотриманої додаткової та

основної пенсії, щодо розміру якої був обізнаний. Крім того, норми

законодавства, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є

загальновідомими та діяли у період отримання позивачем допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу

адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до

адміністративного суду 01.12.2008, позовні вимоги про здійснення дій з

призначення (перерахунку) та виплати пенсій з 2006 по 01.12.2007 не підлягають

задоволенню з підстав  пропуску строку

звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ. Крім того, суд відмовляє в

задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до

адміністративного суду за відповідні періоди, оскільки позивач отримував сам

відповідні суми допомоги, що останнім не оспорюється, що вказує, в свою чергу,

на обізнаність про законодавство, що регулює данні питання. Тобто, поважність

причин пропущення строку позивачем не наведено і судом не встановлено.

По-друге, щодо позовних вимог з 01.01.2008 по 31.12.2008

суд вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни»(у редакції , що діє з 01.01.2008) встановлено, що дітям війни (крім тих,

на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного

грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість

пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників

війни.

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення

до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008

рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня

2007 року N 107-VI у Законі України "Про соціальний захист дітей

війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 4, ст. 94; 2006 р., N

9 - 11, ст. 96. N 19 - 20, ст. 166; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66): текст статті 6

викладено в такій редакції:

"Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія

Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи

державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується

підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення

до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".

Рішенням Конституційного Суду України у справі за

конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I,

пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1

- 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет

України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет

України) від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, визнано такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67

розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 -

22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II

"Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3

розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України".

Суд керується положеннями частини 2 статті 152

Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996), у відповідності до якої

закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають

зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги, зокрема, пункт 4 рішення

Конституційного Суду України "У справі за конституційним поданням

Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності)

Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про

Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті

150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про

Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень

Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень

Конституційного Суду України)" (№ 15-рп/2000 від 14.12.2000).

Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади,

органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування,

підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та

їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від

застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних

неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках

Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні

закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними,

не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Крім того, суд бере до уваги зміст пункту 4

мотивувальної частини і пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного

Суду України "Рішення Конституційного суду України у справі за

конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про

призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської

державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997

року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних

адміністрацій)" (№ 8-зп від 24.12.1997).

Конституційний Суд України в четвертому пункті

мотивувальної частини зазначає, що 

частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким

закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність. 3а цим принципом закони, інші

правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим

рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного

Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього

рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків

визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому,

що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що

рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть

у зв'язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії

відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України

рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії

суб'єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог

законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання

останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам

частини 2 статті 19 Конституції України.

Отже, право позивача на нарахування за період з

01.01.2008 по 31.12.2008 відновилося з дня прийняття рішення  Конституційним Судом України по справі N

10-рп/2008 від 22.05.2008, при цьому в тому правовому режимі, який існував до

дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином,

нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення

Конституційного Суду України, тобто з 22.05.2008, на підставі положень статті 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у редакції, що діяла до

01.01.2008.

Аналіз вищевикладеного, дає підстави для висновку про

неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачу

підвищення до пенсії з 22.05.2008 по 31.12.2008.

Щодо питання здійснення нарахувань надбавки суд вважає

за необхідне керуватися наступним.

Частиною третьою статті 46 Конституції України

встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним

джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від

прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат,

що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму,

який встановлюється законом.

У відповідності до положень статті 46 Конституції

України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»(№ 966-XIV від

15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову

основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації

державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про прожитковий

мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у

розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до

основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили

працездатність.

Статтею другою закону «Про прожитковий

мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для:

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та

мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги

сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних

виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

формування Державного бюджету України та місцевих

бюджетів.

Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум

є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за

віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів

України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у

відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги  не можуть бути нижчими ніж прожитковий

мінімум, встановлений законом.

Крім того, Державний бюджет України при його формуванні

ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина Бюджету

України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії,

встановленій Конституцією України -основним законом України, який має найвищу

юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй.

У відповідності до статті 22 Конституції України

конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46

Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення

пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування - є

прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані

законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007

рік»від 19.12.2006 № 489-V статтею 62 встановлено розмір прожиткового мінімуму,

в тому числі найменшим розміром з якого є 

прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність.

