Ухвала

від 07.10.2013 по справі 801/4734/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/4734/13-а

07.10.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос"- Шабрацька Ганна Сергіївна, довіреність № 1 від 08.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С.) від 25.07.2013 у справі № 801/4734/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос" (вул. Леніна, 26, місто Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Леніна, 22 а, місто Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.07.2013 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 08.04.2013 №0001271502, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронос" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2013 №0001271502 про завищення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 43628,93 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про завишення від'ємного значення у зв'язку з необґрунтованими висновками про нікчемність правочинів, укладених позивачем із контрагентами.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 08.04.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001271502, яким позивачу завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 43628,93 грн.

Передумовою визначення суми завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 43628,93 грн. став акт від 25.03.2013 №438/15-04/31395365 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2012 року, січень 2013 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, за результатами чого, встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість у рядку 19 декларації з податку на додану вартість в розмірі 191850,71 грн. по періодам: грудень 2012 року завищення на суму податку на додану вартість 175521,31 грн.; січень 2013 року завищено на суму податку на додану вартість 16329,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що під час перевірки відповідачем встановлено декларування позивачем від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за грудень 2012 року у розмірі 2197319,00 грн., за січень 2013 року у розмірі 887552,00 грн. з підстав придбання у постачальників товарно-матеріальних цінностей та послуг по другій черзі готельного комплексу «Кримська Рів'єра» та продуктів, паливно-мастильних матеріалів, електроенергії та інших цінностей, юридичних послуг, охоронних послуг, послуг з ведення господарської діяльності. До того ж, відповідачем не визнається правомірність формування розміру від'ємного значення з податку на додану вартість за операціями з наступними контрагентами: ТОВ «Инвад» у розмірі 2833,33 грн., ТОВ ВБР «Електрик» у розмірі 1465,80 грн., ТОВ «Агро фирма «Колос» у розмірі 1766,35 грн., ТОВ «Альтінг-Інвест» у розмірі 20385,66 грн., ТОВ «ЛСП Енергомонтаж К» у розмірі 6000,00 грн., ТОВ «Стройдель» 1378,07 грн., ПП «Меганом» у розмірі 40,00 грн., ТОВ «Незалежний фінансовий радник» у розмірі 6759,73 грн., ТОВ «ІФД «Капіталъ» у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтінг-Інвест" (покупець) укладений договір на виконання підрядних робіт від 29.08.2012 №2908/12, відповідно до умов якого, замовник доручає і оплачує, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати власними та / або залученими силами та засобами в установлений цим договором строк комплекс робіт з установки скляних конструкцій з безпечного загартованого скла в будівлі 01 на об'єктах будівництва "Друга черга Готельного комплексу "Кримська Рив'єра", розташованого за адресою АР Крим, м. Алушта, вул. Леніна 2.

Окрім цього, між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛСП Енергомонтаж К" (продавець) укладений договір підряду від 15.01.2013 №2, договір про виготовлення та постачання фрагментів виробів малих архітектурних форм від 14.11.2012 №14/2012, договір на виготовлення і поставку фрагментів виробів малих архітектурних форм від 26.06.2012 №26/2012.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт. що на виконання умов вказаних договорів сторонами підписані: 13.05.2013 акт здачі-передачі виконаних послуг за договором від 29.08.2012 № 2908/12, укладеним з ТОВ «Альтінг-Інвест», на загальну суму 679522,31 грн., у тому числі податок на додану вартість 113253,72 грн..; 15.01.2013 акт №ЕМ-1601 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від ТОВ "ЛСП Енергомонтаж К" на загальну сум 21000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 3500,00 грн.; акт №ЕМ-0211 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну сум 95076,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 15846,00 грн.; акт №ЕМ-1501 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну сум 54924,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 9154,00 грн.

До того ж, матеріали справи містять копії податкових накладних, в яких зазначено найменування та відповідні банківські реквізити постачальника, існує посилання на договір на підставі якого проводиться поставка, порядковий номер накладної та дата її виписки, найменування товару, одиниця виміру, кількість товару, ціна, сума, податок на додану вартість, вартість з урахуванням податку на додану вартість, підпис особи та печатка постачальника, підпис особи з вказівкою на довіреність - замовника.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що 06.07.2011 між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІФД КапітелЪ" (виконавець) укладений договір про надання комерційних послуг №б/н, згідно якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати комерційні послуги в об'ємі, передбаченому умовами цього договору, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві послуги у порядку, визначеному умовами цього договору, відповідно до яких виконавець зобов'язується надати замовнику комплекс інформаційно-технічних послуг та робіт з інформаційно-технічного обслуговування, а замовник сплачує виконавцю за послуги 18000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 3000,00 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт. що на виконання умов вказаного договору сторонами підписаний акт здачі-прийомки виконаних робіт від 29.12.2012 №231 на суму 18000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 3000,00 грн., в якому зазначено про виконання інформаційно-технічного обслуговування з додатком у вигляді переліку виконаних робіт, 29.12.2012 на адресу позивача виписана податкова накладна №18 на суму 18000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 3000,00 грн.

Не приймаються до уваги посилання в апеляційній скарзі на відсутність товарно-транспортних накладних, або інших документів, що підтверджують рух товару від продавця до покупця, оскільки за договором позивачу не передаються будь-яки матеріальні активи, а тому наявність документів на підтвердження перевезення та руху товарів для даних операцій не передбачена. До того ж, судова колегія зазначає, що товарно-транспортна накладна не є виключним доказом на підтвердження товарності операцій, а тому, за наявністю інших документів податкового та бухгалтерського обліку позивача, факт проведення реальних господарських операцій вважається доведеним.

Як безперечно встановлено судом першої інстанції, 26.11.2012 між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБР "Електрик" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу №26-11/12, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити обладнання, що наведено у специфікації до даного договору, вартість угоди складає 14685,00 грн.., у тому числі податок на додану вартість у сумі 2931,60 грн. На виконання умов вказаного договору сторонами підписана видаткова накладна від 24.12.2012 №10855 на загальну суму 17003,28 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 2833,88 грн., 20.12.2012 на адресу позивача виписана податкова накладна №7600 на суму 8794,80 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 1465,80 грн. Отримання товарно-матеріальних цінностей позивачем підтверджується товарно-транспортною накладною від 24.12.2012 за №59998000106084 про пересилання товару від ТОВ «ВБР Електрик» до позивача оператором поштового зв'язку «Нова пошта».

Також судом першої інстанції безперечно встановлено, що протягом 2012 року позивач мав господарські стосунки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Колос" з постачання продуктів харчування, яки оформлювалися відповідними видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що розрахунки між суб'єктами господарювання відбувались у безготівковій формі з дотриманням приписів Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", про що свідчать виписки з відповідних банківських рахунків.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги стосовно того, що по деяких податкових накладних дати виданих податкових накладних не відповідають даті списання коштів з розрахункового рахунку позивача, оскільки з урахуванням пункту 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином податковий кредит не визнається лише у випадку відсутності податкової накладної, або порушенням оформлення податкової накладної.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі/отримання товарів/послуг, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України та спростовуються відповідними доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 08.04.2013 №0001271502 про завищення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 43628,93 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.07.2013 у справі № 801/4734/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко