Постанова

від 13.08.2013 по справі 801/2035/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2013 р. (15:30) Справа №801/2035/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача №0003242301 від 31.08.2012 року та №0004662301 від 15.10.2012 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на додану вартість по правовідносинам з сумнівними контрагентами КП «Альянс» та ПП «Севелітстрой», що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій. Позивач зазначає, що господарські операції з виконання робіт вказаними контрагентами мають реальний характер, отримання, оприбуткування виконаних робіт та їх використання в оподаткованих операціях підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача Рошинський М.С. позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, надіслав до суду письмові заперечення на висновок судово-економічної експертизи №28/13, призначеної по даній справі, в яких посилаючись на вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 10.04.2013 року просить визнати висновки судово-економічної експертизи не об'єктивними.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Державна податкова інспекція у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби є територіальним органом виконавчої влади, яка реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.7 п. 1 ст. 3 КАС України.

Тобто, зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» є юридичною особою, ідентифікаційний код 24878523, зареєстрований у якості платника ПДВ та перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС.

З 09.08.2012 року тривалістю 5 (п'ять) робочих днів посадовими особами ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань відображення у податковому обліку фінансово-господарських операцій із ПП «Севелітстрой» (код ЄДРПОУ 35096833), КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 32468182) за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 21 серпня 2012 року №1130/22-01/24878523/137 (далі - акт) (а.с.9-15,том№1).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР року (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 63130 грн., у тому числі за грудень 2009 року у сумі 16661 грн., за травень 2010 року у сумі 35096 грн., за липень 2010 року у сумі 5900 грн., за серпень 2010 року у сумі 5473 грн. з урахуванням від'ємного значення з ПДВ.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2012 року №0003242301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 78913 грн., у тому числі 63130 грн. за основним платежем та 15783 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вказаним рішення позивач звернувся з первинною скаргою про його скасування до Державної податкової служби в АР Крим, яка своїм рішенням від 01.10.2012 року №294/10/10.0223 про результати розгляду первинної скарги залишила без змін податкове повідомлення рішення від 31.08.2012 року №0003242301 та збільшила суму податку на додану вартість на 293 грн. та суму штрафних санкцій на 73,25 грн. (а.с.146-153,том№1). На підставі рішення Державної податкової служби в АР Крим відповідачем винесено податкове повідомлення рішення №0004662301 від 15 жовтня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 293,00 грн. та суми штрафних санкцій на 73,25 грн. (а.с.18,том№1).

Не погодившись з вказаними рішеннями позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України, яка своїм рішенням від 20.12.2012 року №7465/0/61-12/10-2115 залишила без змін податкове повідомлення рішення ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС від 31.08.2012 року №0003242301, з урахуванням рішення ДПС в АР Крим, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги (податкове повідомлення рішення від 15.10.2012 року №0004662301) (а.с.140-142,том№1).

Не погодившись з податковими рішеннями відповідача №0003242301 від 31.08.2012 року та №0004662301 від 15.10.2012 року позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на додану вартість за період з грудня 2009 року по серпень 2010 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

До 01.01.2011 року, тобто до набрання чинності Податкового кодексу України, поняття відносно платника податку на додану вартість, щодо податкової накладної; об'єкту, бази та ставки оподаткування та інше визначались згідно з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, згідно з п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 7.4.1. статті 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Підставою для нарахування податкового зобов'язання платнику податків - ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» став висновок відповідача, викладений в акті перевірки, про не підтвердження реальності господарських операції з контрагентами КП «Альянс» та ПП «Севелітстрой» з виконання робіт.

Судом встановлено, що за період, що перевірявся, позивач мав правовідносини з КП «Альянс» та ПП «Севелітстрой», які згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи не перебувають у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що вказані контрагенти позивача є юридичними особами, що мають належний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності.

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами у спірний період, що підтверджується наступним.

01.12.2009 року між ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» (Замовник), та ПП «Альянс» (Підрядник) уклали договір підряду №б/н, відповідно до умов якого, Підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації. Замовник зобов'язується прийняти та сплатити дану роботу: ремонтні роботи ТОВ «СКК «Блакитна затока». Ціна договору складає 99999,60 грн. Зазначена ціна є попередньою, кінцева ціна договору визначається за проектно-кошторисною документацією, наданою Підрядником (а.с.51-52,том№1).

У грудні 2009 року між вказаними сторонами були підписані акти прийомки виконаних підрядних робіт на загальну суму 99999,60 грн. (а.с.59-64,том№1). Виконання робіт також підтверджується договірною ціною, локальним кошторисом 2-1-1 на ремонтно-будівельні роботи (а.с.22-26,том№1).

За виконані роботи позивачем ПП «Альянс» було сплачено 99999,60 грн., що підтверджується випискою з рахунків позивача (а.с.85,том№1).

Також за даними бухгалтерського обліку підприємства (карточка рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»станом на 31.12.2010 року заборгованість ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» перед КП «Альянс» відсутня (а.с.79,том№1).

КП «Альянс» виписало на адресу позивача податкову накладну №5033 від 30.12.2009 року на суму 99964,80 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 16660,80 грн., яка була включена до складу податкового кредиту підприємства у грудні 2009 року у повному обсязі (а.с.66,76,том№1).

17.05.2010 року між ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» (Замовник) та ПП «Севелітстрой» (Підрядник) було укладено договір підряду №107. Предметом договору є ремонтно-будівельні роботи в ТОВ «СКК «Блакитна затока». Ціна договору складає 210573,60 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.20-21,том№1). Факт виконання зазначених робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за травень 2010 року на суму 210573,60 грн., з урахуванням ПДВ у сумі 35095,60 грн. (а.с.28-31,том№1).

07.07.2010 року між ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» (Замовник) та ПП «Севелітстрой» (Підрядник) було укладено договір підряду №339. Предметом договору є ремонтно-будівельні роботи в ТОВ «СКК «Блакитна затока». Ціна договору складає 35402,40 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.41-42,том№1). Факт виконання зазначених робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2010 року на суму 35402,40 грн., з урахуванням ПДВ у сумі 5900,40 грн. (а.с.48-50,том№1).

02.08.2010 року між ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» (Замовник) та ПП «Севелітстрой» (Підрядник) було укладено договір підряду №339. Предметом договору є ремонтно-будівельні роботи в ТОВ «СКК «Блакитна затока». Ціна договору складає 34597,20 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.32-33,том№1). Факт виконання зазначених робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року на суму 34597,20 грн., з урахуванням ПДВ у сумі 5766,20 грн. (а.с.38-40,том№1).

ПП «Севелітстрой» виписало на адресу позивача податкові накладні №460 від 19.05.2010 року на загальну суму 210573,60 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 35095,60 грн., №960 від 29.07.2010 року на загальну суму 35402,40 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 5900,40 грн., №1047 від 26.08.2010 року на загальну суму 34597,20 грн., в т.ч. ПДВ на суму 5766,20 грн. (а.с.67,68,69).

За виконані роботи позивач сплатив ПП «Севелітстрой» загальну суму 280573,20 грн., в т.ч. 18.05.2010 року - 210573,60 грн., 02.08.2010 року - 35000 грн., 27.08.2010 року - 34999,60, що підтверджується виписками з рахунків позивача (а.с.82,83,84,том№1).

Також, за даними бухгалтерського обліку підприємства (карточка рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»станом на 31.08.2010 року заборгованість ТОВ «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» перед ПП «Севелітстрой» відсутня (а.с.78,том№1).

