Ухвала

від 20.09.2013 по справі 259/2141/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1 інстанції Добнєв С.С.

Категорія 46 Доповідач Корчиста О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої: Могутової Н.Г.

суддів: Принцевської В.П., Корчистої О.І.

при секретарі Трибрат О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Куйбишевського районного суду м. Донецька від 12 червня 2013 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Креди Агриколь Банк» про поділ майна подружжя,

встановив:

У березні 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивачкою ОСОБА_1 було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій вона просила визнати за нею право власності на ? частину від 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» та визнати за нею право власності на ? частину від 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтного-будівельного об'єднання 1».

12 червня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все рухоме майно (особисті немайнові права), в тому числі корпоративні права, які належать ОСОБА_2 у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-ремонтно-будівельного об'єднання 1», розрахункові (поточні) банківські рахунки відповідача у зазначених товариствах.

Ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 12 червня 2013 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просила ухвалу суду скасувати, ухвалити нову про задоволення її заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при винесені ухвали про відмову у забезпечення позову не з`ясував ціну позову з урахуванням збільшених позовних вимог, не врахував принцип співмірності, а також, не зазначив чим можуть бути порушені інтереси інших осіб (працівників підприємств тощо).

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явились, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відповідно вимог ст.312 ЦПК України розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: 1) відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без зміни, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону; 2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування; 3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

В ч.3 ст. 152 ЦПК України зазначено, що види забезпечення позову мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, данні про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інший особи.

Згідно ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все рухоме майно, розрахункові банківські рахунки відповідача та корпоративні права, що належать останньому, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 151,152,153 ЦПК України та Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», виходив з того, що в провадженні суду наявна справа про поділ майна подружжя, зокрема квартири, будинку, чотирьох автомобілів та грошових коштів в розмірі 500 000 гривень. Також, судом було враховано, що позивачкою ОСОБА_1 було збільшено розмір позовних вимог, але обсяг, заявлений в заяві про забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами останньої. Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження наявності зазначеного у заяві про забезпечення позову майна у відповідача.

З зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки суду не доведено наявність у відповідача зазначеного у заяві майна, його вартість та наміри відповідача щодо розпорядження ним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не відносяться до таких, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

За таких підстав апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана відповідачем ухвала постановлена судом першої інстанції у відповідності до норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Куйбишевського районного суду м. Донецька від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді