Постанова

від 26.09.2013 по справі 909/613/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р. Справа № 909/613/13

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Данко Л.С. Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1446/09-15/в від 09.09.2013 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2013 року

у справі № 909/613/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансКомСервіс плюс", м. Івано-Франківськ

до відповідача: Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фінансового управління Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

про визнання недійсним договору № 121 про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 21.12.2011 року

за участю представників:

від позивача : Маланюк О.Я. - представник

від відповідача: Челах А.В. - представник

від третьої особи: не з'явився

Права та обов'язки сторін, третьої особи, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року змінено склад колегії, замість судді Михалюк О.В., в склад колегії введено суддю Давид Л.Л.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2013 року у справі № 909/613/13 (суддя Деделюк Б.В.) задоволено позовні вимоги ТзОВ "ТрансКомСервіс плюс": визнано недійсним договір № 121 про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 21.12.2011 року, укладений між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ТзОВ "ТрансКомСервіс плюс".

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що договір № 121 від 21.12.2011 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста суперечить нормам статей 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності», а тому підлягає визнанню недійсним.

Також, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що в порушення вимог Закону України «Про планування та забудову території» в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, оскаржуваним договором встановлено повторне зобов'язання позивача сплатити інвестиційний внесок за той самий об'єкт будівництва, незважаючи на те, що позивач здійснював будівництво лише одного об'єкту.

Крім цього, місцевий господарський суд зробив висновок, що відповідачем введено позивача в оману щодо істотних обставин договору № 121 від 21.12.2011 року, оскільки позивач вважав, що такий є основним договором та укладений в замін договору № 107 від 23.07.2007 року, який підприємство вважало попереднім договором.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ВК Івано-Франківської міської ради подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, обґрунтовуючи свої доводи, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що 23.07.2007 року між ТзОВ «Транскомсервіс плюс» та Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради було укладено договір № 107 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста. Оскільки, позивачем не виконано взятих на себе за договором № 107 від 23.07.2007 року зобов'язань щодо сплати пайового внеску, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2009 року у справі № 6/133 стягнуто з товариства 20 відсотків попереднього розміру пайового внеску в розмірі 68 515,56 грн..

21.12.2011 року між сторонами укладено новий договір № 121 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, яким сторони передбачили, що замовник (позивач) сплачує пайову участь у сумі 652 198,43 грн. в 7-ми денний термін з моменту реєстрації договору. А тому, апелянт вважає, що даним договором сторони тільки конкретизували порядок сплати пайового внеску.

Щодо реєстрації договору, то апелянт зазначає, що датою такої реєстрація договору № 121 укладеного з ТзОВ «Транскомсервіс плюс» є дата, яка зазначена в самому укладеному договорі, а саме 21 грудня 2012 року, оскільки відповідно до п. 2.2.22 Положення «Про фінансове управління виконавчого комітету міської ради» реєстрацію договорів про пайову участь замовників будівництва відповідно до своїх повноважень, здійснює фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Також, апелянт не погоджується з доводами позивача щодо укладення спірного договору під впливом обману та помилки з боку позивача, оскільки зміст договору № 121 від 21.12.2011 року не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, а умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін. Зокрема, позивач зазначає, що на момент підписання договору № 121 від 21.12.2011 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, діяло Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста, затверджене рішенням Івано-Франківської міської ради від 30.07.2009 року. Додаток № 1 до Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста містить примірний (типовий) договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. Однак, укладений між сторонами спірний договір за своїм змістом є суперечливим з примірним (типовим) договором, оскільки ні Положення, ні умови типового договору не передбачають обов'язку сплати коштів в 7-ми денний термін з моменту реєстрації договору.

Також, позивач зазначає, що відповідно до п. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності", договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, однак, на момент укладення між сторонами договору № 121 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 21 грудня 2011 року, багатоповерховий житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення по вул. Тролейбусна, 21 був введений в експлуатацію, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації.