Крім цього, судом по справі призначалася судово-економічна експертиза, відповідно до висновків якої №28/13 від 05 липня 2013 року, наданими на дослідження первинними документами податкового та бухгалтерського обліку висновки ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС за актом №1130/22-01/24878523/137 від 21.08.2012 року щодо заниження ПДВ на загальну суму 63130 грн., у т.ч. за грудень 2009 року у сумі 16661 грн., за травень 2010 року у сумі 35096 грн., за липень 2010 року у сумі 5900 грн., за серпень 2010 року у сумі 5473 грн. з урахуванням від'ємного значення ПДВ, не підтверджуються; наданими на дослідження первинними документами податкового та бухгалтерського обліку висновки ДПС в АР Крим викладені в рішенні про результати розгляду первинної скарги від 01.10.2012 року «2945/10/10-0223 щодо заниження ПДВ за вересень 2010 року у сумі 293 грн., не підтверджуються; наданими на дослідження первинними документами податкового та бухгалтерського обліку підтверджується реальність здійснення ТОВ «СКК «Блакитна затока» господарських операцій за договорами з ПП «Севелітстрой», КП «Альянс» за період з 01.08.2009 року по 31.03.2012 року (а.с.183-196,том№1).

Суд погоджується з вказаним висновком судово-економічній експертизі, оскільки він повністю узгоджується з встановленими судом обставинами та дослідженими у судовому засіданні доказами та вважає безпідставним твердження відповідача щодо необґрунтованості вказаних висновків.

Суд зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому суд зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами суд не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ПП «Севелітстрой» та КП «Альянс».

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та ПП «Севелітстрой», КП «Альянс» спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ПП «Севелітстрой» і КП «Альянс» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи податкова інспекція надіслала суду вирок Київського районного суду у м. Сімферополь АР Крим від 10.04.2013 року провадження № 1-кп/123/147/2013 відносно фізичної особи ОСОБА_3, яка визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та яка є засновником ПП «Севелітстрой» та КП «Альянс».

Але, яка зазначалося вище, на час прийняття спірних податкових повідомлень рішень за фактом заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ, вказаного вироку суду ще не існувало. Податкові повідомлення-рішення прийняті за матеріалами досудового слідства. Крім того, вироком суду встановлено, що ОСОБА_3, використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних нею з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ «Союз КДС» Кірюшку С.М., головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» Дурбасенко В.В., директору ТОВ «Південна будівельна компанія» Філліпову І.Д., директору ТОВ «Кримкомплекс» Григору А.М., директору ТОВ «Будком» Васильову О.В.

Тобто даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій із позивачем.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, у адміністративного суду відсутні правові підстави для прийняття вказаного вироку суду у якості доказу по даній справі. До того ж слід зазначити, що надана копія вироку не містить позначки суду про набрання його законної сили.

Отже, право позивача на формування податкового кредиту за відповідні періоди по вказаним господарським операціям з вищезазначеними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи вищевказаними податковими накладними, складеними ПП «Севелітстрой» та КП «Альянс».

Особи, що виконували роботи на користь позивача, були платниками ПДВ на момент виконання робіт: Підрядник КП «Альянс» був платником ПДВ на момент здійснення робіт - Свідоцтво платника ПДВ №00887869 анульовано лише 11.04.2012 року, Підрядник ПП «Севелітстрой» був платником ПДВ на момент здійснення робіт - Свідоцтво платника ПДВ №100164137 анульовано лише 11.04.2012 року (дані офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України http://www.minrd.gov.ua).

Таким чином, судом встановлено, що позивач формував податковий кредит за реально здійсненими господарськими операціями з КП «Альянс» та ПП «Севелітстрой», яки були окремими платниками податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несуть самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс», ПП «Севелітстрой».

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 792,80 грн. та витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 7200 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

В судовому засіданні 13 серпня 2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 16 серпня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0003242301 від 31.08.2012 року та №0004662301 від 15.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний комплекс «Блакитна затока» судовий збір у розмірі 792 (сімсот дев'яносто дві) грн. 80 коп. та витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 7200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп., шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет