Ухвала

від 24.09.2013 по справі 826/6215/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6215/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Кучми А.Ю., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контрактстрой» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.12.2012 року №0014492202,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.12.2012 року №0014492202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року; за наслідками перевірки складено акт від 28.11.2012 року №1098/2202/31811588.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року на 189084,00 грн.

В обґрунтування заниження податку на додану вартість відповідач посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ПП «УНТК Енергоспецмонтаж», оскільки згідно акту ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 07.11.2011 року №222/23-03-05/35522273 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпня 2011 року», зазначене підприємство не знаходиться за юридичною адресою та діяльність не підтверджена жодним первинним документом щодо здійснення господарської діяльності, руху активів, реальності змін майнового стану платника податків.

17 грудня 2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення - рішення №0014492202, яким на підставі акту перевірки за порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 236355,00 грн., у тому числі за основним платежем 189084,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 47271,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження, тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з ПП «УНТК Енергоспецмонтаж».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Контрактстрой» та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» було укладено договір поставки від 29.07.2011 року №29-07/11 щодо постачання покриття на підлогу та будівельних матеріалів та договір від 29.07.2011 року №29/07/11 щодо виконання комплексу робіт по інсталяції килимового покриття площею 1282 кв.м. на об'єкти за адресою: м. Київ, вул. вул. Дніпровська набережна, 19-А (а.с. 73 - 78).

На виконання даних договорів між сторонами були оформлені первинні документи, а саме податкові накладні від 01.08.2011 року №17, від 10.08.2011 року №124, від 29.08.2011 року №387, від 31.08.2011 року №506, видаткові накладні від 01.08.2011 року №17, від 10.08.2011 року №124, від 29.08.2011 року №387 та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2011року (а.с. 80 - 89).

Згідно видаткових накладних та витягу з книги реєстрації довіреностей, товар був отриманий уповноваженою особою позивача - Кореневим Ф.О. (а.с. 121 - 122).

На підтвердження оплати отриманих товарів і робіт (послуг) позивачем надані платіжні доручення (а.с. 110 - 120).

Також, позивачем були надані виписки з оборотно-сальдової відомості, які свідчать про оприбуткування товару (а.с. 123 - 125).

Як вбачається з матеріалів справи, придбані товари та отримані роботи (послуги) у подальшому використовувались позивачем у власній господарський діяльності шляхом укладання договорів із підприємствами замовниками, що підтверджується договором підряду від 06 травня 2011 року №06/05-11 про виконання робіт по влаштуванню покриття підлог на об'єкті: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 19а, видатковими накладними, актом приймання виконання будівельних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, подорожними листами (а.с. 127 - 163, 179 - 189).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідно до п. 1.1 спірних договорів саме на постачальника покладено поставка товарів, оскільки, як вбачається з вищенаведеного, під час здійснення господарських операцій між сторонами договорів була здійснена передача прав власності на товари.

Крім того, відповідно до пункту 1.1. договору від 29 липня 2011 року №29-07/11 постачальник приймає на себе зобов'язання передати у власність покупцю покриття на підлогу та будівельні матеріали, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених договором. Разом з тим, вимогами пункту 1.2 передбачено, що договір поставки укладається на розсуд сторін. Таким чином, зазначеним договором не передбачено обов'язку ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» здійснювати поставку товару. Щодо договору від 29 липня 2011 року №29/07-11, то його предметом є комплекс робіт по інсталяції килимового покриття із матеріалів позивача, які не можуть бути об'єктом поставки (п. 1.1).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на не підтвердження поставки товару та робіт (послуг), оскільки під час проведення перевірки зазначені обставини не були з'ясовані перевіряючими; крім того, зазначені обставини спростовуються наявними в матеріалах справи первинною документацією та письмовими поясненнями керівника позивач та ОСОБА_3, який був призначений відповідальним за виконання робіт.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи на вимогу колегії суддів позивачем були надані пояснення щодо мети укладення угод на виконання робіт по інсталяції килимового покриття площею, в яких останній зазначає, що необхідність залучення в якості субпідрядника ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» полягала у тому, що у товариства були великі обсяги робіт.

З акту про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Енергоспецмонтаж» від 07.11.2011 року №222/23-03-05/35522273 вбачається неможливість проведення такої звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків. Разом з тим, незважаючи на неможливість проведення звірки, органом державної податкової служби робиться висновок щодо відсутності реального здійснення операцій ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» за серпень 2011 року. При цьому, жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту, перевірки органом державної податкової служби не досліджувалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом ПП «УНТК Енергоспецмотаж» здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до положень пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих контрагентом податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на дату підписання договорів та розрахункових документів контрагент позивача не був припинений та був платником податку на додану вартість.

Також, як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань є лише висновки акту ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 07.11.2011 року №222/23-03-05/35522273 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпня 2011 року», будь - яких інших доказів на підтвердження укладення між позивачем та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» правочинів, які вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, не надано.

Колегія суддів вважає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність товариства за юридичною адресою не є підставою вважати, що укладений правочин є недійсним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив протиправність податкового повідомлення - рішення від 17.12.2012 року №0014492202.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 27.09.2013 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: А.Ю. Кучма

Суддя: І.В. Федотов

.

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Кучма А.Ю.

Федотов І.В.