Ухвала

від 25.09.2013 по справі 1570/5295/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2013 р.Справа № 1570/5295/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

розглянувши в місті Одесі в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Строй матеріал ресурс» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Строй матеріал ресурс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 серпня 2012 року № 0010422301.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 16 по 20 липня 2012 року посадовою особою ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Строй матеріал ресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаєморозрахунків та правових відносин з ТОВ «Абріс-Н» за період з 01 по 31 березня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 25 липня 2012 року за № 190/22-214/37420428/1584, в якому зазначено про порушення позивачем п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 5 та ч. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.7 наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, п. 3.1, п. 4.1, п. 8 розділу ІІІ, п. 3.1 розділу V наказу ДПА України від 25 січня 2011 року № 41, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2012 року на 138528 грн. 68 коп.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 серпня 2012 року № 0010422301, яким ТОВ «Строй матеріал ресурс» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 138528 грн. 68 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 34632 грн. 17 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «Строй матеріал ресурс» вимог господарського та податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Строй матеріал ресурс» задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 03 серпня 2012 року № 0010422301.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 5 та ч. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.7 наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, п. 3.1, п. 4.1, п. 8 розділу ІІІ, п. 3.1 розділу V наказу ДПА України від 25 січня 2011 року № 41 щодо обов'язковості підтвердження підприємством факту постачання контрагентом товарів та надання послуг шляхом представлення для перевірки первинних документів. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 16 по 20 липня 2012 року посадовою особою ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Строй матеріал ресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаєморозрахунків та правових відносин з ТОВ «Абріс-Н» за період з 01 по 31 березня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 липня 2012 року за № 190/22-214/37420428/1584, в якому зазначено про порушення позивачем п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 5 та ч. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.7 наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, п. 3.1, п. 4.1, п. 8 розділу ІІІ, п. 3.1 розділу V наказу ДПА України від 25 січня 2011 року № 41, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2012 року на 138528 грн. 68 коп..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 серпня 2012 року № 0010422301, яким ТОВ «Строй матеріал ресурс» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 138528 грн. 68 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 34632 грн. 17 коп..

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Строй матеріал ресурс», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 138528 грн. 68 коп., сплаченого у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ «Абріс-Н».

Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за березень 2012 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Абріс-Н».

При цьому позивачем укладено з ТОВ «Абріс-Н» договір оренди від 01 лютого 2012 року № 3421, відповідно до якого TOB «Абріс-Н» передає в оренду за плату TOB «Строй матеріал ресурс» майно (складське приміщення загальною площею 802 кв. м.), яке належить ТОВ «Абріс-Н» на праві власності та знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 31, для використання в якості складських приміщень (а. с. 31-34).

Крім того, позивачем також було укладено з ТОВ «Абріс-Н» договір купівлі - продажу від 31 травня 2012 року про купівля гіпсових матеріалів та іншої продукції (а. с. 23-25).

Витрати по вказаним вище угодам безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379.

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення була зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами оренди та купівлі - продажу підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, які були досліджені судом першої інстанції, а саме договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаними TOB «Абріс-Н» податковими накладними за вказаними вище угодами були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за березень 2012 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з TOB «Абріс-Н» правочинів з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем, відсутні підстави і для застосування до ТОВ «Строй матеріал ресурс» штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: