Рішення

від 02.10.2013 по справі 919/854/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року справа № 919/854/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи

За позовом Прокурора Нахімовського району міста Севастополя

(99001, м.Севастополь, вул. Робоча, 18)

в інтересах держави в особі

Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-

виробнича фірма Южна Бухта»

(99001, м. Севастополь, пл. Ластова, 3-А

ідентифікаційний код: 22315081)

про стягнення 125019,67 грн, розірвання договору та повернення майна,

за участю представників:

від прокурори (Прокуратура Нахімовського району міста Севастополя) - Махиня Віторія Валеріївна - прокурор відділу, посвідчення № 015753 від 21.03.13 (дійсне до 21.03.18); ;

від Позивача (Фонд комунального майна СМР) - Бєкєкетова Наталія Сергіївна - головний спеціаліст, довіреність № б/н від 29.12.2012;

Відповідач (ТОВ «Науково-виробнича фірма Южна Бухта») - явку уповноваженого представника не забезпечив.

Суть спору:

23.07.2013 прокурор Нахімовського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Южна Бухта» (далі - відповідач) про стягнення 131 083,30 грн, розірвання договору та повернення майна.

Ухвалою суду від 25.07.2013 порушене провадження у справі, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 29.08.2013.

Під час судового засідання 29.08.2013 представником позивача надано суду довідку про відсутність станом на 05.08.2013 за відповідачем заборгованості з орендної плати за Договором №261-11 від 01.08.2011 за період з 01.04.2013 по 30.06.2013, у зв'язку з чим ухвалою суду від 18.09.2013 припинено провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором. Оголошено перерву до 18.09.2013.

Ухвалою суду від 18.09.2013 продовжено строк розгляду спору до 08.10.2013, розгляд справи у судовому засіданні відкладено на 02.10.2013.

У судове засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час. Дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, причини неявки суду не надав.

Зі змісту статті 22 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, а тому справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Ураховуючи викладене, суд вирішив за можливе продовжити розгляд справи за відсутністю представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просив зменшити суму штрафу до 2528,00 грн, оскільки вважає її незрівнянно великою поряд із сумою боргу з орендної плат (арк. с 32).

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

01.08.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Южная бухта» (Орендар) укладено договір № 261-11 оренди нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до п.1.1. Договору в редакції Протоколу від 01.03.2012 узгодження змін до цього Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно - вбудовані приміщення будівель виробничо-складської бази, загальною площею 266,04 кв.м., у тому числі вбудовані приміщення (№І-1) одноповерхової будівлі гаражу літ. «А» загальною площею 33,0 кв.м., вбудовані приміщення (с №І-4 по №І-9) першого поверху двохповерхового виробничо-побутової будівлі літ. «А1» загальною площею 71,84 кв.м., вбудовані приміщення (ІІ-1, ІІ-2) одноповерхової будівлі складу літ. «Б», загальною площею 105,6 кв.м., одноповерхова адміністративна будівля літ. «В» загальною площею 55,60 кв.м., частина асфальтобетонного мощення (літ. І) площею 532,50 кв.м., частина огорожі (літ. №1, №3) з металевими воротами (літ. №2), розташоване за адресою: м. Севастополь, пл. Ластова,3а (арк.с.14-15).

Відповідно до пункту 2.5 Договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі об'єкту оренди (Додаток №2).

Пунктом 3.2 Договору в редакції Протоколу від 01.03.2012 узгодження змін до цього Договору сторони узгодили, що орендна плата складає 2528,00 грн за місяць оренди і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця.

У пункті 3.3 Договору сторони узгодили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Пунктом 4.4.3. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендодавцю орендну плату.

Відповідно до п.7.1. Договору в редакції Протоколу від 01.03.2012 узгодження змін до цього Договору, даний Договір діє з моменту підписання і до 30.10.2014.

Як вбачається з актів прийому передачі орендованого майна від 01.08.2011 та від 01.03.2012, складеним між сторонами, підтверджується передача позивачем відповідачу в оренду нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Севастополь, пл. Ластова,3а (арк.с.18, 20).

На думку позивача, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині внесення орендної плати за період квітня 2013 по червень 2013, у позивача виникло право на стягнення з відповідача суми основного боргу та штрафних санкцій за Договором, а також підставою для розірвання Договору та повернення орендованого майна, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

В засіданні суду 18.09.2013 було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором у розмірі 6063,63 грн. Отже, суд розглядає справу в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 125019,67 грн., з яких: 129,17 грн. - пеня, 207,65 грн. - 30% річних та 124682,85 грн. - штраф, а також вимог щодо розірвання Договору та повернення орендованого майна.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Нормами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 ЦК України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтями 284, 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третьою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та частиною третьою статті 285 ГК України.

Згідно з частиною п'ятою статті 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.2 Договору в редакції Протоколу від 01.03.2012 узгодження змін до цього Договору сторони узгодили, що орендна плата сплачується щомісячно та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов Договору щодо своєчасного внесення орендної плати у період з квітня 2013 по червень 2013 року. Однак, зазначену заборгованість позивачем частково погашено у липні 2013 року до подачі позову до суду та остаточно погашено під час розгляду справи судом, а саме 05.08.2013 відповідачем була погашена сума основного боргу у розмірі 6064,00 грн, що також не заперечувалось представниками сторін, в зв'язку із чим провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу було припинено.

Враховуючи порушення умов договору стосовно своєчасного внесення орендної плати позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 129,17 грн - пені, 207,65 грн. - 30% річних та 124682,85 грн - штрафу.

Що стосується вимог про стягнення 30% річних суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Пунктом 8.6. Договору передбачена можливість позивача стягнути з відповідача 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення у разі, якщо прострочення внесення орендної плати буде тривати більш ніж 30 календарних днів

Суд перевірив розрахунок 30% річних (арк.с.14), зроблений позивачем, вважає його вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 30% річних в сумі 207,65 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми пені за прострочення зобов'язання у розмірі 129,17 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 ЦК України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Також, відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені (арк.с.14), суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 129,17 грн такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 124682,85 грн, враховуючи положення пункту 8.7. Договору.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина перша статті 230 ГК України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем штрафу у зв'язку з неналежним та несвоєчасним невиконанням грошового зобов'язання.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий розмір річної орендної плати 41560,95 грн, таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 124682,85 грн. (41560,95 грн. *3).

В той же час, стаття 233 ГК України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини першої статті 83 ГК України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Суд, вивчивши матеріали справи, враховуючи часткове погашення позивачем суми боргу до пред'явлення позову та остаточне погашення суми основного боргу протягом розгляду справи, вважає, що заявлений до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі, що існувала за позивачем, у зв'язку з чим вважає за можливим зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі 2522,89 грн, що дорівнює місячному розміру орендної плати за червень 2013.

Стосовно позовних вимог щодо розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача повернути позивачу об'єкт оренди суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з приписом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 783 ЦК України чітко встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Водночас, орендоване майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, вказаною нормою, на відміну від статті 783 Цивільного кодексу України, не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення яких тягне за собою розірвання договору оренди комунального майна.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 7.4. Договору передбачено, що Договір може бути розірваним за рішенням суду за вимогою однієї із сторін у раз істотного порушення умов даного договору та в інших випадках, передбачених Договором або законом.

До істотних порушень договором віднесено, зокрема несвоєчасне внесення орендної плати.

Проте, статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

З матеріалів справи вбачається, що 18.07.2013 та 22.07.2013, тобто до звернення позивача з позивними вимогами до суду (23.07.2013), відповідачем частково було погашено суму заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 3000 грн, тобто на момент звернення позивача до суду за відповідачем існувала заборгованість з основного боргу у розмірі 3063,63 грн, що дорівнює заборгованості зі сплати орендної плати менш ніж за два місяці. Зазначене підтверджується витягом з банківських рахунків, наданим позивачем (арк. с. 76).

Суд вважає, що у разі наявності у відповідача заборгованості по орендній платі за менший строк, ніж передбачений статтею 782 ЦК України, у наймодавця виникає право тільки подавати позов до суду про стягнення заборгованості з орендної плати, але права відмовитися від договору у нього не виникає.

Тобто у даному випадку відсутній факт існування заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі, достатньому для поставлення питання про розірвання Договору.

Аналогічну позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 20.07.2006 у справі N 16/725.

Крім того, суд звертає увагу на те, що існування несплати відповідачем орендних платежів не звільняє позивача від додержання порядку відмови від договору найму, передбаченого частиною 2 статті 782 ЦК України, якою передбачено направлення наймодавцем наймачу повідомлення про відмову від договору.

Доказів направлення такого повідомлення відповідачу та отримання його останнім позивач суду не надав.

З огляду на зазначене суд вважає відсутніми підстави для дострокового розірвання Договору, а отже й для повернення позивачу орендованого майна.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача обов'язок по сплаті судового збору у розмірі 2561,67 грн ((129,17 грн+207,65 грн+124682,85 грн+3063,63 грн)*2%=2561,67 грн), тобто в частині вимог майнового характеру, як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Щодо вимог немайнового характеру в частині розірвання договору та повернення орендованого майна, суд вважає за необхідне покласти обов'язок по сплати судового збору на позивача. При цьому суд враховує положення пункту 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», де роз'яснено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подачу до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено з 1 січня 2013 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1147,00 гривні.

За таких обставин з позивача в дохід державного бюджету підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Южна Бухта» (99001, м. Севастополь, пл. Ластова, 3-А, ідентифікаційний код: 22315081, з будь-якого рахунку, виявленого під час проведення виконавчих дій) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вулиця Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) заборгованість у розмірі 2859,71 грн ( дві тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень 71 коп), з яких: 129,17 грн -пеня; 207,65 грн - 30 % річних та 2522,89 грн - штраф.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Южна Бухта» (99001, м. Севастополь, пл. Ластова, 3-А, ідентифікаційний код: 22315081, з будь-якого рахунку, виявленого під час проведення виконавчих дій) в дохід Державного бюджету (Державний бюджет м.Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, банк одержувача: ГУДКСУ у м.Севастополі, МФО 824509, рахунок 31215206783001, код бюджетної класифікації: 22030001, призначення платежу: Судовий збір. Код 23013519) судовий збір у розмірі 2561,67 грн

4. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вулиця Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) в дохід Державного бюджету (Державний бюджет м.Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, банк одержувача: ГУДКСУ у м.Севастополі, МФО 824509, рахунок 31215206783001, код бюджетної класифікації: 22030001, призначення платежу: Судовий збір. Код 23013519) судовий збір у розмірі 2294,00 грн

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволені решти вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 07.10.2013.

Суддя І.А. Харченко