Постанова

від 09.10.2013 по справі 910/14340/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 910/14340/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Торговий дім ,,Андалузія"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2013р.

у справі № 910/14340/13 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Агенство мерчандайзингу ,,Парус"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Торговий дім ,,Андалузія"

про стягнення 5 221,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Агенство мерчандайзингу ,,Парус" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Торговий дім ,,Андалузія" про стягнення основного боргу у розмірі 5 221,20 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. у справі

№ 910/14340/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 221,20 грн. основного боргу та судові витрати.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на встановлені ним обставини та умови договору і дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача щодо стягнення суми основного боргу за договором № СДог-0060 (маркетингові послуги (Мерчандайзинг) від 17.04.2012р., задовольнивши позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 27.08.2013р. у справі № 910/14340/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

09.10.2013р. через канцелярію суду надійшли письмові заперечення позивача на апеляційну скаргу, в яких позивач просить рішення господарського суду м. Києва від 27.08.2013р. у справі № 910/14340/13 залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 09.10.2013р.

У судовому засіданні 09.10.2013р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача заперечив проти задоволення скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Агенство мерчандайзингу ,,Парус" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Торговий дім Андалузія" (відповідач, замовник) укладено договір № СДог-0060 (маркетингові послуги (Мерчандайзинг) (договір), відповідно до п.1.1 якого позивач забезпечує комплекс заходів, спрямованих на стимулювання збуту продукції зазначеної в додатках до договору, а відповідач оплачує ці послуги у певний термін в п.2.3 договору (а.с. 10-11).

Відповідно п. 2.2 договору, оплата робіт здійснюється відповідачем на розрахунковий рахунок позивача згідно рахунків, наданих відповідачу і є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.3 договору, оплата 50% вартості роботи проводиться не пізніше 5-ти днів від дати початку робіт, повна оплата вартості роботи проводиться не пізніше 5 - ти днів до дати закінчення роботи.

Розділом 3 договору сторони визначили порядок надання послуг. Відповідно до п.3.1 договору сторони оформляють: перелік робіт (послуг), список товарних позицій, з якими будуть проводиться ці роботи і перелік адрес за якими будуть виконуватись зазначені роботи, у вигляді додатків.

Між сторонами було укладено додатки до договору від 01.10.2012р. на період робіт з 22.10.12р. по 28.10.12р., на період робіт з 01.07.12р. по 31.07.12р, на період робіт з 29.10.12р. по 31.10.12р., якими визначено перелік адрес за якими надаються послуги, їх кількість, періодичність і вартість (а.с. 32-37).

Згідно з п.3.2 договору виконавець надає рахунки на оплату робіт. Тривалість робіт, їх періодичність, структуру звітності та інші обов'язкові до виконання умови оформляються у вигляді додаткових інструкцій або планограм які є невід'ємною частиною цього договору (п.3.3).

У відповідності до п.3.5 договору акт виконаних робіт оформляється сторонами не пізніше 5 днів з моменту закінчення будь - якого етапу робіт, передбаченого в додатках до цього договору.

За змістом п.3.6 договору, за винятком підписаних сторонами рекламацій всі роботи вважаються виконаними і підлягають сплаті в повному обсязі.

У відповідності до п. 7.1 договір набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань.

Позивач звернувся до суду, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати наданих послуг, та зазначено, що останнім сплачено 1 500,00 грн., при цьому сума несплачених коштів становить 5 221,20 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5 221,20 грн., задовольнив позов.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт № ААвр-09834 від 31.07.12р. 12.11.2012р., № ААвр-11517 від 28.10.12р, № ААвр-11560 від 31.10.12р., які підписані та завірені печатками сторонами договору, та рахунки - фактури на загальну суму 6 721, 20 грн. (а.с. 16-22).

В порушення умов договору, відповідачем за надані послуги оплачено лише 1 500,00 грн., що підтверджується витягом про дебітові та кредитні операції по рахунку 26005060405096 з 18.10.2012 року по 18.10.2012 року, з 23.10.2012 року по 23.10.2012 року (а.с. 22-23). Загальна сума заборгованості, яка склалася у відповідача перед позивачем за договором станом на момент подання позовної заяви (15.07.2013 р.) становить 5 221,20 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем у відповідності до вимог законодавства, на виконання умов договору, згідно рахунків фактур, актів здачі - прийняття робіт, свої зобов'язання за договором були виконані в повному обсязі. У відповідача виникло зобов'язання сплатити грошові кошти за надані послуги у розмірі 6721, 20 грн.

Крім того, слід зазначити, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо кількості та якості наданих позивачем послуг.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач не виконав належним чином умови договору в частині оплати за надані позивачем послуги, не висловив заперечень щодо якості та кількості наданих останнім послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу підлягають задоволенню повністю в сумі 5 221,20 грн. (6 721, 20 грн. - 1 500,00 грн.).

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач вказує на те, що сторонами договору не було погоджено ряд істотних умов, що суперечить п.3.3 договору, тому, в силу ст. 181 ГК України даний договір вважається неукладеним.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, з огляду на таке.

Згідно з ч.3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з розділу 1 договору № СДог-0060 (маркетингові послуги (Мерчандайзинг) від 17.04.2012р. предметом договору визначено забезпечення виконавцем комплексу заходів, спрямованих на стимулювання збуту продукції зазначеної в додатках до поточного договору.

Пунктом 3.3 договору обумовлено, що тривалість робіт, їх періодичність, структурну звітність та інші обов'язові до виконання умови оформляються у вигляді додаткових інструкцій або планограм, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до перелічених вище додатків до договору (а.с. 32-37) підтверджується той факт, що сторони погодили перелік адрес, за якими надаються послуги, їх кількість, періодичність і вартість. Тому, слід дійти висновку, що договір укладено з погодженням всіх істотних умов.

Згідно з п.6 додатку № РСм-000723 від 01.10.2012р. (а.с. 32) деталізований і фото звіт про виконану роботу надаються виконавцеві на інтернет ресурсі www.merchik.com.ua, на підтвердження чого позивачем надано відповідні фото роздруківки.

Також, на думку колегії суддів, не може вважатися договір неукладеним після його виконання сторонами.

Посилання відповідача на те, що надання маркетингових послуг (передпродажна підготовка) не відповідає статутним цілям позивача, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 26 ЦК України фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Таким чином, слід дійти висновку, що діяльність юридичної особи не може бути обмежена лише обумовленими статутом видами діяльності, та не позбавляє її права, в даному випадку, надавати послуги, спрямовані на стимулювання збуту продукції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Доказів належного виконання договірних зобов'язань, в тому числі погашення вищезазначеної заборгованості, відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, позовні вимоги позивачем доведено і відповідачем не спростовано, а тому їх слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 27.08.2013р. у справі № 910/14340/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 27.08.2013р. у справі № 910/14340/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Торговий дім ,,Андалузія" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/14340/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 11.10.2013р.