Постанова

від 30.09.2013 по справі 907/572/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р. Справа № 907/572/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Краєвська М.В.

Михалюк О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина-

1030", с. Абранка, Воловецький район б/н від 21.08.2013 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013 року

у справі № 907/572/13

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Підполоззя,

Воловецький район

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина-1030", с. Абранка,

Воловецький район

про зобов'язання повернути майно

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 17.12.2012р.)

від відповідача: не з'явилися

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Новосад Д.Ф., Михалюк О.В. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина-1030" відкладено. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Новосад Д.Ф., розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 року у склад судової колегії для розгляду справи № 907/572/13 замість судді Новосад Д.Ф. введено суддю Краєвську М.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013 року у справі №907/572/13 (суддя Васьковський О.В.) позов задоволено повністю; зобов'язано ТзОВ „Верховина-1030" повернути ФОП ОСОБА_2 майно - фундаментні блоки ФСБ 24-3-6 в кількості 75 штук, 100 м.куб. щебню фр. 5-25 мм, 80 м.куб. піску, 200 м.куб. каменю негабарит, згідно Договору відповідального зберігання від 04.12.2007р.; стягнуто з ТзОВ „Верховина-1030" на користь ФОП ОСОБА_2 суму 1720,50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами ПП ОСОБА_2 та директором ТОВ „Верховина - 1030", яким теж був громадянин ОСОБА_2, існували договірні правовідносини щодо зберігання майна. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що позивачем доведено належність спірного майна йому на праві власності, однак відповідач продовжує зберігати майно, передане за договором, а відтак зобов'язаний за першою вимогою поклажодавця повернути його зі зберігання.

Поряд з цим, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було дотримано вимог п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 „Про затвердження Порядку подання фінансової звітності", де встановлено, що у випадку зміни матеріально відповідальних осіб є обов'язковим проведення інвентаризації активів та зобов'язань підприємства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Верховина-1030" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 21.08.2013 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції безпідставне і таке, що суперечить чинному законодавсту України та матеріалам справи.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що жодних первинних документів, які б підтверджували реальність господарської операції щодо передачі майна на відповідальне зберігання зберігачу позивач не надав.

При цьому, скаржник покликається на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318), та зазначає, що при передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання перехід права власності не відбувається, тому цю передачу слід оформляти через виписку довіреності зберігачем в обмін на накладну від поклажодавця.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, повністю з'ясував всі обставини справи та дотримався норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, відтак просить залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В дане судове засідання прибув представник позивача, який підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також висловив свої доводи і міркування щодо питань, які виникли у ході судового засідання.

Відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить підпис уповноваженого представника відповідача Шабан Н.В. на повідомленні Львівського апеляційного господарського суду про відкладення розгляду справи.

Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача у даному судовому засіданні та представника відповідача у попередньому судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина-1030" слід задоволити, рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013р. у справі № 907/572/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 04 грудня 2007 року між Приватним підприємцем ОСОБА_2 (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Верховина - 1030», в особі директора ОСОБА_2 (Зберігач), укладено Договір відповідального зберігання (надалі - Договір) (а.с. 12), відповідно до умов якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього Договору фундаментні блоки, щебінь, пісок, камінь негабарит. При цьому, пунктом 1.2. Договору визначено, що адреса зберігання: Урочище "Луг" с. Абранка Воловецький район.

Відповідно до п. 1.3. Договору приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється Сторонами за актами приймання - передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.4. Договору сторони погодили, що перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим Договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються Сторонами у актах приймання-передачі.

Згідно з п. 4.1. Договору плата за зберігання майна становить 100 грн. на рік та підлягає сплаті на користь Зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

У відповідності до п. 7.2. строк Договору починає свій перебіг у момент його підписання та є дійсним до моменту припинення його однією з сторін.

Як вбачається з Акту приймання-передачі майна від 04.12.2007р. (а.с. 13) Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, дані про кількість, вартість та вид якого відображені в даному Акті, загальною вартістю 32 604,70 грн.

Поклажодавець звернувся до Зберігача з листом № 3/04 від 01.04.2012 року про повернення майна, переданого на зберігання та з претензією № 2/05 від 03.05.2012 року (а.с. 14, 17-19), проте дана вимога залишилась без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 3.2. Договору Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

При цьому, пунктом 2.1.4. Договору передбачено, що Зберігач зобов'язаний повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються нормами глави 66 ЦК України, при цьому, на них також поширюються норми глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги. Загальні положення".

Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Речі, що передаються на зберігання, можуть бути визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками. У першому випадку поверненню підлягає саме та річ, що передавалась, оскільки за змістом статті 184 Цивільного кодексу України вона є незамінною.

Згідно зі статтею 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Приписами статті 949 ЦК України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення, зокрема, наявності між сторонами договірних правовідносин, обставин стосовно кількості переданого та прийнятого на зберігання майна, з підтвердженням такого прийняття відповідними документами, неповернення цього майна зберігачем.

