Постанова

від 07.10.2013 по справі 2/97

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 2/97

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Яременко Л.С., довіреність № б/н від 06.12.2012;

від відповідача - Терещенко В.В., довіреність № б/н від 01.03.2013; Черній Т.П., довіреність № б/н від 01.03.2013;

від ДВС - представник не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна Телевізійна Група" на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.08.2013 за заявою відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві про розстрочку виконання рішення суду у справі № 2/97 (суддя Ковтун С.А.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна Телевізійна Група" до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" про стягнення 859 680 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі № 2/97 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна Телевізійна Група" задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 859 680 грн. 00 коп. штрафу, 8 596 грн. 80 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі № 2/97 позивачу 11.08.2011 видано наказ.

Відділ Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення суду, оскільки 06.02.2013 р. та 29.03.2013 р. на адресу органу виконання рішення надійшли заяви від боржника про звернення державним виконавцем до господарського суду міста Києва з заявою про розстрочку виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2013 по справі № 2/97 заяву відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві задоволено; розстрочено виконання рішення господарського суду міста Києва №2/97 від 21.06.2011 в частині стягнення 461 919 грн. 99 коп. на 12 місяців, тобто до 01.08.2014 р. зі сплатою по 38 493 грн. 33 коп. щомісячно.

Ухвала суду мотивована наявністю обставин, які ускладнюють виконання рішення господарського суду.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 01.08.2013 по справі № 2/97 скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення відмовити.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що відповідачем не доведено наявності обставин, які ускладнюють та роблять неможливим виконання рішення господарського суду, а отже апелянт вважає, що у суду відсутні підстави для надання відповідачу розстрочки виконання рішення.

Крім цього, позивач посилається на те, що судом першої інстанції було невірно визначено розмір заборгованості, що підлягає розстроченню.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 07.10.2013 надали пояснення, якими підтримали апеляційну скаргу.

Представник позивача у справі надав пояснення, якими проти апеляційної скарги заперечив.

Відділ Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за належною адресою.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, явка представників сторін та ДВС не визнавалася обов'язковою.

У будь-якому разі відкладення розгляду справи не можливе через сплив 15-ти денного строку, встановленого ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України для розгляду апеляційних скарг на ухвали господарського суду.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачено відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, а саме: за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу й порядку виконання.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При прийнятті оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд виходив з того, що 11.08.2011 року відбулося несанкціоноване втручання в мережу шляхом вимкнення більш ніж 60 каналів, чим заподіяна шкода обладнанню головної станції відповідача. Абоненти почали переходити до конкурентів сторони. Оскільки подальше ведення діяльності відповідача було б неможливим (зупинило би діяльність відповідача), останній був вимушений усунути наслідки надзвичайної події, здійснити відповідний ремонт обладнання, знову залучати абонентів, що потребує певного часу, тощо. Таким чином, враховуючи, що відповідач, здійснюючи свою діяльність на ринку, отримує прибуток, зокрема, в результаті надання абонентам телекомунікаційних послуг, які у зв'язку з наведеними вище обставинами тимчасово відмовились від послуг відповідача, реалізація виконання судового рішення, в даному випадку, залежить від налагодження господарської діяльності, що полягає в залученні нових абонентів та поверненні контрагентів після відновлення сигналу.

Судом першої інстанції також зазначено про наявність скрутного фінансового стану боржника, що ускладнює виконання рішення господарського суду від 21.06.2011 року, а також наявність заборгованості по іншим судовим спорам, що унеможливлює одночасне погашення боргу перед стягувачами.

Як вже було зазначено вище, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

Проте, надаючи розстрочку, суд першої інстанції не врахував матеріальні інтереси стягувача, оскільки він також здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний виплачувати штрафні санкції за ненадання примірників абонентських договорів та має зобов'язання щодо оплати роботи працівників підприємства, а також те, що неотримання грошових коштів істотно погіршує його фінансовий стан.

Слід також зазначити, що наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології".

Більш того, ані заявником - ДВС, ані відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, покладених в основу заяви про розстрочку, зокрема, щодо несанкціонованого втручання в мережу відповідача, зменшення кількості клієнтів, тощо.

Крім того, слід зазначити, що раніше відповідач вже звертався до суду з заявою про відстрочення виконання рішення, яка була мотивована аналогічними доводами.

Так, судом першої інстанції задоволено вищезазначену заяву та відстрочено виконання рішення суду до 01.12.2012.

Дана ухвала залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2012.

Проте, суд касаційної інстанції своєю постановою від 25.04.2012 скасував наведені судові акти та відмовив відповідачу у задоволенні заяви.

При цьому, в постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2012 зазначено, що наведені відповідачем обставини (несанкціоноване втручання в мережу, наявність скрутного фінансового стану боржника) не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України.

Отже, у даному випадку судом першої інстанції не у повному обсязі виконані вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання у тому числі із застосуванням заходів примусового характеру передбачених законодавством.

Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тяжкий його фінансовий стан також не є підставою для відстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постановах від 20.03.2007 р. по справі №16/242/06, від 24.03.2009р. по справі №10/1994 та багатьох інших.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про існування обставин, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.

Часткове виконання зобов'язання, на що посилається відповідач, теж не є підставою для розстрочення виконання рішення суду. Навпаки, дана обставина вказує на можливість виконання зобов'язання боржником та відсутність виключної обставини, за якої воно не може бути виконано на даний час.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала не може бути визнана законною та обґрунтованою.

Крім того, судом першої інстанції було невірно визначено суму заборгованості, що підлягає розстроченню.

Так, місцевим господарським судом при визначенні суми коштів, сплачених відповідачем на користь позивача не було враховано того, що з суми сплаченої відповідачем, виконавчою службою утримувався виконавчий збір, а отже сума коштів фактично отриманих позивачем в рахунок погашення заборгованості за наказом від 11.08.2011 є меншою від суми оплаченої відповідачем.

Місцевий господарський суд уваги на дану обставину не звернув, що в свою чергу призвело до встановлення не вірної суми оплачених відповідачем на користь позивача коштів.

Згідно ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення є обов'язковими до виконання усіма органами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення суду по даній справі, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Враховуючи те, що судом першої інстанції було не повно встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, а також невірно застосовані норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскаржуваної ухвали та відповідно відмови у задоволенні заяви Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві про розстрочку виконання рішення суду.

Виходячи з положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 573 грн. 50 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна Телевізійна Група" на ухвалу господарського міста Києва від 01.08.2013 у справі № 2/97 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 01.08.2013 у справі № 2/97 скасувати.

3. У задоволенні заяви відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні технології" (м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 5-А, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 31168846 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна Телевізійна Група" (м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 46-Б, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 33551564) 573 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи № 2/97 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.