Рішення

від 08.10.2013 по справі 918/1471/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 918/1471/13

до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненській облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубенська ДЕД"

про стягнення в сумі 16 814 грн. 39 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Калита Т.М., свідоцтво № 747 від 14.01.2011 року

від відповідача: Ковальчук І.В., дов. № 18-12 від 03.01.2013 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Орія» (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії "Дубенська ДЕД" (далі - відповідач) про стягнення 16 814,39 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

25.06.2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 2506/1 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати належний йому товар у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження факту поставки позивачем надано видаткову накладну № 12 від 27.06.2012 року на суму 6 960,00 грн., довіреність № 143 від 25.06.2012 року, видаткову накладну № 22 від 08.08.2012 року на суму 28 710,00 грн., довіреність № 164 від 30.07.2012 року.

Відповідач, отримавши товар, здійснив його часткову оплату на суму 20 500,00 грн., що стверджується банківськими виписками від 30.07.2012 року та від 31.07.2012 року.

Відтак, залишок заборгованості за поставлений товар складає 15 170,00 грн.

За порушення строків розрахунків за поставлений товар позивач, у порядку п. 6.5. договору, нарахував пеню, розмір якої склав 1 150,64 грн., та 3% річних в сумі 493,75 грн. згідно зі ст. 625 ЦК України.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 525, 526, 625 України, ст.ст. 174, 193, 232 ГК України.

Ухвалою суду від 23.09.2013 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 01.10.2013 року.

Ухвалою суду від 01.10.2013року розгляд справи відкладено на 08.10.2013 року.

08.10.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд зстосувати спеціальну позовну давінсть до вимог про стгнення пені, у задоволенні стягнення пені та відсотків річних відмовити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 2506/1 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати належний йому товар у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.7.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом трьох років.

Найменування та кількість товару вказується у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 4.1. договору ціна за одиницю товару і загальна вартість окремої партії вказана в накладних.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором поставки виконав у повному обсязі, поставивши відповідачу товар на загальну суму 35 670,00 грн., що стверджується видатковою накладною № 12 від 27.06.2012 року на суму 6 960,00 грн., довіреністю № 143 від 25.06.2012 року, видатковою накладною № 22 від 08.08.2012 року на суму 28 710,00 грн., довіреністю № 164 від 30.07.2012 року.

Пунктами 4.2., 4.3. договору передбачено, що покупець проводить 100% попередню оплату за товар або за усною домовленістю не пізніше чим через 7 банківських днів після отримання товару. Покупець здійснює оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Усупереч наведеному відповідач свій обов'язок з оплати товару виконав частково, сплативши 20 500,00 грн., що стверджується банківськими виписками від 30.07.2012 року та від 31.07.2012 року.

Отже, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 15 170,00 грн.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судом, на виконання ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач направив відповідачу-1 письмову вимогу про погашення заборгованості в сумі 18 617,55 грн. № 1 від 19.06.2012 року, що стверджується рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача до відповідача про стягнення 15 170,00 грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивачем за період з 18.08.2012 року по 18.02.2013 року нараховано пеню в розмірі 1 150,64 грн.

Право позивача на нарахування пені передбачене п. 6.5. договору, згідно з яким за прострочення строків оплати, вказаних в п. 4 договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від за кожен день прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що розмір останньої становить 1 151,02 грн. при заявленому - 1 150,64 грн.

У той же час відповідачем подано заяву про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення пені.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 3-27гс12).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із позовною заявою до суду 23.09.2013 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Позивачем не надано належних та достатніх доказів поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Враховуючи, що сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити.

Також позивачем нараховано 3% річних в розмірі 493,75 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У силу вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення у заявленому розмірі (за розрахунками суду розмір 3% річних складає 494,54 грн.).

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт прострочення у поставці товару, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог а саме: 15 170,00 грн. основного боргу та 493,75 грн. 3% річних.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивачем заявлено відшкодування витрат на послуги адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

Згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 05.08.2013 року між позивачем та адвокатом Калитою Т.М. укладено договір про надання правової допомоги № 1/08-13, за п. 1.1. якого відповідно до даного договору адвокат приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правової допомоги обумовленого сторонами виду, а клієнт зобов'язався сплатити за дії адвоката по наданню правової допомоги гонорар, а також, у випадку необхідності, оплатити фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.

Вид правової допомоги обумовлено сторонами в п. 1.2. договору.

30.09.2013 року між сторонами підписано акт про часткове виконання договору від 05.08.2013 року, за яким вартість наданої правової допомоги склала 2 000,00 грн.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано видатковий касовий ордер від 26.09.2013 року на 2 000,00 грн.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 вказаного Закону унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаюи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи зазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення зазначеної суми до 500,00 грн.

Відповідно до п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Керуючись ст.ст. 33, 34. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії «Дубенська ДЕД» (вул. Львівська,45, с. Верба, Рівненська область, код ЄДРПОУ 26206957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орія» (вул. Курчатова,18А, м. Рівне, 33018, код ЄДРПОУ 32256283) 15 170,00 грн. основного боргу, 493,75 грн. 3% річних, 1 602,82 грн. судового збору, 465,80 грн. витрат на послуги адвоката.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 150,64 грн. пені відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 08.10.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.