Постанова

від 30.09.2013 по справі 820/8473/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 р. № 820/8473/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.

при секретарі судового засідання - Демченко В.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Юрченко Д.В.,

відповідача - Павленко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Неофлора" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Неофлора", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення рішення Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС № 0000142210 від 15.04.2013р., яким ТОВ «Неофлора» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 270654,00 гривень, та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67663,50 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у період з 21.03.2013р. по 25.03.2013р. посадовими особами Індустріальної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Неофлора» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Даніс трейд» за період грудень 2011р.- травень 2012р., за результатами якої складено Акт перевірки № 1658/22.1-06/33414693 від 01.04.2013р. Згідно з висновками Акту перевірки у порушення п.п. 198.2,198.3,198.6 ст.198 Податкового кодексу України ТОВ «Неофлора» занижено суму ПДВ за вищевказаний період всього на суму 270 654,00 гривень. Підставою для висновку відповідача про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість визначено те, що податкові накладні по ТОВ «Даніс трейд» складені с порушеннями та не відповідають нормам діючого законодавства, оскільки не мають юридичної сили і доказовості первинного документу через встановлення факту відсутності реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Даніс трейд». Позивач не погоджується з висновками вищезгаданого акту перевірки з тих підстав, що вищезазначене підприємство на час здійснення правових взаємовідносин з купівлі-продажу товару було включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебувало на обліку та звітувало у відповідну податкову інспекцію. Позивачем також зазначається, що відносно підприємства позивача та його контрагента не порушувались позови про скасування або визнання недійсними статутних документів, позови про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами щодо них не подавались.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи заявленого позову та зазначив, що підприємство дійсно мало взаємовідносини з ТОВ «Даніс трейд». У свою чергу, ТОВ «Неофлора» має усі необхідні виробничі та складські потужності для переробки сировини, купленої у вищенаведеного контрагента. Вищезазначені суми податку на додану вартість, які були включені позивачем до складу податкового кредиту за перевірений період, підтверджені в повному обсязі первинними фінансовими та бухгалтерськими документами та податковими накладними. Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. При складені Акту перевірки податковий орган не мав і не має на цей час жодної з обставин, які згідно з ст. 72 КАС України звільняють відповідача від доказування факту фактичного не здійснення господарських операцій ТОВ «Неофлора» та ТОВ «Данис трейд», однак саме ця обставина є єдиною причиною ніби-то встановленого відповідачем порушення відповідних норм Податкового кодексу України, що і привело до складання акту перевірки та винесенню оскаржуваних повідомлень - рішень, які підлягають скасуванню.

Представник відповідача прибув в судове засідання, письмових заперечень на адміністративний позов не надав. В наданих усних поясненнях виклав свою позицію, в якій заперечував протии заявленого позову та викладених в ньому доводів позивача. Просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки ТОВ «Неофлора» та складанні акту перевірки за її наслідками, фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення рішення є законним та таким, що не підлягає скасуванню.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковими в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Неофлора" пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з кодом ЄДРПОУ 33414693 , знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Індустріальній міжрайонній Державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківський області, яка є правоприемником Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС.

Фахівцями Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Неофлора» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Даніс трейд» за період грудень 2011 - травень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1658/22.1-06/33414693 від 01.04.2013р. (а.с.9-20).

На підставі згаданого акту перевірки Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000142210 від 15.04.2013р., згідно з яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 270654,00 гривень, та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67663,50 гривень (а.с. 21).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення- рішення слугувало відображене в акті перевірки № 1658/22.1-06/33414693 від 01.04.2013р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ «Неофлора» п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, яке призвело, на думку відповідача, до заниження сплати в бюджет суми податку на додану вартість всього у сумі 270654,00 грн., у т.ч.: за грудень 2011 року - на суму 148150,00 грн., за січень 2012 року - на суму 37970 грн., за лютий 2012 року - на суму 36917 грн., за березень 2012 року на суму 36175 грн., за травень 2012 року - 11442 грн.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки складеного Західною МДПІ м. Харкова Харківської області відносно господарської діяльності контрагента позивача з ТОВ «Даніс трейд»: «Про результати невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дані Трейд» (код ЄДРПОУ 34861191) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011 по 30.06.2012 року» від 26.09.2012 № 420/22-417/34861191, згідно до якого, відповідно до наданої до ДПІ звітності, податковим органом зроблено висновок про неможливість встановити, які саме операції проводились підприємством у 2011-2012 р.р., оскільки податкові декларації не зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних, а інша звітність не містить інформації щодо товарів чи послуг, які продавались на користь покупця (стор. 6 акту перевірки).

Саме висновки вищезазначеного акту Західної МДПІ м. Харкова покладено в основу акту перевірки підприємства позивача, що дало можливість співробітникам МДПІ стверджувати, що фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Данис трейд» не було.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 1658/22.1-06/33414693 від 01.04.2013р. на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у за грудні 2011 року на суму 148150,00 грн., у січні 2012 року на суму 37970 грн., у лютому 2012 року на суму 36917 грн., у березні 2012 року на суму 36175 грн., у травні 2012 року у ромірі 11442 грн.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Даніс трейд» (податковий номер 34861191), а саме: між підприємствами було укладено договір купівлі-продажу № 3 від 01.12.2011 року та укладені додаткові угоди до нього № 1 від 01.12.2011 та № 2 від 31.08.2012 р., згідно якого ТОВ «Даніс трейд» (Продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ "Неофлора" (Покупець) відповідну продукцію, а покупець у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити отриману продукцію (а.с. 42-45).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом зазначений правочин не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, укладений договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та його контрагентом ТОВ «Даніс трейд» факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах укладеного правочину, позивачем подані до суду виписані ТОВ ТОВ «Даніс трейд» видаткові та податкові накладні (а.с. 45-86).

