Ухвала
від 26.09.2013 по справі 801/2713/13-а
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/2713/13

26.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Чанг.КО"- Барбаховська Олена Миколаївна, довіреність № 2 від 01.09.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим - Чакал Айше Реджепівна, довіреність № 39/10-10 від 02.09.13

представник третьої особи - Фірми "Альтфатер Крим"- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Суворова С.В. ) від 17.04.13 по справі № 801/2713/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чанг.КО" (вул. Самокіша, 30, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фірма "Альтфатер Крим" (вул. Блюхера, буд.28/30, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 17 квітня 2013 року у справі № 801/2713/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Чанг.КО» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби за участю третьої особи - Фірма «Альтфатер Крим» про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0004531502 від 12.03.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у сумі 5109,00 грн. та № 0002461501 від 12.03.2013 року, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5875,00 грн. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 17 квітня 2013 року та у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Сіті Буд».

У судовому засіданні за клопотанням представника Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим суд здійснив заміну відповідача по справі на його правонаступника, а саме: Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи у с удове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із зменшенням позивачу суми від'ємного значення з ПДВ за листопад 2011 року у розмірі 5109 грн. податковим повідомленням-рішенням від 12.03.2013 року №0004531502 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5875 грн. за основним платежем податковим повідомленням-рішенням від 12.03.2013 року № 0002461501.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акту від 25.02.2013 року № 1178/15-2/37111753 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Чанг.КО» (ЄДРПОУ 37111753) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Сіті Буд» (код ЄДРПОУ 37081640) за листопад 2011 року», яким було встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 року у сумі 5875 грн. внаслідок неправомірного віднесення вартості товарів (робіт, послуг) на загальну суму 25545 грн. до складу валових витрат та встановлено заниження ПДВ у сумі 5109 грн. за листопад 2011 року внаслідок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача із ПП «Сіті Буд».

Такий висновок податкової інспекції ґрунтується на висновку про безтоварний характер господарських операцій із вказаним суб'єктом господарської діяльності, нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Сіті Буд» та наявності у ПП «Сіті Буд» ознак «фіктивності». При цьому у акті перевірки зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сіті Буд» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року (акт від 06.04.2012 року № 27-22/37081640).

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочин між позивачем та ПП «Сіті Буд» суперечить інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такий правочин є оспорюваним, тобто підлягає визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаного правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ПП «Сіті Буд».

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та ПП «Сіті Буд», спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Так згідно умов Договору № 599 від 15.11.2011 року позивачем придбаний у ПП «Сіті Буд» товар - автомобільні масла у асортименті, які були отримані позивачем на підставі видаткової накладної № 463 від 16.11.2011 року на загальну суму 30655,00 грн. у т.ч. ПДВ 5109,17 грн. та податкової накладної від 16.11.2011 року № 50.

Доставка товару було здійснено Фірмою «Альтфатер Крим» 16.11.2011 року, про що свідчать товарно-транспортна накладна № 463.

Розрахунок за Договором № 599 від 15.11.2011 року здійснений шляхом заліку взаємних вимог, про що свідчить акт від 16.11.2011 року.

Придбані у ПП «Сіті Буд» автомобільні масла у асортименті були продані позивачем Фірмі «Альтфатер Крим» на підставі Договору поставки № 103 від 09.03.2011 року, накладної № 00897 від 16.11.2011 року за рахунком № 00856 від 15.11.2011 року та доставлені Фірмою «Альтфатер Крим» на підставі товарно-транспортної накладної від 16.11.2011 року № 897.

Розрахунок за Договором поставки № 103 від 09.03.2011 року здійснений у безготівковому порядку, про що свідчить виписка по особовому рахунку від 15.11.2011 року.

Вказані операції знайшли своє відображення за даними бухгалтерського обліку позивача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується не тільки реальне здійснення фінансово-господарської операції між позивачем та ПП «Сіті Буд» та також підтверджується використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого товару.

Під час здійснення перевірки позивача податкова інспекція не досліджувала питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого від ПП «Сіті Буд» товару - автомобільних масел.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги податкової інспекції та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.13 по справі № 801/2713/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська

СудСевастопольський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення26.09.2013
Оприлюднено07.10.2013
Номер документу33896854
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —801/2713/13-а

Ухвала від 17.10.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Кошіль В.В.

Ухвала від 26.09.2013

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Дадінська Тамара Вікторівна

Ухвала від 18.03.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

Суворова С.В.

Ухвала від 10.06.2013

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Дадінська Тамара Вікторівна

Постанова від 17.04.2013

Адміністративне

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

Суворова С.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні