Постанова

від 12.12.2006 по справі 6/237-06-5895

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/237-06-5895

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12" грудня 2006 р. Справа № 6/237-06-5895

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:    Бєляновського В.В.,

                     Суддів:   Мирошниченко М.А.

                                      Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

Від позивача: Платонова І.В. 

Від відповідача: Клочкова І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі  

апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”

на рішення господарського суду Одеської області

від  22.08.2006 року

по справі № 6/237-06-5895

за позовом Державного підприємства „Одеський судноремонтний завод „Україна”

до  відповідача: Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”      

про визнання договору недійсним

    ВСТАНОВИЛА:

          У червні 2006 року Державне підприємство „Одеський судноремонтний завод „Україна” (далі - Завод) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”  (далі - Порт) про визнання недійсним на підставі ст. ст. 203 п. 1, 233 ЦК України договору № КД - 7259 від 01.04.2005 року укладеного між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що умова п. 3.1 оспорюваного договору щодо оплати позивачем причального збору за використання причалів не відповідає ст. 73 КТМ України та  постанові Кабінету Міністрів України „Про портові збори” від 12.10.2000 р. № 1544 стосовно справляння портового збору у морських портах з суден. Отже, платником причального збору може бути або судно –власник, або уповноважена судновласником особа, але не судноремонтний завод. Крім того, позивач змушений був підписати оспорюваний договір навіть з огляду на невигідні для нього умови, оскільки повинен був забезпечити захід суден щоб не зупинити діяльність всього заводу.

          Порт позов не визнав посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 22.08.2006 року у справі (суддя – Демешин О.А.) позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним договір  № КД –7259 від 01.04.2005 року укладений між сторонами. Рішення мотивовано тим, що в будь –якому випадку причальний збір справляється тільки з суден, а не з суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, які виконують роботи та надають послуги у морських портах на причалах судноремонтних заводів України незалежно від підпорядкованості цих портів, як на це посилається відповідач.

          Порт у поданій до Одеського апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд неповно з'ясував обставини, які мають суттєве значення для розгляду даної справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для  справи, які недоведено, виклав в рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи та порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

          У відзиві на апеляційну скаргу Завод заперечує проти її задоволення вказуючи на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Порту заявив клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до юридичного оформлення відповідних змін до установчих та реєстраційних документів сторін. Клопотання обґрунтовувалося тим, що відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.10.2006 р. № 971 Державне підприємство „Одеський судноремонтний завод „Україна” реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” на правах відокремленого структурного підрозділу та останнє є правонаступником прав і обов'язків реорганізованого підприємства.

Зазначене клопотання було розглянуто та відхилено судом з огляду на те, що процес реорганізації Заводу не є  перешкодою для перегляду даної справи в апеляційному порядку.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказів Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.12.2001 року № 1888, від 14.04.2003 р. № 289, від 01.04.2004 р. № 271, від 23.07.2004 р. № 665 з балансу Одеського судноремонтного заводу „Україна” на баланс Одеського морського торговельного порту у повне господарське відання були передані причали №№ 4, 5,10, 11. 12, 17, 18, 19. Пунктом 3.2 наказу  Міністерства транспорту та зв'язку України від 23.07.2004 р. № 665 Порту приписувалося розробити та узгодити з Заводом режим сприятливого використання зазначених причалів для суден, що обслуговуються Заводом.

          01.04.2005 року між Портом та Заводом було укладено договір № КД –7259, предметом якого є порядок використання причалів №№ 4, 5,10, 11. 12, 17, 18, 19 Заводом при постановці суден, що прибувають з метою виконання ремонтних робіт до цих причалів та взаєморозрахунки сторін по даному договору. Умовами даного договору сторони встановили, що Порт зобов'язується надавати Заводу  зазначені в договорі причали для постановки суден, що прибувають на Завод, та протягом 3-х календарних днів після надання останнім відомостей про використання цих причалів забезпечити виставлення рахунків. Завод в свою чергу зобов'язався при необхідності постановки судна до причалів своєчасно письмово інформувати про це Порт, та протягом 5-ти календарних днів після закінчення поточного місяця надавати Порту відомості про використання причалів. За використання причалів Завод здійснює оплату Порту причального збору, розрахованого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 1544 від 12.10.2000 року з усіма змінами та доповненнями до неї. Оплата здійснюється на підставі рахунків, що виставляються Портом Заводу, протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунків, по загальній кількості суден, що обслуговуються на причалах.

          У всьому останньому, що не обумовлено цим договором, сторони зобов'язалися керуватися чинним законодавством, Правилами, Кодексом торговельного мореплавства та іншими документами, що діють на морському транспорті.

          Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Частиною 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Статтями 627, 658 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

          Згідно зі ст. 3 ЦК України одним з загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору. Свобода договору полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори та визначати їх зміст на  свій огляд відповідно до досягнутої з другою стороною домовленості.           

          Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

          Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

          Отже, між сторонами у справі на підставі договору № КД –725 від 01.04.2005 року склалися цивільно –правові відносини, зміст яких становлять їх взаємні права та обов'язки щодо передачі Портом причалів Заводу у користування та його оплатою останнім ( ст. ст. 11, 509, 626 ЦК України).

          Наявні у справі акти виконаних робіт від 01.06.2005 року, від 25.06.2005р., від 04.07.2005 р., від 02.08.2005 р.  складені та підписані сторонами свідчать про те, що Порт свої зобов'язання за зазначеним договором виконував належним чином, але Завод всупереч взятим на себе за цим договором зобов'язанням оплату Порту причального збору за використання причалів не здійснив, припустився виникнення простроченої заборгованості на загальну суму 186093 грн. 12 коп., а після звернення Порту до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Заводу вказаної заборгованості та пені у березні 2006 року, пред'явив даний позов.

          Відповідно до ст. 84 КТМ України у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України. Використання портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням.

          Таким чином, законом встановлено, що по – перше: місце справляння портових зборів – у морських портах, а по –друге: виключно цільове призначення використання портових зборів. Отже, вищенаведена норма законодавства встановлює лише місце сплати (справляння) портових зборів, але не визначає, хто є їх отримувачем.  Законодавець визначає лише факт оплати портових зборів при заходженні судна у порт, а подальше їх використання передбачено виключно за  цільовим призначенням, тобто отримувачем коштів є підприємство, установа, організація, яка безпосередньо здійснює функції, на забезпечення виконання яких справляється відповідний збір.

          Згідно з п. 2.2 Порядку обліку та використання коштів від портових зборів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 25.08.2004р. N 783, кошти від причального збору використовуються: на утримання та обслуговування причальних споруд і прилеглих до них територій; на ремонт, модернізацію, реконструкцію і будівництво причальних споруд і прилеглих до них територій; на утримання персоналу, що здійснює технічний нагляд за експлуатацією причалів і прилеглих до них територій.

          Пунктом 4 приміток до п. 1 Положення про портові збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1544, передбачено, що порядок обчислення і справляння зборів поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, які виконують роботи та надають послуги у морських портах на причалах судноремонтних заводів України незалежно від підпорядкованості цих портів (причалів).

          Таким чином, зобов'язання Порту в оспорюваному договорі виражалися у наданні Заводу причалів для його потреб, а зобов'язання Заводу в договорі виражалися в оплаті Порту причального збору, який відповідно до вищенаведеного призначений для утримання цих причалів в належному стані.

          Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          На переконання суду, та обставина, що сторони в якості механізму для проведення взаєморозрахунків між собою за оплатне використання Заводом для власних потреб належних Порту причалів добровільно встановили в оспорюваному договорі умову щодо оплати Заводом Порту причального збору, розрахованого згідно з затвердженим вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1544 Положенням про портові збори, не є підставою для висновку про те, що зміст даного договору суперечить актам цивільного законодавства.

          Підписуючи з Портом без будь –яких заперечень вищезгадані акти виконаних робіт та використовуючи для власних потреб належні Порту причали, Завод тим самим підтвердив дійсність даного договору.

          Крім того, з наявних в справі листів агентів суден, що ремонтувалися Заводом та стояли біля причалів, належних Порту, вбачається, що причальний збір за стоянку цих суден на цих причалах був включений Заводом у ремонтну відомість та сплачений останньому в повному обсязі судновласниками.

          Доводи позивача про те, що оспорюваний договір був укладений з його боку під впливом тяжких обставин, на вкрай невигідних для нього умовах, і має ознаки передбачені ст. 233 ЦК України, з посиланням на свій лист № 2026 від 02.12.2004 року об'єктивно нічим не підтверджені, оскільки з таким листом Завод до Порту не звертався.

          Твердження позивача про те, що оспорюваний договір фактично не визначив ані предмет договору, ані його правову природу, а також ціну послуг, спростовуються змістом даного договору.

          Інші доводи позивача не відносяться до предмету спору у справі та не  впливають на правильність вирішення даного спору.

          Безпредметні посилання позивача в обґрунтування своїх доводів на норми матеріального права, які регулюють окремі види договорів, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку позивач не є ні орендарем, ні повіреним, ні замовником послуг. Предметом даного договору є порядок використання Заводом належних Порту причалів при постановці суден, що прибувають на Завод з метою виконання ремонтних робіт, та розрахунки Заводу з Портом за використання цих причалів.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд зазначеного не врахував, надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, в зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

          Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України відповідачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги  в сумі 42 грн. 50 коп., сплаченого за платіжним дорученням № 978 від 28.08.2006 р.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105, 122  ГПК  України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

            Апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” задовольнити.

         Рішення  господарського  суду  Одеської області  від  22 серпня 2006 року у справі № 6/237-06-5895 скасувати і стягнення за ним припинити.

          У задоволенні позову Державного підприємства „Одеський судноремонтний завод „Україна” до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” про визнання недійсним договору № КД -7259 від 01.04.2005 року відмовити.

Стягнути з Державного підприємства „Одеський судноремонтний завод „Україна” (65003, м. Одеса, вул. М. Гефта, 3, код 0112492) на користь Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, код 01125666) судові витрати в сумі 42 грн. 50 коп.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                      Мирошниченко М.А.

                                                                                   Шевченко В. В.