Документальними доказами у справі встановлено, що документом бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують придбання спірного майна позивачем є книга обліку доходів і витрат підприємця ОСОБА_2, яка зареєстрована в ДПІ у Воловецькому районі. При цьому, доведення позивачем права власності на майно, зберігання якого є предметом Договору, та власне придбання матеріальних цінностей підтверджується рахунками: №60 від 26.09.2007р. та №70 від 30.10.2007р. на оплату транспортних послуг (вантажного автомобіля та автокрану) виписані ТОВ „Воловецький будсервіс", а також платіжними дорученнями на оплату вказаних послуг: №11704 від 28.09.2007р., №13172 від 30.10.2007р., №13546 від 05.11.2007р.

Водночас, дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судом встановлено, що згідно Договору відповідального зберігання від 04.12.2007р., визначеного підставою позову, відсутні докази реальної передачі спірного майна на зберігання відповідачеві за цим договором.

Особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають при наданні послуг із забезпечення збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання.

Аналіз приписів статті 939 ЦК України свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання, тобто обов'язок зберігати річ виникає після її реальної передачі зберігачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, і це установлено судом першої інстанції, укладаючи договір зберігання від 04.12.2007р. сторони погодили, що перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання за цим договором, його кількість, вартість та комплектність визначається сторонами в акті приймання-передачі (п. 1.4. Договору), отже сторони обумовили, що фактом, який має свідчити про реальність вчинення господарської операції з передачі майна на зберігання є акт приймання -передачі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

Пунктами 2.1., 2.2., 2.4., 2.5., 2.6., 2.7., 2.13., 2.15. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за № 168/704 визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції і для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати відповідні реквізити. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію. Юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов'язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм. Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачею особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.

Таким чином, оцінюючи наданий позивачем акт приймання - передачі майна на зберігання від 04.12.2007р. (а.с. 13), судова колегія визнає його таким, що не має доказової сили, і не свідчить про реальну передачу відповідачеві на зберігання спірного майна за Договором відповідального зберігання від 04.12.2007р., оскільки за формою і змістом цей акт не відповідає наведеним приписам.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що від імені відповідача, ТзОВ «Верховина-1030», в Договорі відповідального зберігання від 04.12.2007р. та відповідно Акті приймання-передачі, як представник діяв директор ОСОБА_2 Ця ж особа діяла із сторони позивача, як приватний підприємець ОСОБА_2 Отже, ОСОБА_2 виступав одночасно представником обох сторін Договору відповідального зберігання, що в даному випадку суперечить вищенаведеній нормі ч. 3 ст. 238 ЦК України.

За загальним правилом поклажодавцями є власники майна, що здають його на зберігання, проте це не є обов'язковою умовою, оскільки будь - яка особа, котра має юридичний інтерес щодо зберігання майна, яке перебуває в її правомірному володінні, хоча це майно і не належить їй на праві власності, може укласти договір зберігання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та доведеності позивачем факту передачі майна відповідачеві на зберігання, та наявності у підприємця права вимагати його повернення.

Також, колегія суддів зазначає, що заслуговують на увагу покликання апелянта про те, що спірне майно, а саме фундаментальні блоки ФБС 24-3-6 в кількості 75 штук, 100 м 3 щебеню фр. 5-25 мм., 80 м 3 піску та 200 м 3 каміню негабарит, не мають індивідуально визначених ознак. При цьому, зазначені товарно-матеріальні цінності за своїм призначенням є будівельними матеріалами. Більше того, відповідно до заяви ТзОВ "Верховина-1030" (а.с. 56-57) та Дозволу на виконання будівельних робіт № 1469 від 29.09.2008р. (а.с. 58) виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарптській області на території ТзОВ "Верховина -1030", с. Підполоззя, буд. 84, Воловецького району проводилися будівельні роботи.

Таким чином, досліджуючи надані позивачем докази, в їх сукупності, щодо належності у нього права власності на спірне майно, колегія суддів зазначає, що подані транспортні накладні, договори купівлі-продажу та Акти приймання-передачі не дають достатніх правових підстав вважати доведеним факт належності спірного майна на праві власності Приватному підприємцю ОСОБА_2

Отже, при вирішенні спору щодо повернення майна зі зберігання обставина стосовно того чи є поклажодавець власником майна не входить до предмета доведення, проте це стосується лише того випадку коли є докази реальної передачі та приймання майна на зберігання, в даному випадку, таких доказів позивачем не надано.

За таких обставин, висновки місцевого господарського суду про те, що відповідач продовжує зберігати майно, передане за договором зберігання, а відтак воно має бути витребуване на користь його власника - позивача, апеляційним господарським судом визнаються помилковими.

Таким чином, враховуючи викладене колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що господарським судом Закарпатської області при винесенні судового рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а відтак, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не доведено обставин на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Тому, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення позову та повернення майна, оскільки позивачем не доведено факту передачі спірного майна на зберігання та не подано доказів, підтверджуючих таку передачу.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст.33 ГПК України).

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013 року у справі № 907/572/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покасти на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина-1030" б/н від 21.08.2013 року задоволити.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2013р. у справі № 907/572/13 скасувати. Прийняти нове рішення: відмовити у задоволенні позову.

3. Судовий збір за розгляд справи в Господарському суді Закарпатської області покласти на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ід. номер НОМЕР_1).

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Верховина-1030" (Закарпатська область, Воловецький район, с.Абранка, урочище Луг, ідентифікаційний код 34197419) 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

5. Господарському суду Закарпатської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складений 04.10.2013р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Краєвська М.В.

Суддя Михалюк О.В.