Постанова

від 30.09.2013 по справі 801/2072/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/2072/13-а

30.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №801/2072/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б. ) від 13.05.13

за позовом Підприємства "АДК-Крим" (вул. Київська, 4, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.13р. задоволено позовні вимоги Підприємства "АДК-Крим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано дії Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби щодо складання податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 року за №0005322204, №0005342204 протиправними.

Скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС від 12.10.2012р. №0005322204, №0005342204.

Стягнуто на користь Підприємства "АДК-Крим" (ЄДРПОУ 24491505) 256,02 грн. судового збору з Державного бюджету України.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутністю.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Кєол-Крим". Зазначеною перевіркою встановлено, що контрагент позивача ТОВ "Кєол Крим" за основним місцем обліку відсутній, не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності. В Акті перевірки зазначено про відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з контрагентом. З посиланням на ст. 3, ст. 17, ст.207, ст.208 ГК України, п.п. 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 658, ст. 664 ЦК України, ст.138, п.198.3 та п.198.6ст.198 ПК України, п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.2.3 п.7, п.п.7.4.1 та п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість", ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п.2, п.2.4, п.2.15, п.2.16 Наказу Міністерства фінансів України "про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.95 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 в Акті зроблено висновок про те, що у зв'язку з тим, що операції ТОВ "Кєол Крим" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, ТОВ "Кєол Крим" не мало можливості фактично здійснювати господарські операції та проводило діяльність маючи намір на здійснення фіктивного підприємництва.

Посилаючись на акт №401/23-2/34372183 від 16.01.2012 року "Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Кєол Крим" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.07.2011 р. в акті зроблено висновок про нікчемність господарських операцій між ТОВ "Кєол Крим" та позивачем, оскільки вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а спрямовані лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням їх змісту у первинних документах. Вказане, призвело до завищення валових витрат Підприємством "АДК-КРИМ" по взаємовідносинам с ТОВ "Кєол Крим" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року на суму 40 593 грн. та відповідному заниженню податку на прибуток у сумі 10148 грн., а податку на додану вартість у сумі 8119 грн.

За результатами вказаного Акту відповідачем прийнято повідомлення-рішення №0005322204 від 12.10.2012 року, згідно до якого донарахуванню та сплаті в бюджет підлягає податок на прибуток - за основним платежем 10148,00 грн., за штрафними санкціями 2537,00 грн., повідомлення-рішення №0005342204 від 12.10.2012 року, згідно до якого донарахуванню та сплаті в бюджет підлягає податок на додану вартість - за основним платежем 5426,00 грн., за штрафними санкціями 1357,00 грн.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником ТОВ "Кєол Крим" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Дослідженням матеріалів справи встановлено наступне. Між позивачем та ТОВ "Кєол Крим" укладено Договір поставки паливно-мастильних матеріалів від 17.08.2010р., у виконання якого видані (а.с.31-76): податкова накладна №77 від 25.08.2010р. на суму 6302,00 грн., у т.ч. ПДВ 1050,33 грн. (рахунок №72 від 25.08.2010р. на дизельне паливо 920л., банківська виписка про сплату 6302,00 грн.(а.с.33); податкова накадна № 78 від 31.08.2010р. на суму 5836,20 грн., у т.ч. ПДВ 972,70 грн. (рахунок №73 від 31.08.2010р. на дизельне паливо 852л., видаткова накладна №74 від 31.08.2010р., банківська виписка про сплату 5836,20грн.(а.с.35); податкова накладна №80 від 06.09.2010р. на суму 8487,15 грн., у т.ч. ПДВ 1414,53 грн. (рахунок №75 від 06.09.2010р. на дизельне паливо 1239л, видаткова накладна №76 від 06.09.2010р., банківська виписка про сплату 8487,15грн.(а.с.31); податкова накладна №81 від 13.09.2010р. на суму 8548,80грн., у т.ч. ПДВ 1424,80грн. (рахунок №76 від 13.09.2010р. на дизельне паливо 1248л, видаткова накладна №77 від 13.09.2010р., банківська виписка про сплату 8548,80грн.(а.с.42,43); податкова накладна №82 від 15.09.2010р. на суму 3695,10грн., у т.ч. ПДВ 615,85грн. (рахунок №77 від 15.09.2010р. на дизельне паливо 545л, видаткова накладна №78 від 15.09.2010р., банківська виписка про сплату 3695,10грн.(а.с.47); податкова накладна №83 від 22.09.2010р. на суму 7322,24грн., у т.ч. ПДВ 1220,37грн. (рахунок №78 від 22.09.2010р. на дизельне паливо 1088л, видаткова накладна №79 від 22.09.2010р., банківська виписка про сплату 7322,24грн.(а.с.73); податкова накладна №84 від 27.09.2010р. на суму 5982,97грн., у т.ч. ПДВ 997,18 грн. (рахунок №79 від 27.09.2010р. на дизельне паливо 889л, видаткова накладна №80 від 27.09.2010р., банківська виписка про сплату 5982,97 грн.(а.с.68,69); податкова накладна №85 від 30.09.2010р. на суму 2537,21грн., у т.ч. ПДВ 422,87грн. (рахунок №780 від 30.09.2010р. на дизельне паливо 377л, видаткова накладна №81 від 30.09.2010р., банківська виписка про сплату 2537,21грн.(а.с.63,67).

