Постанова

від 26.09.2013 по справі 826/14465/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 вересня 2013 року 10:51 № 826/14465/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Гарагуц В.С.,

представника відповідача - Ткачук Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна компанія «Обнова» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Ратуш» та ПП «Альфа.-Ком» підтвердженні первинними документами, складеними з урахуванням вимог чинного законодавства.

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003082207, №0003092207 від 17.04.13 р., видані Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що з 22.03.13 р. по 28.03.13 р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Обнова» з питань правильності формування податку на прибуток в рамках експортних операцій за період з 01.08.12 по 31.09.12 та з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Ратуш» та ПП «Альфа.-Ком» за період з 01.01.10 по 31.12.12 р. за результатами якої складено акт № 1232/22.7/37024320 від 04.04.13 р.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Обнова» пп. 198.3 ст.198, пп.198.6 ст.198, п.п.201.4 ст.201, пп.201.6 ст.201, пп.201.10 ст.201 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку №88 від 24.05.95 р., п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 197 422,00 грн.;

пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку №88 від 24.05.95 р., ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 231 333,00 грн.

На підставі акту перевірки № 1232/22.7/37024320 від 04.04.13 р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення - рішення №0003092207 від 17.04.13 р. та №0003082207 від 17.04.13 р.

Судом встановлено, що між ТОВ "ВПК"Обнова" в особі директора ОСОБА_3 (Покупець) та ТОВ "Ратуш" в особі директора ОСОБА_4 (Продавець) було укладено договір від 01.03.11р. №0301, предметом якого є купівля-продаж обладнання, згідно зі специфікацією -Додаток №1.

Між ТОВ "ВПК «Обнова" в особі директора ОСОБА_3 (Покупець) та ПП "Альфа.-Ком" в особі директора ОСОБА_5 (Продавець) укладено договір від 01.12.11р. №0112, предметом якого є купівля-продаж обладнання, згідно зі специфікацією -Додаток №1.

Відповідно до акту перевірки та як вбачається із матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стало те, що згідно бази даних податкового органу стан платника - 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням), засновник ТОВ "Ратуш" є ОСОБА_6 , директор та головний бухгалтер в одній особі (згідно АС Співставлення ПЗ та ПК) - ОСОБА_7.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС отримано лист Слідчого відділення розслідування економічних злочинів Деснянського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 15.02.13р. №46/1-36, у якому зазначається, що у провадженні СВ розслідування економічних злочинів Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування №12012000030000036 (внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.11.2012р.) за ознаками правопорушення передбаченого ч.1 ст. 205 КК України, що виразилося в створенні та використанні у своїй діяльності підприємств з ознаками «фіктивності»: ТОВ "Ратуш" (код за ЄДРПОУ 37293136), ПП "Альфа.-Ком" (код за ЄДРПОУ 33598927), ТОВ "Харс" (код за ЄДРПОУ 37501323).

В ході зазначеного розслідування встановлено фінансово-господарські взаємовідносини та отримано документи щодо фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ "ВПК"Обнова" (код за ЄДРПОУ 37024320) та підприємствами з ознаками «фіктивності»: ТОВ "Ратуш" (код за ЄДРПОУ 37293136), ПП "Альфа.-Ком" (код за ЄДРПОУ 33598927).

Згідно пояснень ОСОБА_6 від 24.11.2012 року відібраного ст. о/у ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС капітаном податкової міліції Панчуком В.В., який пояснив, що він приблизно у листопаді 2010 році на прохання знайомого погодився формально на протязі нетривалого часу побути засновником ТОВ «Ратуш». Він зазначає, що за весь період його псевдо перебування у якості засновника ТОВ «Ратуш», він не підписував жодних документів зазначеного підприємства, в тому числі наказів про призначення та звільнення посадових осіб, а також: не мав ніколи в користуванні печатки вказаного СГД. Також наголосив на тому, що ТОВ «Ратуш» створене ним без мети займатися господарською діяльністю, а виключно з ціллю отримання грошової винагороди у розмірі 1 000 грн.Також йому невідомо де знаходились та знаходиться документація вказаного підприємстві, його печатка, а також його види діяльності.

Згідно пояснення ОСОБА_4 від 24.11.2012 року відібраного ст. о/у ГВПМ ДШ у Оболонському районі м. Києва ДПС Барабашом С.В., який пояснив, що він на прохання ОСОБА_6 погодився за винагороду в розмірі 100 дол. США стати директором ТОВ «Ратуш». Він особисто не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю на підприємстві ТОВ «Ратуш», про що було обумовлено з гр. ОСОБА_6, він лише рахувався номінальним директором та не здійснював ніякої фінансово - господарської діяльності. Після реєстрації вказаного підприємства йому невідомо хто здійснював фінансово - господарську діяльність даного СГД. Де знаходилась печатка ТОВ «Ратуш» йому невідомо. Ніяких робіт, товарів та послуг в адресу контрагентів ТОВ «Ратуш» ніколи не відвантажував та не надавав і нікого на це не уповноважував. Декларації до податкового органу не подавав та не підписував.

Згідно пояснення ОСОБА_5 від 16.11.2012 року відібраного ст. о/у ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва Барабашом Є.В., який пояснив, що в 2009 році на прохання знайомої ОСОБА_11 погодився з реєстрацією на своє ім'я підприємства ПП «Альфа.-Ком» за відповідну грошову винагороду. Особисто не мав на меті займатися фінансово-господарською діяльністю, а погодився на реєстрацію лише в зв'язку з скрутним матеріальним становищем. Фактично від імені ПП «Альфа.-Ком» господарську діяльність не здійснював та лише отримував фінансову допомогу за формальне перебування на посаді.

Згідно пояснень ОСОБА_3 , директора та засновника ТОВ "ВПК"Обнова", від 18.01.2013 року та 21.01.2013 року, взятих ст. слідчим СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві Бобровським І.В., який пояснив, про підприємства ПП «Альфа.-Ком» та ТОВ «Ратуш» дізнався на початку 2011 року від бухгалтера ТОВ «Версо-4» гр. ОСОБА_13. Особисто ніколи, не бачив та не зустрічався з посадовими особами ТОВ «Ратуш» та ПП «Альфа.-Ком», осіб, що були присутні від згаданих підприємств при підписанні актів прийому-передачі гр. ОСОБА_3 не пам'ятає. Всі угоди та акти прийому-передачі продукції з зазначеними контрагентами підписувалися ним особисто. Про те, що усі операції між: ТОВ "ВПК"Обнова" з ТОВ «Ратуш» та ПП «Альфа.-Ком» були безтоварними він не знав. Оплата за всю поставлену згаданими контрагентами продукцію здійснювалась поетапно у безготівковій формі через систему «Клієнт-банк», чим займалась головний бухгалтер ТОВ "ВПК"Обнова" гр. ОСОБА_14.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку .

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи») встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом первинні документи виписані з порушенням вимог чинного законодавства, що підтверджується поясненнями посадових осіб контрагентів.

Крім того, в матеріалах справи міститься вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 28.05.13 р. по справі №755/10669/13-к, відповідно до якого ОСОБА_4 (директор ТОВ«Ратуш») своїми умисними діями, які виразились у фіктивному підприємництві, придбанні суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього

Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Як встановлено судом, первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Слід зазначити, що відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічна компанія «Обнова» - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов