Постанова

від 05.12.2006 по справі 5/1866

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/1866

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "05" грудня 2006 р.                                                           Справа № 5/1866

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Шкляр Л.Т.

суддів:                                                                        Гулової А.Г.

                                                                                   Пасічник С.С.

при секретарі                                                            Павловській Л.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача:     Корзуна В.А. - директора,

від відповідача: Сірої В.В. - представника за довіреністю №01-01-09/2603                від 05.12.2006р.,

                           Гарастівського С.А. - представника за довіреністю №01-01-09/2603

                           від 05.12.2006р.,

розглянувши апеляційну скаргу Андрушівської районної державної адміністрації,

смт. Андрушівка Житомирської області

на рішення господарського суду Житомирської області

від "20" вересня 2006 р. у справі № 5/1866 ( суддя Брагіна Я.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест", с. Городківка

Андрушівського району  

до Андрушівської районної державної адміністрації, смт. Андрушівка Житомирської

області

про повернення автомобіля та стягнення 19 583,64 грн.,  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.09.2006 р.позов ТОВ "Агротехінвест" задоволено частково : вирішено повернути автомобіль УАЗ 31514, двигун 1105298, шассі 0033046, кузов №00001863 залишковою вартістю 10391,40грн. Андрушівською районною державною адміністрацією Житомирської області Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест" (с.Городківка Андрушівського р-ну, Житомирської області ).

Стягнуто з відповідача на користь позивача  Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест" 85грн. - витрат, пов'язаних  із сплатою державного мита, та 40,91грн. витрат  за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовлено.

Вважаючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, у зв"язку з чим рішення є незаконним, відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржене рішення скасувати в частині зобов'язання повернути автомобіль УАЗ 31514, залишковою балансовою вартістю 10391,40грн., та прийняти нове рішення в цій частині, яким в позові відмовити.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що:

- судом не враховано, що між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу;

- безпідставним є посилання місцевого суду на довіреність ЯГФ №353139       від 28.05.2001 р. як на доказ, що спростовує факт укладення договору купівлі-продажу, та  підтверджує відносини оренди ( користування )  ; довіреність - це одностороння угода з врахуванням приписів ч.1 ст.64 ЦК УРСР, а тому не могла містити умови двохсторонньої угоди;

- судом не взято до уваги рахунок-фактуру №1 від 07.06.2001 р., наданий позивачем для оплати вартості автомобіля УАЗ 31514 в сумі 28 500 грн.;

- на думку відповідача ( скаржника ) цей документ підтверджує той факт, що відбувся договір купівлі-продажу;

- підтвердженням придбання відповідачем спірного майна у власність є також Свідоцтво ІОС №189658, видане Житомирським ОРЕВ УДАІ 25.07.2001 р.;

- господарським судом Житомирської області не взято до уваги лист ТОВ "Агротехінвест" від 02.09.2004 р. про списання кредиторської заборгованості, а також акт звірки взаєморозрахунків від 02.09.2006 р.

- також скаржник вважає, що, оскільки позивач не вимагав  кошти за проданий спірний автомобіль на протязі трьох років, то він пропустив строк позовної давності.

У судовому засіданні представники відповідача ( скаржника ) апеляційну скаргу підтримали.

Позивач у письмовому відзиві за №215 від 04.12.2006 р. на апеляційну скаргу  та його керівник у судовому засіданні проти неї заперечив, вважаючи оскаржене рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу       відповідача - без задоволення.

Заслухавши пояснення керівника позивача та представників відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що відсутні підстави для її задоволення з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що згідно з усною угодою між позивачем та відповідачем позивач передав у користування  відповідачеві 07.06.01р. автомобіль УАЗ 31514, що підтверджується накладною №1 від 07.06.01 року, довіреністю ЯГФ №353139 від 28.05.01 року та листом відповідача (а.с.7,8,63, т.1 ).

Слід зазначити, що відповідно до  ст.ст.41,42 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян, організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть укладатись  усно або в письмовій формі. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною,  якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Як випливає із вимог ст.ст. 256,257 ЦК Української РСР,  за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмові формі, за винятком  випадків, передбачених окремими правилами.

Враховуючи вимоги вищезазначених норм ЦК Української РСР, судова колегія вважає вірним висновок господарського суду першої інстанції, що, оскільки спірний автомобіль був куплений і належав товариству, а не державній, кооперативній і громадській організації, то не обов'язково договір майнового найму повинен був укладатись  в письмовій формі.

Спірний автомобіль був переданий у довгострокове користування з умовою повернення по першій вимозі, що підтверджується довіреністю  ЯГФ №353139 від 28.05.01р. (а.с.63 оборот, т. 1).

Згідно зі ст.259 ЦК Української РСР коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці.

Відповідно до ч.2 п.4, п.9 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 01.01.04р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів незалежно від дати їх укладення.

Оскільки відповідач продовжував користуватись автомобілем і після набрання чинності Цивільним кодексом України, то, якщо договір майнового найму укладений на невизначений строк,  кожна із сторін може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць (частина 2 ст.763 ЦК України).

Відповідно до п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не  передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Передача позивачем і прийняття відповідачем спірного автомобіля - це дії, з якими закон пов'язує виникнення цивільних прав і обов'язків.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити  на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (п.1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк  від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що 22 лютого 2005 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про повернення  спірного автомобіля (а.с.13, т.1 ).

Зазначену вимогу відповідач отримав 22.02.05р., про що свідчить вхідний номер та відповідь на вимогу (а.с.13,15, т.1), але спірний автомобіль відмовився повернути, мотивуючи відмову тим, що не приймав у користування автомобіль УАЗ  31514, оскільки ніяких договорів про передачу  спірного автомобіля у користування не укладав з позивачем, а борг в сумі 28500грн. за куплений  спірний автомобіль списав за строками позовної давності.  

Згідно зі  ст.ст. 525, 526 ЦК України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судова колегія вважає, що своєю вимогою повернути автомобіль позивач фактично припинив відносини найму.

Згідно з п.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте  відповідач не повернув  спірного автомобіля на першу  вимогу позивача.

Судова колегія не приймає доводи відповідача ( скаржника ) про те, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема:  довіреністю ЯГФ №353139 від 28.05.01р, в якій зазначається, що спірний автомобіль передається у користування і відповідач зобов'язується його повернути по першій вимозі позивача та листом відповідача  за №20/522 від 17.05.01р., в якому відповідач просить відпустити спірний  автомобіль УАЗ 31514 для службового користування (а.с.7,63, т.1 ).

Крім того, враховуючи, що відповідач - орган державної влади, то на придбання основних засобів відповідно до положень ст.2 Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади"  повинні виділятись бюджетні кошти. Однак відповідачем не доведено, що такі кошти дійсно виділялись.

Апеляційний суд не приймає до уваги і доводи відповідача про те, що підтвердженням існування між сторонами відносин купівлі-продажу є рахунок -фактура  №1 від 07.06.01р. на оплату вартості автомобіля УАЗ 31514 в сумі 28500грн.(а.с.27, т.1).

Дане твердження спростовується висновком експерта №719 від 03.06.06р. ( за результатами проведення призначеної ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.03.2006 р. почеркознавчої експертизи ) , згідно з яким ні головний бухгалтер Мельниченко Л.В., ні директор   Вінокуров Ю.О. не підписували рахунок №1 від 07.06.01р. (а.с.138-140, т.1).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач позов щодо підстав та предмету, а саме: в частині передачі спірного автомобіля в користування та повернення його відповідачеві не спростував.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо повернення автомобіля УАЗ 31514 відповідачем позивачеві є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, заявлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому правомірно задовольнив їх в цій частині.

Матеріали справи свідчать, що позивач заявляв також вимогу про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі  19583,64грн. за весь період користування спірним автомобілем.

