Постанова

від 30.09.2013 по справі 826/8489/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 30 вересня 2013 року                      № 826/8489/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді       Шрамко Ю.Т. розглянувши  у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек-Київ" до  Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про  скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. №0001212210 та №0001202210 ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтек-Київ“, (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. №0001212210 та №0001202210. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ (код за ЄДРПОУ 33547165) порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсними договори між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. В судове засідання 29.08.2013 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача. Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта  у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.03.2011 р. по 31.05.2011 р. та податку на прибуток за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. при взаємовідносинах з ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ (код ЄДРПОУ 33547165), за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.03.2011 р. по 31.05.2011 р. та податку на прибуток за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. ТОВ „Інтек-Київ“ (код ЄДРПОУ 34709035) при взаємовідносинах з ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ (код ЄДРПОУ 33547165) №69/22.1-7/34709035 від 25.01.2013 р. (надалі - Акт перевірки №69/22.1-7/34709035). Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №69/22.1-7/34709035, позивачем порушено вимоги: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 та пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“, пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, пп. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.2 ст. 135, пп. 135.4.1 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні“, п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 p. №88, що призвело до заниження ТОВ „Інтек-Київ“ суми податку на прибуток з підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 136892,00 грн., в т.ч. за 1 квартал 2011 року – 44670,00 грн., за 2 квартал 2011 року – 92222,00 грн.; п.198.6 ст.198, пп. 200.1 та пп. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України та ст.202, ст.203, п.1 ст.215, п.2. ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 ЦК України, п.2.4, п.2.15, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, в результаті чого ТОВ „Інтек-Київ“ занижено податок на додану вартість на загальну суму – 104913,00 грн., в т.ч. за березень 2011 на суму – 34124,00 грн., за квітень 2011 - на суму 33759,00 грн. та за травень 2011 на суму – 37030,00 грн. На підставі вказаного Акту перевірки №69/22.1-7/34709035 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0001202210 від 27.02.2013 р. (надалі – ППР №0001202210), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 136893,00 грн., з яких 136892,00 грн., - за основним платежем, а 1,00 грн. – за штрафними(фінансовими) санкціями, №0001212210 від 27.02.2013 р. (надалі – ППР №0001212210), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 104914,00 грн., з яких 104913,00 грн. - за основним платежем, а 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтек-Київ“ зареєстровано Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 03.11.2006 р., взято на податковий облік у ДПІ у Оболонському районі м. Києва 20.11.2006 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 04.04.2001 р. Судом встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ „Український інвестиційний холдинг“, як постачальником, був укладений Договір постачання товару №140311 від14.03.2011 р. (надалі – Договір №140311), відповідно до умов якого Постачальник бере на себе зобов'язання здійснювати поставки товару в асортименті кількості та у строки згідно специфікацій, які є невід'ємними частинами цього договору, а Покупець - приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ були укладені специфікації до Договору №140311 на загальну суму 629481,06 грн., в т.ч. ПДВ 104913,51 грн. (№1 – на суму 204746,88 грн., в т.ч. ПДВ 34124,48 грн.; №2 – на суму 202555,80 грн., в т.ч. ПДВ 33759,30 грн.; №3 – на суму 222178,38 грн., в т.ч. ПДВ 37029,73 грн.). З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ на виконання умов Договору №140311 був поставлений товар на загальну суму 629481,06 грн., в т.ч. ПДВ 104913,51 грн., що підтверджується видатковими накладними №0064 від 15.03.2011 р. – на суму 204746,88 грн., в т.ч. ПДВ 34124,48 грн., №0102 від 08.04.2011 р. – на суму 202555,80 грн., в т.ч. ПДВ 33759,30 грн., №0122 від 16.05.2011 р. – на суму 222178,38 грн., в т.ч. ПДВ 37029,73 грн., що містять всі обов'язкові реквізити. Судом встановлено, що ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 629481,06 грн., в т.ч. ПДВ 104913,51 грн. (№64 від 15.03.2011 р. – на суму 204746,88 грн., в т.ч. ПДВ 34124,48 грн., №42 від 08.04.2013 р. – на суму 202555,80 грн., в т.ч. ПДВ 33759,30 грн., №46 від 16.05.2011 р. – на суму 222178,38 грн., в т.ч. ПДВ 37029,73 грн.). Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів. Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ у періоді, що перевірявся, було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість та як юридична особа, відтак мало достатній обсяг правосуб"єктності. Згідно з дослідженими судом наданими позивачем податковими деклараціями з ПДВ, зокрема, і в розрізі контрагентів, за березень 2011 р. – травень 2011 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив. Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними. З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору №140311 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 629481,06 грн., в т.ч. ПДВ 104913,51 грн., що підтверджується, дослідженими судом платіжними дорученнями та банківськими виписками. Суд критично відноситься до посилання відповідача на Постанову старшого прокурора відділу прокуратури м. Києва про скасування постанови про порушення кримінальної справи, прийняття її до провадження та об'єднання кримінальних справ від 20.03.2012 р. та на Акт про результати проведення зустрічної звірки ТОВ „Український інвестиційний холдинг“, код ЄДРПОУ 33547165 щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 25.06.2005 р. по 30.11.2011 р. від 07.03.2012 р. №119/22-3/33547165, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №140311 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ чи позивача. Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями. Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано. Суд критично сприймає  доводи представника відповідача про нікчемність Договору №140311, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача. Відповідно до ч. 1 та  ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності  умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є  будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ „Український інвестиційний холдинг“, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу. Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку. Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України. Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. З матеріалів справи вбачається, що придбаний за Договором №140311 товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, зокрема,  реалізовано іншим контрагентам – ТОВ „Павлоградське пуско-налагоджувальне підприємство“, ПП „Легат“, ТОВ „НВП „Кронос“, що підтверджується відповідними договорами, видатковими накладними та банківськими виписками. З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ „Український інвестиційний холдинг“ з порушенням вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88,  не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: заниження суми податку на прибуток з підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 136892,00 грн., в т.ч. за 1 квартал 2011 року – 44670,00 грн., за 2 квартал 2011 року – 92222,00 грн.; заниження податку на додану вартість на загальну суму – 104913,00 грн., в т.ч. за березень 2011 на суму – 34124,00 грн., за квітень 2011 - на суму 33759,00 грн. та за травень 2011 на суму – 37030,00 грн. Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. №0001212210 та №0001202210. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94,  ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтек-Київ“ задовольнити повністю. 2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.02.2013 р. №0001212210 та №0001202210. 3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек-Київ" (ідентифікаційний номер 34709035) за рахунок Державного бюджету України. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                Ю.Т. Шрамко