Крім того, на підтвердження реального виконання господарської операції у клопотанні про залучення письмових доказів позивач повідомив, що у серпні-вересні 2010р. поставлено від ТОВ "Кєол Крим" підприємству «АДК-Крим» 8069 літрів дизельного палива, яке використано при здійсненні пасажирських перевезень автобусним транспортом позивача. У якості доказу фактичного використання придбаного дизельного палива долучено до матеріалів справи подорожні листи транспортних засобів позивача (а.с.116-146), якими здійснювались пасажирські перевезення. Також в матеріалах справи є договори оперативної оренди від 01.01.2010р. №14 та від 01.01.2011р. №28, укладені між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Сімферопольське спеціалізоване автопідприємство 1203» щодо оренди приміщення літ. «К», 2 поверх, площею 22кв.м., заправна колонка №33, 2 ємності (25куб.м.) для зберігання паливно-мастильних матеріалів, які розташовані у м.Сімферополі, вул.. Сельвінського, 108. Позивач стверджує, що поставка палива проводилась на орендовані ємності, а заправка транспортних засобів позивача здійснювалась заправною колонкою, розташованою за адресою находження вказаних ємностей.

Слід зазначити, що відповідно до п.4.6 Договір поставки паливно-мастильних матеріалів від 17.08.2010р., укладеного між позивачем та ТОВ "Кєол Крим" є посилання на наказ Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, яким затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України

Таким чином, вимоги вказаної Інструкції є обов'язковими для оформлення правовідносин між позивачем та його контрагентом щодо поставки паливно-мастильних матеріалів.

Розділом 7.5 Інструкції встановлюється порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом.

Згідно п.7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарною транспортною накладною (далі - ТТН) у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

До матеріалів справи не надані ТТН.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Зазначені відомості відсутні у матеріалах справи.

Розділом 5 Інструкції встановлюється порядок прийняття нафти і нафтопродуктів. За п. 5.1.1 приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір).

Ані в договорі, ані в інших документах не міститься інформації: яким чином нафтопродукти отримані позивачем на складі у м.Сімферополі, вул.. Сельвінського, 108.

В залежності від транспорту Інструкцією передбачений порядок прийняття нафти і нафтопродуктів, а також оформлення відповідних документів щодо оприбуткування нафти і нафтопродуктів, які є первинними документами при здійсненні операцій з нафтою та нафтопродуктами. Документів щодо прийняття дизельного палива відповідно до розділу 5 Інструкції не надано.

З урахуванням специфіки господарських операцій з нафтою та нафтопродуктами, приймаючи до уваги вимоги Інструкції до таких операцій, колегія суддів вважає, що представлені видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на сплату дизельного палива, банківські виписки не підтверджують факт переміщення нафтопродуктів на орендований склад позивача в м.Сімферополі, вул.. Сельвінського, 108в, що в свою чергу не є підставою для оприбуткування нафтопродуктів. Жодним документом не підтверджується походження нафтопродуктів, а також право власності ТОВ "Кєол Крим" на реалізовані позивачу нафтопродукти.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

У зв'язку з викладеним, не підтверджується факт реальності господарської операції по договору без номеру від 17.08.2010р., укладеного між позивачем та ТОВ «Кєол Крим»

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, відсутність належних доказів, колегія суддів вважає, що господарська операція щодо поставки паливно-мастильних матеріалів в період серпень-вересень 2010р. за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Кєол Крим" від 17.08.2010р. фактично не відбулась.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

У законодавчих актах України, зокрема, в пп. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи на підтвердження правомірності формування спірної суми валових витрат за 3 квартал 2010р в розмірі 40593грн., які досліджені відповідачем при перевірці (договори, розрахункові документи, рахунки, видаткові накладні та ін.), суд вважає обґрунтованим неприйняття їх відповідачем до уваги та зменшення за ними валових витрат на суму 40593грн., оскільки наведеними вище висновками господарська операція не відбулась. Представлені первинні документи позивачем не підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (далі Закон) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). В свою чергу, в розумінні даного Закону, податкові накладні можуть бути виписані виключно особами, які є платниками ПДВ.

Крім того, в силу п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, суми, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів або послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат, відносяться до податкового кредиту.

Безпідставне віднесення сплачених за спірними операціями сум до валових витрат встановлена судом раніше. На час формування податкового кредиту по операціях з ТОВ "Кєол Крим" за серпень-вересень 2010р., позивачем сплачена вартість товару, отримані податкові накладні, але фактично поставка товару не здійснена.

З цього слідує, що підприємством «АДК-Крим» не виконані умови, необхідні для того, щоб включити суми оплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту по податку на додану вартість. Наданими документами не підтверджується використання товару, придбаного у ТОВ "Кєол Крим» в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, у позивача були відсутні правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з ТОВ "Кєол Крим" за серпень-вересень 2010р. У зв'язку з чим, відповідач правомірно нарахував зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції.

Приймаючи рішення колегія суддів зазначає, що обставини, досліджені при розгляді справи, не вивчалися відповідачем у такому обсязі при проведенні перевірки та складанні акту, але повинні бути враховані судом, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, навіть при відсутності дослідження ДПІ відповідних документів та обставин, суд не позбавлений за власною ініціативою, на підставі ч. 2 ст. 69 КАС України, збирати та досліджувати докази, необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач, через відсутність фактичного здійснення господарської операції, не мав права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за укладеним з ТОВ "Кєол Крим» договором.

За таких підстав висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства є обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкові повідомлення-рішення є правомірним та не підлягають скасуванню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення норм матеріального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову. У ст. 202 КАС України наведені підстави для скасування постанови.

Колегія судів ухвалює нову постанову, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріально права, не відповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.05.13р. по справі №801/2072/13-а скасувати.

Ухвалити нову постанову.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко