Ухвала

від 26.09.2013 по справі 801/1843/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/1843/13-а

26.09.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777"- не з'явився,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- не з'явився,

представник, Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим - Чакал Айше Реджепівна, довіреність № 39/10-10 від 02.09.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Гаманко Є.О. ) від 09.04.13 по справі № 801/1843/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777" (вул. Мелітопольська, 28, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.02.13р. №0001991502 та №0001141501,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року у справі № 801/1843/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростиль-НТ 777» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 08.02.2013 року, прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростиль-НТ 777»: № 0001991502 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25726,25 грн. (за основним платежем - 20581,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5145,25 грн.); № 0001141501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 25726 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 6431,50 грн. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Комманд», ПП «Укрторгпартнер» в силу їх безтоварного характеру.

У судовому засіданні за клопотанням представника ДПІ у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим суд здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим ДПС на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату. Час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки у судове засідання його представника.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

В силу вимог вказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд залишив без задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ сталися висновки податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат з придбання товарів (робіт, послуг) та завищення податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам із ПП «Комманд» та ПП «Укрторгпартнер», про що складений акт від 22.01.2013 року № 344/15-2/34581720 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Євростиль-НТ 777», код за ЄДРПОУ 34581720 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер» код за ЄДРПОУ 36693415, ПП «Комманд» код за ЄДРПОУ 37081766, за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року».

Згідно вказаного акту перевірки заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток було визначено за 2-й квартал 2010 року у сумі 881 грн., 3-й квартал 2010 року у сумі 5931 грн., 4-й квартал 2010 року у сумі 18914 грн., а заниження податкових зобов'язань з ПДВ визначено за червень 2010 року у сумі 705 грн., липень 2010 року у сумі 4398 грн., серпень 2010 року у сумі 347 грн., грудень 2010 року у сумі 15131 грн.

Підставою до висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів (робіт, послуг) за фінансово-господарськими операціями із ПП «Комманд» та ПП «Укрторгпартнер» сталися висновки податкової інспекції про нікчемність правочинів між позивачем та вказаними суб'єктами господарської діяльності в силу їх безтоварного характеру.

Такий висновок податкової інспекції ґрунтується на показаннях директорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пояснили, що фактично поставки товарів, послуг підприємство не здійснювало, документи на підприємстві підписували за винагороду. При цьому у акті перевірки не зазначено директорами якого (яких ) підприємств вказані особи є. Крім того, у акті перевірки йдеться посилання на неможливість проведення зустрічних перевірок ПП «Комманд» та ПП «Укрторгпартнер».

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та ПП «Укрторгпартнер», ПП «Комманд» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ПП «Укрторгпартнер», ПП «Комманд».

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливаютьи операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Усі господарські операції, що були проведені між позивачем та ПП «Укрторгпартнер», ПП «Комманд» спричинили реальні зміні майнового стану позивача. Даний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Відповідно до Статуту ТОВ «Євростиль-НТ 777» предметом діяльності підприємства є, зокрема загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення), ремонтно-будівельні, пусконалагоджувальні, столярні та обробні роботи, установлення конструкцій та столярних будівельних виробів власного виробництва.

За видатковими накладними № 367 від 07.06.2010 року, № 501 від 04.08.2010 року, та податковими накладними від 30.06.2010 року № 367 та від 23.07.2010 року № 460 позивач (Покупець) придбав у ПП «Укрторгпартнер» (Продавець) вікно в кількості 4шт. та металопластикові двері у кількості 15 шт.

За видатковими накладними № 474 від 31.08.2010 року, № 1976 від 21.12.2010 року, № 1975 від 21.12.2010 року та податковими накладними від 27.08.2010 року № 463, від 20.12.2010 року № 1976, від 20.12.2010 року № 1975 позивач (Покупець) придбав у ПП «Комманд» (Продавець) металопластикові двері у кількості 1 шт., будівельні матеріали, бетон, бут, щебень.

Розрахунки із продавцями здійснені у безготівковому порядку.

Отриманий від контрагентів товар позивач використав у власній господарській діяльності шляхом поставки бетону, буту, щебеню фізичній особі ОСОБА_5 за Договорами купівлі-продажу товару № 77/53/11 від 10.12.2010 року (видаткова накладна № 507 від 22.12.2010 року), Договором № 77/53/12 купівлі-продажу та монтажу ВИРОБУ № 7 від 13.12.2010 року (дачний будинок у с. Піонерське) та шляхом виготовлення, поставки та монтажу збірного дерев'яного каркасно-щітового будинку котеджного типу за договором У 777/10/03 від 22.04.2010 року, що був укладений із ТОВ «КЛИР ГРУПП» , що підтверджується актом прийомки виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в.

Факт доставки будівельних матеріалів, дверей, вікон власним транспортом позивача підтверджується подорожніми листами вантажного автомобілю, технічним проектом на автомобіль.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується не тільки реальне здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Комманд», ПП «Укрторгпартнер» та також підтверджується використання отриманих позивачем товарів у власній господарській діяльності.

Суду не надано доказів, які б спростовували дані обставини. Крім того, судова колегія зазначає, що під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання використання позивачем у власній господарській діяльності вищевказаного товару.

Посилання податкової інспекції на пояснення директорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пояснили, що фактично поставки товарів, послуг підприємство не здійснювало, документи на підприємстві підписували за винагороду, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки у акті перевірки не зазначено директорами якого (яких) підприємств вказані особи є, не вказано у зв'язку з чим вказані особи були допитані, до матеріалів справи не надано копія письмових пояснень вказаних осіб. Крім того, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких позивачем сформовані валові витрати та податковий кредит, не містять даних про те, що вони підписані саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Як вказувалося вище, на час прийняття податковою інспекцією спірних податкових повідомлень-рішень був відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності ПП «Комманд» та ПП «Укрторгпартнер», пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідним вироком суду не підтверджені.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року у справі № 801/1843/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська