Постанова

від 07.10.2013 по справі 910/9893/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р. Справа№ 910/9893/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Сакун Д.І. - представник, дов. б/н від 08.08.2013;

від відповідача: Вознюк А.В. - представник, дов. № 0710/1 від 07.10.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Йокка"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013

у справі № 910/9893/13 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Енергопласт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Йокка"

про стягнення 82 544,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/9893/13 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 80 000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 2 544,66 грн. 3% річних, 1 721,00 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що лист позивача, в тому числі про повернення помилково перерахованих 80 000,00 грн., відповідач отримав 02.04.2012, приймаючи до уваги ст. 530 ЦК України, обов'язок по поверненню позивачу безпідставно отриманих 80 000,00 грн. відповідач зобов'язаний був виконати у строк до 09.04.2012; оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтуються на п. 2 ст. 625 ЦК України, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, нарахованих на суму боргу, підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/9893/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що позивачем не було дотримано вимог ст. 56 ГПК України, а саме: не надано відповідачу копії заяви про уточнення позовних вимог, яку суд розцінив, як заяву про заміну предмету позову та розглядав справу вже по даній заяві; визначення в позовних вимогах щодо повернення безпідставно отриманих коштів, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки згідно із рахунком загальна вартість всієї поставки становить 357 000,06 грн., а не 80 000,00 грн.

Як вважає скаржник, договір, складений на підставі досягнутих домовленостей, але не підписаний, був укладений, враховуючи положення ч. 3 ст. 205, ч. 1 ст. 640, ч. 2 ст. 642 ЦК України, ч.ч. 1-6 ст. 181 ГК України, факт оплати позивачем авансу в сумі 80 000,00 грн., ненадсилання позивачем у передбачений законом строк протоколу розбіжностей.

На думку скаржника, факт оплати позивачем авансу 80 000,00 грн. свідчить про прийняття умов договору та є доказом існування зобов'язання.

Скаржник стверджує, що визначення судом першої інстанції листа № 62 від 22.03.2012 офертою, є безпідставним, виходячи із змісту цього листа.

Посилаючись на п.п. 4.2, 5.3 договору поставки № 0112/1 від 01.12.2011 та п. 2 специфікації № 1 до договору, положення ч.ч. 1, 6 ст. 193 ГК України, скаржник стверджує, що позивачем була здійснена лише попередня оплата за комплектуючі, решта коштів не перераховувалась на рахунок відповідача, що є порушенням умов договору та досягнутої домовленості, у зв'язку із чим відповідач зупинив подальше виконання своїх обов'язків до виконання другого етапу оплати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказує на те, що оскільки між сторонами не було досягнуто домовленості щодо укладання договору, грошові кошти у розмірі 80 000,00 грн. відповідач отримав від позивача без достатньої правової підстави, тому зобов'язаний, враховуючи положення ст. 1212 ЦК України, повернути їх позивачу.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача боргу у розмірі 80 000,00 грн., 3% річних у розмірі 2 544,66 грн.; судових витрат.

На підставі ст. 22 ГПК України позивачем подана заява від 18.07.2013 про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути, керуючись ст.ст. 530, 625, 693, 1212 ЦК України, з відповідача борг у розмірі 80 000,00 грн. та 3% річних у розмірі 2 544,66 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ватерпамп" виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0112/П1 від 01.12.2011 на загальну суму у розмірі 357 000,06 грн. вартості товарів, асортимент, кількість та ціна яких зазначені у згаданому рахунку-фактурі.

Із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за №№ 735588, 751759, вбачається, що назву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватерпамп", ідентифікаційний код юридичної особи 36405126, змінено на назву - Товариство з обмеженою відповідальністю "Йокка", ідентифікаційний код юридичної особи 36405126.

Згідно із платіжним дорученням № 779 від 02.12.2011 позивач перерахував відповідачу 80 000,00 грн. із призначенням платежу: "За комплектуючі згідно рах. № СФ-0112/П1 від 01.12.2011, у т.ч. ПДВ 20% - 13 333,33 грн.".

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, шляхом складання та надання відповідачем рахунку-фактури, а позивачем його оплати, між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Однак, відповідачем постачання товару позивачу не здійснено.

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач у листі № 62 від 22.03.2012 просив відповідача розглянути можливість постачання комплектуючих (запірної арматури) згідно із взаємоузгодженою номенклатурою на суму авансу - 80 000,00 грн.; в іншому випадку позивач просив відповідача повернути кошти, як помилково перераховані.

У листі від 02.04.2012 за № 02042012/1 відповідач повідомив на лист № 62 від 22.03.2012, отриманий 02.04.2012, що не має змоги поставити перелік усіх комплектуючих, визначених у додатку № 1 до договору, за умови перерахування лише авансового платежу у розмірі 80 000,00 грн.; щодо повернення коштів, як помилково перерахованих, зазначив, що кошти були перераховані на підставі умов договору та виставленого рахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем не надано доказів поставки позивачу товару згідно із рахунком-фактурою № СФ-0112/П1 на суму 80 000,00 грн., також відповідачем не надано доказів повернення грошових коштів позивачу у розмірі 80 000,00 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення 80 000,00 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сума 3% річних у розмірі 2 544,66 грн., є правильною, та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву договір поставки № 0112/1 від 01.12.2011 та додаток № 1 до договору поставки № 0112/1 від 01.12.2011 "Специфікація № 1 від 01 грудня 2011р." є лише проектами зазначених документів, оскільки не підписані позивачем та не скріплені відбитком його печатки.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Доказів того, що позивач погодився із умовами договору поставки № 0112/1 від 01.12.2011, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено того, що між сторонами укладено договір поставки в редакції договору № 0112/1 від 01.12.2011.

Слід вказати на ті обставини, що у рахунку-фактурі № СФ-0112/П1 від 01.12.2011 та у розділі "Призначення платежу" в платіжному дорученні № 779 від 02.12.2011 немає посилання на договір поставки № 0112/1 від 01.12.2011, отже, відсутні підстави для висновку про причетність цих документів до непідписаного позивачем договору поставки № 0112/1 від 01.12.2011 та посилання на положення ч. 2 ст. 642 ЦК України .

Чинним законодавством не встановленого того, що непідписаний однією із сторін договір, є укладеним, у разі не надсилання цією стороною протоколу розбіжностей іншій стороні.

Як вбачається із протоколу судового засідання від 23.07.2013, у цьому судовому засіданні брали участь представники позивача та відповідача, у згаданому судовому засіданні оголошено у тому числі й про задоволення заяви про уточнення позовних вимог від 22.07.2013.

Також позивачем до матеріалів справи додано докази направлення відповідачеві заяви про уточнення позовних вимог.

Отже, підстави для твердження про порушення процесуальних прав відповідача відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/9893/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Йокка" без задоволення.

2. Справу № 910/9893/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.