Постанова

від 01.10.2013 по справі 917/34/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 року Справа № 917/34/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Коробенка Г.П., Куровського С.В. розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року у справі господарського суду № 917/34/13-г Полтавської області за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до ТОВ "Крокус ЛТД" про визнання банкрутом ліквідаторПрисяжний В.П. у судовому засіданні взяли участь представники:

фізичної особи - підприємця ОСОБА_4: ТОВ "Крокус ЛТД": Кожевнікова М.А.:Гамкрелідзе К.Ю. (довіреність від 15.01.2013 року), не з'явилися, Круторогова С.І. (довіреність від 01.07.2013 року). ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.01.2013 року порушено провадження у справі №917/34/13-г про банкрутство ТОВ "Крокус ЛТД" (далі - боржника) за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ініціюючого кредитора) за спеціальною процедурою, регламентованою статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закону) (в редакції, чинній на момент порушення провадження у справі) , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а.с. 1).

Постановою господарського суду Полтавської області від 17.01.2013 року (суддя Іванко Л.А.) боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Присяжного В.П., якого зобов'язано у строк до 27.03.2013 року здійснити інвентаризацію майна, яке може належати банкруту, та надати суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута після закінчення ліквідаційної процедури, але не пізніше 05.01.2013 року, скасовано арешт, накладений на майно боржника, чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, постановлено, що накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається, а строки виконання зобов'язань боржника вважаються такими, що настали, припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов'язаннями підприємства, припинено стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян (том 1, а.с. 57-58).

Постанова мотивована встановленням обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника, що виникли у зв'язку з неналежним виконанням боржником договору про надання юридичних послуг, як таких, що підтверджуються актами звірки розрахунків, та обставин відсутності боржника за місцезнаходженням згідно Довідки з ЄДРПУО, що є достатніми правовими підставами для визнання боржника банкрутом за спеціальною процедурою згідно статті 52 Закону (в зазначеній редакції).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ОСОБА_6, як кредитор боржника, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції від 17.01.2013 року, провадження у справі припинити, мотивуючи недоведенням наявності спеціальних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника та безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пуль О.А., суддів: Кравець Т.В., Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу задоволено, постанову господарського суду Полтавської області від 17.01.2013 року скасовано, провадження у справі №917/34/13-г припинено (том 2, а.с. 61-67) . Апеляційний суд дійшов висновку про те, що на момент порушення провадження у справі про банкрутство ініціюючим кредитором не було доведено належними та допустимими доказами безспірності грошових вимог до боржника та не підтверджено відсутності боржника за місцезнаходженням, що зазначалася ініціюючим кредитором як спеціальна підстава для порушення справи про банкрутство за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 17.07.2013 року, а постанову суду першої інстанції від 17.01.2013 року залишити без змін, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, статей 1, 6, 7, 52 Закону (в зазначеній редакції). При цьому, на думку ініціюючого кредитора, факт підписання боржником актів звірки взаєморозрахунків за спірним договором про надання послуг свідчить про визнання боржником заборгованості перед ініціюючим кредитором, тому є належним доказом безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, тоді як доказом підставності порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є Довідка з ЄДРПУО, в якій міститься запис про відсутність боржника за місцезнаходженням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 17.07.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши учасників провадження у справі, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) , провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 5 Закону (в зазначеній редакції) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 52 Закону (в зазначеній редакції) , у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Отже, законодавець передбачив наявність альтернативних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції) , що не вимагає від ініціюючого кредитора доведення сукупності зазначених підстав. При цьому, вимоги ініціюючого кредитора повинні бути безспірними (підтвердженими виконавчими документами) , однак розмір таких вимог не визначається відповідно до приписів статті 6 Закону. Зазначена правова позиція роз'яснена пунктом 104 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ", місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Згідно з частинами 1, 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням , про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором.

Згідно з частинами 12, 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки. У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу. Якщо державному реєстратору повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №97 від 20.10.2005 року, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинен здійснюватися у графі "Місцезнаходження", що, в подальшому, є доказом відсутності боржника або керівних органів боржника за їх місцезнаходженням та є достатньою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника за спеціальною процедурою відповідно до статті 52 Закону (в зазначеній редакції).

При цьому, внесення запису до графи: "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" може свідчити про внесення державним реєстратором до системи реєстру інформації (звернення податкового органу) про відсутність юридичної особи боржника за вказаною адресою місцезнаходження, що означає початок дій державного реєстратора по визначенню місцезнаходження боржника відповідно до частини 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону (в зазначеній редакції) , справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Абзацом 8 статті 1 Закону (в зазначеній редакції) передбачено, що безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

При цьому, безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство, перелік яких міститься в частині 8 статті 7 Закону (в зазначеній редакції) , в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора .

Відтак, вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими чи розрахунковими, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові №06/337 від 17.10.2006 у справі №3/157.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ініціюючий кредитор звернувся до суду зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону (в зазначеній редакції) у зв'язку з неоплатою боржником заборгованості на суму 14 450 грн., яка виникла на підставі рамкового договору №АО-02/12 про надання юридичних послуг від 03.09.2012 року, зазначивши про підтвердження безспірності його грошових вимог до боржника актами звірки взаєморозрахунків сторін договору про надання юридичних послуг (ініціюючого кредитора та боржника у даній справі) за період з 03.09.2012 року по 26.10.2012 року (том 1, а.с. 16 - 17, 37, 38).

Також заява ініціюючого кредитора мотивована тим, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження, в підтвердження чого було надано довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ №755186 - 755188 станом на 03.01.2013 року, згідно якої "місцезнаходження" боржника вказане як - 36000, Полтавська область, місто Полтава, Октябрський район, майдан Незалежності, будинок 7, однак у графі "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" міститься запис: "внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою" (том 1, а.с. 39 - 41) .

Приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом, суд першої інстанції дійшов висновку про безспірність вимог ініціюючого кредитора та доведення ним обставин відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з висновками суду першої інстанції, скасував постанову від 17.01.2013 року та припинив провадження у справі як таке, що порушене безпідставно, відхиливши як належні докази безспірності вимог ініціюючого кредитора акти звірки взаєморозрахунків за надані ініціюючим кредитором боржнику юридичні послуги за період з 03.09.2012 року по 26.10.2012 року на суму 14 450 грн., зазначивши про невідповідність таких доказів приписам законодавства про банкрутство, згідно з якими порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття державною виконавчою службою виконавчого провадження зі стягнення заборгованості в безспірному порядку.

При цьому, доказів про вжиття заходів до отримання цієї заборгованості у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення спірних грошових коштів, порушення виконавчого провадження, ініціюючим кредитором не надано судам попередніх інстанцій при розгляді справи.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18.12.2009 року роз'яснено про те, що кредитор має здійснити заходи щодо стягнення боргу шляхом пред'явлення виконавчого документу до виконання відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", чи погашення податкового боргу за вимогами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і додати докази цього до своєї заяви.

Також пунктом 27 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що за змістом частини третьої статті 6 та частин першої і восьмої статті 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. Тому судам на підставі частини другої статті 8 Закону та пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України слід відмовляти у прийнятті заяв кредитора (кредиторів) про порушення справи про банкрутство, якщо безспірність його (їх) вимог не підтверджено відповідними документами.

За встановлених судами обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про недоведення ініціюючим кредитором при зверненні до суду із заявою про порушення справи про банкрутство безспірності його грошових вимог до боржника та вважає їх такими, що відповідають приписам статей 1, 6 Закону (в зазначеній редакції).

Також апеляційним судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 03.01.2013 року у записах 1-7 у графі: "Місцезнаходження" зазначено адресу місцезнаходження боржника: "36000, Полтавська область, місто Полтава, Октябрський район, майдан Незалежності, будинок 7". Разом з тим, у записі №7 до графи: "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" зазначено таке: "14.11.2012, 1 588 143 0008 007866, Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою" (том 1, а.с. 39 - 41).

Відтак, внесення до графи: "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" інформації про подання заяви суб'єктом господарювання про відсутність юридичної особи за адресою місцезнаходження, не може ототожнюватися з встановленням державним реєстратором, за наслідком проведених ним певних дій, відсутності юридичної особи за адресою місцезнаходження, про що державний реєстратор вносить запис у графу: "Місцезнаходження".

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини та їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При здійсненні провадження згідно особливостей статті 52 Закону, постанова суду про визнання боржника банкрутом є першим судовим актом, прийнятим в судовому засіданні, за участі учасників провадження у справі про банкрутство, відтак у ньому суд повинен за участі боржника, ініціюючого кредитора та інших можливих учасників провадження у справі перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство, достатність та належність доказів, що підтверджують безспірність грошових вимог кредитора в розумінні статей 1, 6, 52 Закону, наявність спеціальних підстав для введення спрощеної ліквідаційної процедури.

Пунктом 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року роз'яснено, що Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Отже, керуючись зазначеними нормами права та роз'ясненнями судової практики, встановивши неналежність доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора та недостатність доказів відсутності боржника за адресою його місцезнаходження, як спеціальної підстави для порушення провадження за статтею 52 Закону, апеляційний суд цілком обґрунтовано дійшов до висновку про припинення згідно приписів пункту 1 1 частини 1 статті 80 ГПК України провадження у справі про банкрутство, як такого, що порушене безпідставно, з чим погоджується колегія суддів касаційного суду.

Доводи скаржника про неналежну оцінку апеляційним судом спірних доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження та про можливість підтвердження "безспірності" грошових вимог актами звірки взаєморозрахунків, підписання яких боржником, на думку ініціюючого кредитора, свідчить про визнання ним заборгованості за спірним договором про надання юридичних послуг, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими з огляду на зазначені вище норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в зазначеній редакції) , приписи Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", роз'яснення практики Верховним Судом України та такими, що спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі компетенції касаційного суду згідно зі статтею 111 7 ГПК України.

З огляду на встановлене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, згідно приписів статей 111 5 , 111 7 ГПК України, вважає постанову апеляційного суду від 17.07.2013 року прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків апеляційного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року у справі №917/34/13-г залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді Г.П. Коробенко

С.В. Куровський