Постанова

від 13.11.2013 по справі 918/1471/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 918/1471/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Мельник О.В.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представник Т.М. Калита

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Орія" на рішення господарського суду Рівненської області від 08.10.13р. у справі № 918/1471/13 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орія"

до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубенська ДЕД"

про стягнення в сумі 16 814 грн. 39 коп.

ВСТАНОВИВ :

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.13 р. у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Крейбух О.Г., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі №918/1471/13 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В..

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/1471/13 від 08.10.13р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії «Дубенська ДЕД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орія» 15170,00 грн. основного боргу, 493,75 грн. 3% річних, 1602,82 грн. судового збору, 465,80 грн. витрат на послуги адвоката. У задоволенні позовних вимог про стягнення 1150,64 грн. пені відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт прострочення в оплаті отриманої продукції, а відповідач вказаних обставин не спростував. Розмір простроченої суми заборгованості становить 15170,00 грн., яка і стягнута із відповідача. Також судом першої інстанції задоволені позовні вимоги щодо стягнення із відповідача 3% річних у сумі 493,75 грн.

В частині стягнення пені відмовлено повністю, оскільки, на думку місцевого господарського суду, позивачем в цій частині пропущено спеціальну позовну давність, про що письмово було заявлено відповідачем у судовому засіданні.

За результатами розгляду позову стягнуто судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам та частково - витрати за надання правових послуг адвокатом.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орія" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення суду першої інстанції від 08.10.13р. у справі 918/1471/13 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 941,37 грн. задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права в частині застосування положень про позовну давність, а саме ст. 258 ЦК України, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом неправомірно визнано неспіврозмірними та завищеними витрати, понесені товариством на оплату послуг адвоката. Просить переглянути правомірність стягнення на користь позивача витрат у розмірі 465,80грн. (23,29% від вартості оплачених послуг на правову допомогу).

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 08.10.13р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Від представника відповідача надійшло клопотання, в якому він просить розгляд справи відкласти у зв'язку з перебуванням їхнього представника в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду.

Колегію суддів зазначене процесуальне питання винесено на обговорення.

Представник позивача заперечив проти письмового клопотання відповідача, наполягає на розгляді апеляційної скарги по суті у даному судовому засіданні, оскільки зайнятість одного представника не є перешкодою для явки іншого. До того ж, апелянт зазначає, що у своєму відзиві відповідач не заперечує проти самого факту наявності заборгованості, тобто розбіжності стосуються лише в нарахуванні суми пені.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, то колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, та вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу скаржника слід задовольнити частково, рішення господарського суду Рівненської області від 08.10.13р. у даній справі слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

У апеляційній скарзі апелянт (він же і позивач у даній справі) оскаржує судове рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача пені.

За змістом частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відтак рішення господарського суду Рівненської області від 08.10.13р. у даній справі підлягає перевірці на предмет законності та обґрунтованості у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №2506/1 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати належний йому товар у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.7.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом трьох років.

Найменування та кількість товару вказується у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 4.1. договору ціна за одиницю товару і загальна вартість окремої партії вказана в накладних.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором поставки виконав у повному обсязі, поставивши відповідачу товар на загальну суму 35670,00 грн., що стверджується видатковою накладною №12 від 27.06.2012 року на суму 6960,00 грн., довіреністю №143 від 25.06.2012 року, видатковою накладною № 22 від 08.08.2012 року на суму 28710,00 грн., довіреністю №164 від 30.07.2012 року.

1. Щодо нарахування та стягнення суми основного боргу.

Пунктами 4.2., 4.3. договору передбачено, що покупець проводить 100% попередню оплату за товар або за усною домовленістю не пізніше чим через 7 банківських днів після отримання товару. Покупець здійснює оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Усупереч наведеному відповідач свій обов'язок з оплати товару виконав частково, сплативши 20 500,00 грн., що стверджується банківськими виписками від 30.07.2012 року та від 31.07.2012 року.

Отже, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 15170,00 грн.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судами обох інстанцій, на виконання ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач направив відповідачу-1 письмову вимогу про погашення заборгованості в сумі 18617,55 грн. №1 від 19.06.2012 року, що стверджується рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача до відповідача про стягнення 15170,00 грн. основного боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

2. Щодо нарахування пені.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем за період з 18.08.2012 року по 18.02.2013 року нараховано пеню в розмірі 1150,64 грн.

Право позивача на нарахування пені передбачене п. 6.5. договору, згідно з яким за прострочення строків оплати, вказаних в п. 4 договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від за кожен день прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, місцевий господарський суд встановив, що розмір останньої становить 1151,02 грн. при заявленому - 1150,64 грн.

У той же час відповідачем в судовому засіданні суду першої інстанції було подано заяву про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення пені і господарський суд Рівненської області зазначаючи у своєму рішенні, що позивач звернувся із позовною заявою до суду 23.09.2013 року, тобто з пропуском спеціальної позовної давності, застосував позовну давність та у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовив.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі висновки місцевого господарського суду передчасними та не погоджується з ними з огляду на наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік (спеціальна позовна давність) застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 3-27гс12).

Суд першої інстанції зазначає, що позивач звернувся із позовною заявою до суду 23.09.2013 року, однак колегія суддів звертає увагу на той факт, що відповідно до відбитку календарного штемпеля органу поштового зв'язку, проставленого на адресному боці (погашення марок поштового зв'язку) поштового відправлення (конверта), Товариством з обмеженою відповідальністю "Орія" апеляційну скаргу подано для пересилання 20 вересня 2013 року (а.с. 27). Зазначена інформація підтверджується і даними встановленими судом апеляційної інстанції, які розміщені на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень (http://services.ukrposhta.com/barcodesingle/OperationList.aspx) за штрих кодовим ідентифікатором (а.с. 114).

Відповідно до п.73 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270, під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток календарного штемпеля. Дата відбитку календарного штемпеля маркувальної машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не надано належних та достатніх доказів поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Проте, відповідно до п.4.3 ч.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Враховуючи, ту обставину, що до місцевого господарського суду з позовом позивач звернувся 20.09.2013 року (а не 23.09.2013 року як зазначено в рішенні суду першої інстанції), то відповідно поза межами річного строку позовної давності пеня нарахована лише за період з 18.08.2009 року по 19.09.2012 року. Вимоги ж щодо стягнення пені нарахованої за період з 20.09.2012 року по 18.02.2013 року є правомірними та підлягають до задоволення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримуючи доводи апеляційної скарги просив задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 941,37 грн.

Із урахуванням вищезазначеного, колегія суддів здійснила власний розрахунок оспорюваної суми пені (а.с.115) і дійшла висновку про її задоволення в сумі 945,02 грн.

3. Щодо нарахування 3% річних.

Позивачем також нараховано 3% річних в розмірі 493,75 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У силу вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення у заявленому розмірі (за розрахунками суду апеляційної інстанції розмір 3% річних складає 495,00 грн.).

4. Щодо витрат на послуги адвоката.

Позивачем заявлено відшкодування витрат на послуги адвоката в розмірі 2000,00грн.

Згідно з п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 05.08.2013 року між позивачем та адвокатом Калитою Т.М. укладено договір про надання правової допомоги № 1/08-13, за п. 1.1. якого відповідно до даного договору адвокат приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правової допомоги обумовленого сторонами виду, а клієнт зобов'язався сплатити за дії адвоката по наданню правової допомоги гонорар, а також, у випадку необхідності, оплатити фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.

Вид правової допомоги обумовлено сторонами в п. 1.2. договору.

30.09.2013 року між сторонами підписано акт про часткове виконання договору від 05.08.2013 року, за яким вартість наданої правової допомоги склала 2 000,00 грн.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано видатковий касовий ордер від 26.09.2013 року на 2000,00 грн.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Розмір пропорції задоволених позовних вимог судом апеляційної інстанції проти заявлених становить 98,77%.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи зазначені приписи законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката є співрозмірними та підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1975,40грн.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орія" слід задовольнити частково, а рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача 15170,00 грн. основного боргу, 945,02 грн. пені, 493,75 грн. 3% річних, 1699,34грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову, 1975,40 грн. витрат на послуги адвоката, у задоволенні позовних вимог про стягнення 205,62 грн. пені слід відмовити. Також з відповідача підлягає стягненню 849,62грн. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказів слід доручити господарському суду Рівненської області.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орія" від 18.10.13р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 08 жовтня 2013 року у справі №918/1471/13 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії «Дубенська ДЕД» (вул. Львівська,45, с. Верба, Рівненська область, код ЄДРПОУ 26206957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орія» (вул. Курчатова,18А, м. Рівне, 33018, код ЄДРПОУ 32256283) 15170,00грн. - основного боргу, 945,02грн. - пені, 493,75грн. - 3% річних, 1699,34грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позову, 1975,40грн. - витрат на послуги адвоката.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 205,62 грн. пені відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі Філії «Дубенська ДЕД» (вул. Львівська,45, с. Верба, Рівненська область, код ЄДРПОУ 26206957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орія» (вул. Курчатова,18А, м. Рівне, 33018, код ЄДРПОУ 32256283) 849,62 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1471/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.