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст.256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов"язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Відповідно до ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір  плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Проте слід зазначити, що на момент передачі спірного автомобіля в оренду такої норми закону, яка б давала право встановлювати орендну плату без погодження сторонами в договорі, не було.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення  19583,64грн. заборгованості по  орендній платі,  оскільки позивачем не надано належних доказів того, що сторони  погодили розмір орендної плати при передачі спірного автомобіля в користування. Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, з яким не можна не погодитись.

Крім того, слід відмітити, що на вимогу суду першої інстанції позивач надав розрахунок боргу по орендній платі, яка становить 19561,76грн. ( а.спр. 183, т.1 ), а просив стягнути з відповідача при подачі позову 19583,64грн.

В порушення приписів ст.33 ГПК України позивачем не надано доказів в обґрунтування нарахованої орендної плати.

Як зазначено в оскарженому рішенні, позивач відмовився від призначення судово-бухгалтерської експертизи з метою встановлення орендної плати.

З врахуванням викладеного, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно  відмовив у задоволенні позову в частині стягнення  19583,64грн. заборгованості по  орендній платі, а також вірно вирішив питання розподілу судових витрат.

Господарський суд Житомирської області  при розгляді справи вірно керувався нормами Господасько-процесуального кодексу України, а не Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки між сторонами існували господарські відносини, не пов'язані з владними повноваженнями відповідача.  

В апеляційній скарзі відповідач вказав, що господарським судом Житомирської області не взято до уваги лист ТОВ "Агротехінвест" від 02.09.2004 р. про списання кредиторської заборгованості, а також акт звірки взаєморозрахунків від 02.09.2006 р.

Такі посилання судова колегія вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Як пояснив у засіданні апеляційного суду директор ТОВ "Агротехінвест"      Корзун В.А. вищезазначені лист та акт звірки розрахунків від 02.09.2004 р. були підписані ним внаслідок помилки.

Оцінкою наявних у справі доказів в їх сукупності встановлено, що між сторонами існували правовідносини найму, а тому лист позивача від 02.09.2004 р.  та акт звірки від 02.09.2004 р., в яких йдеться про погашення кредиторської заборгованості, з врахуванням пояснень директора ТОВ "Агротехінвест" Корзуна В.А. оцінюються судом критично.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи скарги про те, що підтвердженням придбання відповідачем спірного майна у власність є Свідоцтво ІОС №189658, видане Житомирським ОРЕВ УДАІ 25.07.2001 р., з огляду на таке.

Із документів ( супровідний лист відділу ДАІ УМВС України в Житомирській області №6/4486 від 21.11.2005 р. - а.спр.78, т.1 ), надісланих у відповідь на запит суду першої інстанції, зокрема, вбачається, що спірний транспортний засіб передано відповідачу не позивачем, а ТОВ "Укрпромінвест - Авто" ( Акт приймання - передачі транспортного засобу №113466 - а.спр.82, т.1 ), хоча відповідач стверджує, що саме позивачем був проданий йому спірний автомобіль.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що між сторонами існували саме відносини майнового найму, а не купівлі - продажу.

За таких обставин недоречними є також і посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, з поясненням, що останній  не вимагав  кошти за проданий спірний автомобіль на протязі трьох років, помилково вважаючи, що початком перебігу вказаного строку є момент укладення договору купівлі-продажу.

Отже, доводи апеляційної скарги не є переконливими.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржене рішення законне і обґрунтоване, відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.

Підстави для скасування рішення відсутні, а тому його слід залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

 Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2006 року  у справі №5/1866 залишити без змін, а апеляційну скаргу Андрушівської районної державної адміністрації, смт. Андрушівка Житомирської області - без задоволення.

2. Матеріали справи №5/1866 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                 Шкляр Л.Т.

судді:

                                                                                           Гулова А.Г.  

                                                                                           Пасічник С.С.  

Віддрук. 4 прим.

1 - до справи

2,3 - стор.

4 - в наряд