Діючим законодавством України на 2007 рік точно не

визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком.

Тобто жодним нормативно-правовим актом на 2007 рік щодо Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” прямо у абсолютній величині не визначено розмір

мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань у

відповідності до частини третьої статті 46 Конституції України.   

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008

рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня

2007 року N 107-VI , статтею 58, встановлено розмір прожиткового мінімуму, в

тому числі найменшим розміром з якого є 

прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність.

Діючим законодавством України на 2008 рік точно не

визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком.

Тобто жодним нормативно-правовим актом на 2008 рік щодо Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” прямо у абсолютній величині не визначено розмір

мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань у відповідності

до частини третьої статті 46 Конституції України.   

 Разом з тим, суд

вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині

точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за статтею 6 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що законом не визначено

мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в

абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це

не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і

реалізацію прав, визначених законом. 

Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2007 та 2008

роках встановлений статтею 46 Конституції України як база для нарахування

пенсій, соціальних виплат, які є основним джерелом існування становить розмір

мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше

якого ані пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги (як база для

розрахунку та виплати особі, що є основним для неї джерелом існування) бути не

можуть.

Отже, розмір 

мінімальної пенсії за віком в розумінні статті 6 Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” як база для розрахунку доплати, в будь-якому

разі не може бути меншою  ніж мінімальний

розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є  прожитковий мінімум для осіб які втратили

працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для

реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати.

Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для

Закону “Про соціальний захист дітей війни” розміру бази нарахувань підвищень,

але зроблено посилання на категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної

бази нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46

Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися нормами

Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних

гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22

Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності

конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій,

визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов'язань

перед громадянами України.

Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС

України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом

верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи

визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності

держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням

судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.

В свою чергу, суд також вважає необхідним керуватися

положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який

регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення

Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю

усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське

судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі

створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав

людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та

застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди

застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що

виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані

на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі

посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм

реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших

актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office

(Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що

зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті

державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який

загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана

з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не

може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії,

така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони

відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без

завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки

схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки. 

Суд не приймає до уваги покликання відповідача з приводу

відсутності фінансових можливостей бюджетних асигнувань з огляду на наступне.

Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав

людини, зокрема, справа “Кечко проти України”, "Бурдов проти

Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ 

(mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case

41/74 van Duyn v. Home Office; справа про принцип юридичної визначеності). Про

першу, зокрема, зазначено у листі Верховного суду України від 07.2006 року №

1-5/400. Зазначеним листом Верховний суд України акцентує увагу на те, що

реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке

базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність  від бюджетних асигнувань.

Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами

призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних

правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи

відповідного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи

бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,

чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з

метою, з якою це повноваження надано; 

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;

розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи

несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного

балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів

особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що

відповідач не довів правомірність його дій при не нарахуванні позивачеві

підвищення до пенсії за період з 01.12.2007 до 31.12.2007 та з 22.05.2008 по

31.12.2008 встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги

є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції

України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи

місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами

України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при

вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.  2 ст.

71  КАС України в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта   владних повноважень обов'язок   щодо доказування правомірності свого

рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   

відповідача,    якщо    він заперечує проти адміністративного

позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів

правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення про відсутність підстав для

нарахування підвищення.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд

дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 100, 158-163 КАС України,

Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

          Визнати

неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі

міста Києва (м. Київ, вул. Горького, 70) щодо нездійснення нарахувань та виплат

доплати до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з 01.12.2007 по 31.12.2007

та з 22.05.2008 по 31.12.2008 відповідно до ст. 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом

України № 107-VI від 28.12.2007), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для

осіб які втратили працездатність, встановленого законом на 2007 рік та 2008

рік.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі

міста Києва (м. Київ, вул. Горького, 71) вчинити дії по нарахуванню та виплаті

доплати до пенсії  як дитині війни

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з 01.12.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по

31.12.2008  відповідно до ст. 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до внесення

змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007), виходячи з розміру прожиткового

мінімуму для осіб які втратили працездатність, встановленого законом на 2007

рік та 2008 рік.

          В іншій

частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного

судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви

про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної

інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за

правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                   О.В.Кротюк

Дата складення та підписання

постанови в повному обсязі -07.04.2009.