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України, відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення № 88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення № 88), ст.44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме копії платіжних доручень № 3931 від 07.03.2012 р. на суму 20000,00 грн., № 3991 від 04.04.2012 р. на суму 16000,00 грн., № 4113 від 08.06.2012 р. на суму 10512,18 грн., № 4251 від 09.08.2012 р. на суму 11183,00 грн. (а.с. 121-125), а також копії векселів від 03.09.2012 на суму 709204,82 грн., від 07.09.2012 на суму 618222,00 грн. та від 10.09.2012 року на суму 168162,00 грн. та акти приймання-передавання векселів від ТОВ «Неофлора» (Векселедавець) до ТОВ «Даніс Трейд» (Векселетримач) (а.с. 126-130) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів та розрахунків зазначеними векселями, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Крім того, на підтвердження фактичного переміщення товару від ТОВ «Даніс Трейд» до ТОВ «Неофлора» позивачем до матеріалів справи надані копії первинних документів: товарно-транспортних накладних (а.с. 95-114); журналу реєстрації довіреностей (а.с. 87-93); оборотно-сальдових відомостей по рахунку 51.1 «Цінні папери», по рахунку 10 «Місця зберігання; Необоротні активи», по рахунку 20.1 «Місця зберігання; ТМЦ», тощо (а.с. 131-161) та інш.

Наведені позивачем доводи на підтвердження фізичного переміщення товару силами покупця не суперечать фактичним обставинам спірних правовідносин і не спростовані суб'єктом владних повноважень з урахуванням фізичних характеристик та параметрів придбаного за спірним правочином товару.

Суд зазначає, що правовідносини стосовно справляння податку на додану вартість у зазначені періоди унормовані приписами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункти 201.6, 201.7 статті 201 ПК України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм права, суд дійшов висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту або податкових зобов'язань з ПДВ, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Висновок про неправомірність наведених позивачем в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання по операціях з ТОВ "Даніс трейд" за грудень 2011 року та січень-березень та травень 2012 року, контролюючий орган обґрунтовує тим, що ним встановлений факт відсутності реального здійснення господарської діяльності з боку товариства "Даніс трейд", а отже, надані зазначеним суб'єктом господарювання податкові накладні не мають юридичної сили та доказовості (стор. 11 акту перевірки).

Суд вважає необґрунтованими дані доводи податкового органу, та зазначає наступне.

У відповідності до пункту 201.10 статті 200 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З огляду на викладене, підставою для формування податкового кредиту ПДВ покупця товару є податкова накладна, виписана продавцем. У разі ж, зокрема, порушення порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

При цьому, заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку на додану вартість.

Суд зазначає, що загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 ПК України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Такий висновок можна зробити на підставі аналізу положень абзаців 1-3 пункту 198.6 статті 198 ПК України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, чинним законодавством не встановлено зв'язок між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної.

Крім того, абзацом 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 Кодексу, у разі отримання її у такому звітному періоді. В разі отримання податкової накладної із запізненням в інших податкових періодах право на включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту виникає у покупця в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 днів з дати виписки такої податкової накладної.

За приписами пунктів 201.14, 201.15 статті 201 ПК України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Отже, зазначеними нормами Податкового кодексу України передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Крім цього, наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1002 "Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 у за № 1402/18697) затверджено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, в якій передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у акті перевірки, вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податкових деклараціях за відповідні періоди.

Висновок відповідача стосовно заниження позивачем податку на додану вартість, в порушення п.п. 198.2,198.3,198.6 ст.198 Податкового кодексу України, викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно позивачем допущено вищезазначене порушення.

Крім того, судом встановлено, що на цей час існує постанова Харківського окружного адміністративного суду по справі 2а-11583/12/2070 від 13.11.2012р., яка набула законної сили та яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013р., згідно якої дії Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "Данис-Трейд", в результаті якої складено акт від 26.09.2012 року № 420/22-417/34861191 - були визнані протиправними.

Саме вищезазначений незаконний акт став підставою висновків акту перевірки підприємства позивача та дав можливість перевіряючим МДПІ стверджувати, що фактичного здійснення господарських операцій ТОВ Неофлора» з ТОВ «Данис трейд» не було.

Заперечуючи проти позову, відповідач не посилався ні на фальшивість перелічених документів, ні на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам дійсності, ні на відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ.

Згідно положень п.п.4.1.4. Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Зазначений висновок викладений у Листі Вищого Адміністративного Суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за вищевказаним договором відповідач суду за правилами ч.2 ст.71 КАС України не подав, а судом самостійно таких доказів не виявлено.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Збільшення суми податкового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних санкцій є одним з видів юридичної відповідальності. Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ч.3 ст.8 Конституції України), юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення № 0000142210 від 15.04.2013р., яким ТОВ «Неофлора» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 270654,00 гривень, та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67663,50 гривень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідна сторона - відповідач не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень вимогам закону не відповідає.

При таких обставинах, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не є законним і обґрунтованим та на думку суду маються правові підстави для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Неофлора" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000142210 від 15.04.2013 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Неофлора" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 270654,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 67663,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неофлора" (код 33414693; 61007, м. Харків, вул. 2-ої П'ятирічки б. 1Б, кв. 92) витрати зі сплати судового збору в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 07.10.2013 року.

Суддя Заічко О.В.