Постанова

від 19.09.2013 по справі 801/6160/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

19 вересня 2013 р. 16:21 Справа №801/6160/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Захарової М.В., за участю представника позивача - Євтодієвої Галини Василівни, представника позивача - Бакуліна Віталія Вікторовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайпхолдінг"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайпхолдінг" далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25.03.13 № 0006031502 та від 26.03.13 № 004421501 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведені перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо донарахування податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток.

Представники позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача позов не визнавав з підстав викладених у запереченні.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані позивачем, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайпхолдінг" є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи - 32749762), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 19.04.12 № 200040232, індивідуальний податковий номер 327497601280.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Пайпхолдінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносин з КП "Альянс" (ЄДРПОУ 36165567) та ТОВ «Бренд Строй» (ЄДРПОУ 36165567) за період з 01.07.10 по 31.12.10.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 11.03.13 № 1561/15.1/32749762.

З висновків акту перевірки вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені такі порушення:

1. п.п. 5.1, пп.5.2.1, п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.97р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 35235 грн. , у тому числі по переродах: 3 квартал 2010р. - 4012 грн., 4 квартал 2010р. - 31233 грн.

2. п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 пп. 7.4.1, п.п. 7.4.5. п. 7.4. пп. 7.7.1 п. 7.7. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 28188 грн., у т.ч. за вересень 2010р. - 3210 грн., жовтень 2010р. - 2340 грн., листопад 2010р. -22638 грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати в бюджет на суму 28188 грн., у т.ч. за вересень 2010 року -3210 грн., жовтень 2010 - 2340 грн., листопад 2010 року -22638 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 25.03.2013р. № 0006031502 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 35235,00 грн., з яких за основним платежем 28 188 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 7 047 грн. та № 004421501 від 26.03.13 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 44043,8 грн., з яких за основним платежем 35235 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 8808,8 грн.

Перевіряючи обґрунтованість визначення суми заниження податку на додану вартість на суму 28 188 грн. та суми заниження податку на прибуток на суму 35235грн. ТОВ "Пайпхолдінг", суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень -рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та нараховані штрафні санкції.

Коло платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету в період до 01.01.2011 року були встановлені Законом України "Про податок на додану вартість". Починаючи з 01.01.2011 року з набранням чинності розділу V Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. питання стосовно оподаткування податком на додану вартість врегульовані нормами цього розділу ПКУ.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана ( нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом. Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв до 01 січня 2011 року, різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду є сумою податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (при її позитивному значенні) або бюджетному відшкодуванню (при її від'ємному значенні). Аналогічна норма стосовно визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету при позитивному значенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, що діє з 01.01.2011 року, встановлена п.200.1 та п.200.2 ст.200 розділу V ПКУ.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст.198 ПК України).

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.3 ст.198 розділу V ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону (до 01 січня 2011 року) або пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу (після 01 січня 2011 року), протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (до 01 січня 2011 року - п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", після 01 січня 2011 року - п.198.2 ст.198 розділу V ПК України).

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який діяв до 01 січня 2011 року, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг) ПДВ, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). З 01 січня 2011 року згідно п.198.6 ст.198 розділу V ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР).

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР, із змінами і доповненнями втратив чинність з 1 квітня 2011 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Перевіряючи реальність придбання позивачем товарів(робіт, послуг) між позивачем та КП" Альянс" та ТОВ «Бренд Строй», суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2010року ТОВ "Пайпхолдінг" (Покупець) мав господарські відносини з КП" Альянс" (Постачальник) на підставі договору № 07/09/1567 від 30.08.10, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити відповідну продукцію.

На виконання цього договору були надані видаткові накладні

№ 3309 від 01.09.10 на суму 13428,12 грн., у т.ч. ПДВ 2238,02 грн.

№ 3394 від 20.09.10 на суму 1807,68 грн., у т.ч. ПДВ 301,28 грн.

№3380 від 16.09.10. на суму 4024,74 грн., у т.ч. ПДВ 670,79 грн., загальна суму складає 19260,54 грн.

Крім того, ТОВ "Пайпхолдінг" (Замовник) з ТОВ «Бренд Строй» (Постачальник) у жовтні 2010року та у листопаді 2010року укладені Договори № 08/10/704 від 19.10.10 та № 09/11/705 від 01.11.10 відповідно до яких постачальник зобов'язується поставити та надати у власність товар, а покупець прийняти та оплатити вказаний товар.

Отже відповідно до цих первинних документів суд убачає, що на виконання договорів, ТОВ «Бренд Строй» було виписано видаткові накладні:

№1768 від 20.10.10 на суму 14040,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 340 грн.,

№ 2165 від 08.11.2010 на суму 8623,98 грн. у т.ч. ПДВ 1437,33,

№ 2187 від 15.11.10 на суму 90 804грн., у т.ч. ПДВ 15 134 грн. ,

№ 2124 від 03.11.10 на суму 36402,36 грн., у т.ч. ПДВ 6067,06 грн., загальна сума складає 146870,34грн.

Також, видаткова накладна є теж первинним документом бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Але для надання видатковій накладній юридичної сили й доказовості вона повинна містити обов'язкові реквізити, передбачені законодавством.

Таким чином, ТОВ "Пайпхолдінг" містить усі істотні умови та у сторін є первинні документи, які підтверджують виконання вказаних операції (видаткова накладна).

У податковому обліку вартість оприбуткованих товарів віднесена до складу валових витрат Декларації по прибутку у сумі 16050,45 грн. без ПДВ за 3 кв. 2010р., у сумі 140942, 40 грн. без ПДВ за 2010р.

Так, податковий кредит по ПДВ у сумі 3210,09 грн. відображено у Деклараціях по податку на додану вартість за вересень 2010р. (стрічки 10.1, 17 декларації п. 1 розділу 2 додатку 5 ), у сумі 2340 грн. за жовтень 2010р. (стрічки 10.1,17 декларації , п. 3 розділ 2 додатку 5), у сумі -22638,39 грн. за листопад 2010 р. ( стрічки 10.1, 17 декларації, п. 1 розділ 2 додатку), відповідно до права на податковий кредит по ПДВ, яке підтверджено податковими накладними.

Придбаний товар був реалізований у господарський діяльності підприємства, а саме реалізований покупцями у вересні- грудні 2010р., частково в 2011р. що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними.

Оплата за отримані товари від ТОВ «Бренд Строй» та КП «Альянс» була зроблена по безготівковому розрахунку: з КП «Альянс» відповідно до п/п № 27 від 01.10.10 в сумі 19260,54 грн., з ТОВ «Бренд-Строй» відповідно до п/п № 47 від 03.11.10 в сумі 14040 грн., п/п № 46 від 03.11.10 в сумі 45000грн., п/п № 55 від 09.11.10 в сумі 80000грн., п/п № 58 від 15.11.10 в сумі 10804 грн. та п/п № 80 від 27.12.10 в сумі 26,34 грн.,тобто у загальній сумі 149870,34 грн. зазначені суми увійшли у податковий кредит.

Зазначене підтверджує, що позивачем було сплачено наданий товар.

Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість була сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних товарів та була перерахована на розрахунковий рахунок продавців ТОВ «Бренд Строй» та КП «Альянс».

Крім того, вказана сума податку на додану вартість у розмірі 28188 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді за вересень 2010, жовтень 2010 та листопад 2010.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача, а саме: зворотно сальдовими відомостями, журналом-ордером по рахунку 281, податковими накладними, підтверджується здійснення господарської операції з придбання товарів у ТОВ «Бренд Строй» та КП «Альянс» за вересень 2010, жовтень 2010 та листопад 2010.

Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (вересень 2010, жовтень 2010 та листопад 2010.) був зареєстрований платником податку на додану вартість та мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом вересня 2010, жовтня 2010 та листопада 2010, у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагенти (КП"Альянс", ТОВ «Бренд Строй») позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо заниження позивачем ПДВ викладені відповідачем в акті перевірки № 1561/15.1/32749762 від 11.03.2013 р. не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28188 грн.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 35235 у т. ч. за 3 квартал 2010р.- 4012 грн., 4квартал 2010р. - 31223грн., суд вказує наступне.

Так у акті перевірки відповідачем встановлено те, що позивачем до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування неправомірно віднесено вартість товарів, робі, послуг на загальну суму 35235 грн., У зв'язку з чим відповідач зробив висновок про те, що позивачем занижено податок на прибуток у сумі 35235 грн.

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, були створені документи: акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій.

Тому суд робить висновок про те, що сума включена до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 35235 грн., т.ч. по періодах за за 3 квартал 2010р.- 4012 грн., 4квартал 2010р. - 31223грн. вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи та про які було вище вказано, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 35 235грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо заниження позивачем податку на прибуток викладені відповідачем в зазначеному акті перевірки не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 44043,80грн., з урахуванням штрафних санкцій.

Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання ТОВ "Пайпхолдінг" товарів у КП "Альянс",ТОВ «Бренд Строй» у зв'язку з тим, що останній має ознаки "фіктивності" та спрямовано на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагенти - КП "Альянс", ТОВ «Бренд Строй» є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочини між позивачем та КП "Альянс", ТОВ «Бренд Строй», були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між вказаними контрагентами і позивачем спростовуються документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочини з наданням товарів (послуг) ТОВ «Бренд Строй», КП "Альянс" позивачу підтверджується платіжним дорученням та податковою накладною, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем товарів.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

З огляду на зазначене, відсутні ознаки фіктивності у правочині, укладеному між позивачем з КП "Альянс", ТОВ «Бренд Строй» оскільки вказаний правочин має реальний характер, був направлені на досягнення правових наслідків з набуттям сторонами правочину відповідних прав та обов'язків.

Крім того, суд не приймає доводи відповідача стосовно наявності вироку Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим по справі № 123/3318/13-к від 10.04.13р., яким визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) - ОСОБА_3, яка була засновником КП "Альянс" - контрагента ТОВ "Пайпхолдінг", оскільки вказане рішення не містить посилання на операції з позивачем та на наявність в діях відповідальних осіб позивача порушень податкового законодавства, а отже зазначені обставини не є належними доказами обґрунтування визначених порушень.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки № 1561/15.1/32749762 від 11.03.2013 р. не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28188 грн. та з податку на прибуток 35235 грн. за період з 01.07.2010року по 31.12.2010 року.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Так, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду де відповідачем є суб'єкти владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 793,00 грн. підлягає поверненню шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

У зв'язку зі складністю справи судом 19.09.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 24.09.2013 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 25.03.2013року № 0006031502.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 26.03.2013року № 004421501.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайпхолдінг" (ЄДРПОУ - 32749762) 793,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.