Постанова

від 09.10.2013 по справі 911/929/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року Справа № 911/929/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівІванової Л.Б., Попікової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі№ 911/929/13 господарського судуКиївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Апекс-Принт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВК" простягнення 32102,85 грн. за участю представників сторін:

позивача: Садихова О.Г., дов. від 24.12.2012;

відповідача: Зарубін О.О., дов. від 21.12.2012;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 08.10.2013 № 02-05/803 для розгляду касаційної скарги у справі №911/929/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 09.10.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Іванова Л.Б., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2013 у справі № 911/929/13 (суддя Щоткін О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Синиця О.Ф., судді - Зеленін В.О., Шевченко Е.О.) рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2013 у справі № 911/929/13 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду у даній справі, ТОВ "ВК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Також, скаржником подано додаткові пояснення на касаційну скаргу.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ТОВ "Апекс-Принт" (Постачальник) та ТОВ "ВК" (Покупець) 16.05.2012 укладено договір № ДГ-16/05, за умовами якого Постачальник виготовляє та постачає Покупцю замовлену ним продукцію відповідно до специфікації, а Покупець приймає та оплачує продукцію в порядку, передбаченому умовами даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, в специфікації зазначається: найменування продукції, кількість продукції по кожному виду, ціна і загальна вартість замовленої продукції.

Згідно п. 3.1 договору, поставка продукції має здійснюватись партіями в межах кількості, зазначеної в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Суди з'ясували, що позивач мав поставити товар відповідно до специфікацій від 16.05.2012 № 1, від 30.05.2012 № 2, від 30.05.2012 №3, від 14.06.2012 № 5 друковані форми (кліше) та плівку поліетиленову на загальну суму 119827,12 грн.

Господарськими судами досліджено, що відповідно до підписаних та скріплених печатками підприємств видаткових накладних, відповідачем отримано товар на загальну суму 97437,36 грн., а саме: згідно видаткових накладних від 06.06.2012 № 241, від 26.06.2012 № 295, від 26.06.2012 №297, від 23.07.2012 №351, від 24.07.2012 №356 відповідач отримав товар - плівку поліетиленову на загальну суму 94021,60 грн. та згідно видаткової накладної від 06.06.2012 № 242 відповідач отримав частину обумовленого специфікаціями товару - друковані форми (кліше) на суму 3415,76 грн.

Відповідно до частини 2 договору, оплата продукції здійснюється Покупцем в безготівковому порядку в гривні України на розрахунковий рахунок Постачальника, на наступних умовах: 1 частина - 20% передоплати Покупець здійснює протягом 3 днів з момента підписання специфікації, 2 частина - 30% Покупець здійснює протягом 3 днів з момента затвердження друку продукції; 3 частина - 50% відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту поставки на склад Покупця.

Відповідач розрахувався з позивачем за отриманий товар частково, а саме в сумі 68487,38 грн.

Предметом позовних вимог, як вірно зазначили суди, є стягнення з відповідача заборгованості в сумі 28949,98 грн. за отриманий по договору № ДГ-16/05 товар, 2175,29грн. пені та 435,06 грн. 3% річних.

Здійснюючи розгляд справи, місцевий господарський суд виходив з положень ст.ст.629, 638, 682, 692, 712 ЦК України та дійшов висновку, що позивачем не виконано умов договору щодо здійснення поставки всього товару, передбаченого специфікаціями, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст.ст. 526, 549, 625, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України зазначив, що за отриманий товар покупець повинен провести розрахунки в повному обсязі, а вартість недоотриманого товару не включена до позовних вимог.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, матеріалами справи доведено наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем по спірному договору за поставлений товар, то позовна вимога про стягнення суми основного боргу є такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшов висновку про задоволення таких вимог.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1 договору, за порушення строків оплати товару згідно п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.

Беручи до уваги вказане вище, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність здійснення позивачем нарахувань, дійшов мотивованого висновку про підтвердження матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, що є підставою для стягнення з останнього пені на підставах і в порядку, передбачених законодавством України та умовами договору.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 4 3 , 4 7 , 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

В частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 911/929/13 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

О.В. ПОПІКОВА