Окрім цього, позивач вважає, що відповідач укладаючи з позивачем договір № 121 від 21.12.2011 року мотивував необхідність його укладення таким чином, що даний договір припинить дію попереднього договору № 107 від 23.07.2007 року, тим самим ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Третя особа в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечила про причини неявки не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні доводи та заперечення позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається із матеріалів справи, 23.07.2007 року між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (одержувач) та ТзОВ «ТрансКомСервіс плюс» (замовник), укладено договір № 107 (а.с. 53) про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, за умовами якого замовник, що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Тролейбусній, 21 (ІІ пусковий комплект), в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у розвитку соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська. Як встановлено судовою колегією та вбачається з матеріалів справи, даний договір чинний та свою дію не припинив, протилежного сторонами у справі не доведено.

У зв'язку з порушенням зобов'язань за договором № 107 від 23.07.2007 року щодо сплати пайового внеску, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2009 року у справі № 6/133 стягнуто з товариства 20 відсотків попереднього розміру пайового внеску в сумі 68 515,56 грн..

21.08.2009 року господарським судом Івано-Франківської області видано наказ про примусове виконання вищенаведеного рішення господарського суду від 11.08.2009 року (а.с. 63).

19.12.2011 року позивач звернувся до відповідача зі заявою № 119 (а.с. 25) про укладення остаточного договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Як встановлено судовою колегією, 21.12.2011 року між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (одержувач) та ТзОВ "ТрансКомСервіс плюс" (замовник), укладено договір № 121 (а.с. 10) про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, за умовами якого замовник, що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення в 4-му мікрорайоні в межах орендованої земельної ділянки на вул. Тролейбусній-Хіміків, в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.

Відповідно до умов договору № 121 від 21.12.2011 року, замовник зобов'язується сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони узгодили, що замовник сплачує пайову участь у сумі 652 198,43 грн. в 7-ми денний термін з моменту реєстрації договору.

Як зазначено у вказаному договорі, сторони його уклали у відповідності до Положення Про цільовий фонд соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Пункт 6.1 договору № 121 від 21.12.2011 року вказує, що тлумачення термінів Договору здійснюється згідно Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору № 121 від 21.12.2011 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста недійсним, оскільки вважає, що останній суперечить Положенню про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста, а також примірному (типовому) договору зазначеному в додатку 1 до Положення. Таким чином, позивач вважає, що вищенаведені обставини вказують на укладення фіктивного правочину без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися (ст. 234 ЦК України), у зв'язку з чим такий визнається недійсним.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно статті 648 Цивільного кодексу України, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недотримання даного положення є підставою для визнання правочину недійсним.

На час укладення спірного договору, правовідносини в галузі містобудування та участі суб'єктів у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, врегульовано відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р. № 3038-VI.

Положеннями статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Порядок укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та визначення розміру пайового внеску був врегульований Положенням про цільовий фонд соціально-економічного розвитку міста Івано-Франківська, який затверджено рішенням Івано-Франківської міської ради від 29.08.2006 р. та Положенням про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста, затвердженим рішенням сесії Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006р.. На час укладення оскаржуваного договору дані Положення діяли зі змінами, в редакції, затвердженій рішенням Івано-Франківської міської ради від 30.07.2009р.

Так, п. 5.1 Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста встановлено, що договір встановленої форми укладається між виконавчим комітетом міської ради в особі першого заступника міського голови та замовником будівництва, який скріплюється гербовими печатками двох сторін. Договір згідно з додатком № 1 укладається після розробки проекту документації, її погодження та затвердження в установленому порядку (п. 5.2 Положення).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є типовим договором, проект якого розроблено та затверджено міською радою.

Стаття 630 ЦК України, встановлює, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України, передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Твердження апелянта про те, що у оспорюваному договорі сторони тільки конкретизували порядок сплати пайового внеску, судова колегія оцінює критично, оскільки ч. 4 ст. 179 ГК України встановлює правила про юридичне значення типових та примірних договорів. Передбачається, що типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів, а у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади. Сторони не вправі відступати від змісту типових договорів, але мають право конкретизувати його умови. Це - один із випадків, коли законодавець прямо заборонив при укладенні договорів відступати від положень актів цивільного законодавства, тобто встановив виняток із загального правила абзацу другого ч. 3 ст. 6 ЦК України про диспозитивний характер положень актів цивільного законодавства стосовно господарських договорів (коментар до ст. 630 під ред.. проф.. Ротань В.Г.).

Окрім цього, відповідно до п. 6.3 Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста, замовник будівництва сплачує пайовий внесок (з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені у випадку порушення умов договору) не менше 10% попереднього розміру пайового внеску, зазначеного у додатку до договору, сплачується протягом 15-ти робочих днів від дати отримання витягу з рішення виконавчого комітету про надання дозволу па будівництво зареєстрованого протокольною частиною, 50% попереднього пайового внеску сплачується рівними частинами щоквартально, згідно графіка, що є додатком до договору, до моменту введення об'єкта в експлуатацію; залишкову суму попереднього пайового внеску, із врахуванням остаточного пайового внеску сплачується за місяць до орієнтованого введення об'єкта містобудування в експлуатацію, але не пізніше ніж до моменту підписання представником виконавчого комітету міської ради акта готовності об'єкта до експлуатації.

Єдиний розмір пайового внеску сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Сплата пайового внеску здійснюється до моменту представником виконавчого комітету міської ради акту готовності об'єкта до експлуатації.

Як зазначалось вище, пунктом 3.2 спірного договору сторони узгодили, що замовник сплачує пайову участь у сумі 652 198,43 грн. в 7-ми денний термін з моменту реєстрації договору, а отже, сторонами не дотримано вимог Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо порядку та строку (графіку) сплати пайового внеску.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір № 121 від 21.12.2011 року в частині положень п. 3.2 щодо сплати пайового внеску суперечить вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положенню про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста та не відповідає примірному (типовому) договору.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що визнання недійсним окремо тільки п. 3.2 договору № 121 від 21.12.2011 року є неможливим, оскільки вчинення будь-яких дій по правочину та його виконання без даного пунктів є неможливим та не призведе до будь-яких наслідків, а тому оспорюваний договір № 121 від 21.12.2011 року про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста підлягає визнанню недійсним вцілому.

Окрім вищенаведеного, колегія суддів вважає за не обхідне зазначити, що п. 9 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Однак, як вбачається з матеріалів, на момент укладення між сторонами договору № 121 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 21.12.2011 року - багатоповерховий житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення по вул. Тролейбусна, 21 був введений в експлуатацію, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації (а.с. 49) та будинку присвоєно поштову адресу, про що свідчить витяг з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27.12.2011 року № 835 (а.с. 48).

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приймаючи судове рішення місцевий господарський суд зазначає, що оспорюваний договір був вчинений з боку позивача під впливом помилки щодо предмету та істотних умов договору, та обману зі сторони відповідача, а тому є оспорюваний. Однак, колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду необґрунтований та безпідставний, оскільки відповідно до п.п. 3.9, 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11, за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що оспрюваний правочин вчинено сторонами під впливом помилки, обману.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приймаючи судове рішення місцевий господарський суд покликається на положення Закону України «Про планування та забудову території» в редакції, яка була чинна на момент укладення договору. Проте, місцевий господарський суд не приймає до уваги, що договір № 121 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста було укладено між сторонами від 21.12.2011 року, в свою чергу Закону України «Про планування та забудову території» втратив чинність згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, 12.03.2011 року (дата набрання чинності). Однак, застосування місцевим господарським судом не чинного Закону, не призвело до прийняття незаконного рішення господарським судом, підстав для скасування рішення суду, апеляційна інстанція не вбачає, та виклала в постанові власну правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Давид Л.Л.

суддя Данко Л.С.