Рішення

від 14.10.2013 по справі 901/2630/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.10.2013Справа № 901/2630/13

За позовом: Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(вул. Крилова, 133, м. Сімферополь, АР Крим, 95001)

до Кримського республіканського виробничого підприємства «КРИМТРОЛЕЙБУС»

(вул. Київська, 78, м. Сімферополь АР Крим, 95034, ідентифікаційний код 03328391)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 303 228,00 грн.

Суддя Шаратов Ю.А.

Представники:

від позивача - Бахарева Н.Ю., довіреність № 04-5/11 від 30.09.2013, дійсна до 31.12.2013;

від відповідача - Мізінова С.О., довіреність № 2177/а-34/11 від 07.06.2013, дійсна до 07.12.2013.

Суть спору:

Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Кримського республіканського виробничого підприємства «КРИМТРОЛЕЙБУС» (далі - Відповідач) про стягнення адміністративно-господарської санкції у розмірі 303 228,00 грн. за робочі місця не зайняті інвалідами у 2012 році.

09.08.2013 ухвалою суду порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.09.2013.

Ухвалами суду розгляд справи відкладався, а саме ухвалою від 02.09.2013 до 01.10.2013 та від 01.10.2013 до 09.10.2013.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Позовні вимоги, із посиланням на статтю 43 Конституції України, статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовані несплатою Відповідачем, стосовно якого порушено справу про банкрутство, адміністративно-господарської санкції за 9 робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними у 2012 році.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Зазначає, що Відповідачем було створено робочі місця для інвалідів у необхідній кількості - 4% від середньооблікової чисельності усіх штатних працюючих на підприємстві, про що свідчить звіт, наданий Позивачу.

Відповідач також вказує на те, що прийом інвалідів на роботу ускладнений необхідністю дотримання спеціального законодавства яке регулює діяльність підприємства, оскільки більшість робочих місць пов'язані з важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці. Зокрема, на більший частині території підприємства здійснюється рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, в наслідок чого, ці ділянки, згідно із частиною третю статті 16 Закону України «Про транспорт», є зонами підвищеної небезпеки, перебування в яких громадян забороняється. Окрім того, відповідно до статті 13 Закону України «Про міський електричний транспорт», частин першої та другої статті 16 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів, охорону навколишнього природного середовища. Працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну підготовку і за станом здоров'я бути здатними якісно виконувати свої обов'язки. Ці працівники, а також працівники, які зазнають впливу шкідливих і небезпечних умов праці, повинні проходити у встановленому порядку медичні обстеження. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.12.1999 № 299 затверджено Перелік захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами. Згідно із вказаним переліком, до керування транспортними засобами - тролейбуси не можуть бути допущені особи у яких наявні певні захворювання та вади.

Позиція Відповідача полягає також у тому, що до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за не зайняття 9 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, оскільки це відбулось не з його вини. Зокрема, у 2012 році Відповідачем були створені робочі місця для працевлаштування 29 інвалідів, про що було поінформовано міський центр зайнятості, прийнято на роботу 11 таких працівників, з яких центром зайнятості направлено лише одного, решту підприємство знайшло самостійно, ще чотирьом працівниками було встановлено інвалідність в перше, та вони були працевлаштовані шляхом переведення на іншу роботу. Тобто, Відповідачем вчинялись усі необхідні дії для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановленого статтею статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників Позивача та Відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Кримським республіканським виробничим підприємством «КРИМТРОЛЕЙБУС» було подано Позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ /а.с. 12/. У вказаному звіті Відповідачем зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу - 1603 осіб, середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 55 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 64 осіб, а також здійснено розрахунок суми адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 303 228,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно із частиною першою статті 2, пунктом «е» частини першої статті 5, частиною шостою статті 7, частиною першою статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII, який діяв до 01.01.2013, інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу визнаються безробітними. Держава забезпечує інвалідам, які не досягли пенсійного віку, надання додаткових гарантій щодо працевлаштування як таким, що потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда. Сприяє громадянам у підборі підходящої роботи державна служба зайнятості.

Частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Отже, обов'язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, підставою застосування адміністративно-господарської санкції є наявність адміністративно-господарського правопорушення - винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством, що порушує права інших осіб. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому юридична відповідальність настає за наявності сукупності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». А саме, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що Відповідачем виконано обов'язки з виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, та надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів. Зокрема, Відповідачем в період з 01.01.2012 по 31.12.2012 було виділено та створено робочі місця за різними спеціальностями для працевлаштування 29 інвалідів, що підтверджуються довідкою КРВП «КРИМТРОЛЕЙБУС» від 30.08.2013 № 2769/01-26/11, а також Звітами за формою № 3-ПН про наявність вакансій станом на 06.01.2012, на 13.02.2012, на 06.03.2012, на 13.04.2012, на 26.04.2012, на 07.05.2012, на 11.06.2012, на 13.07.2012, на 20.08.2012, на 10.10.2012, на 15.11.2012, які містять відмітки Сімферопольського центру зайнятості про їх отримання /а.с. 68-79/. При цьому, суд не приймає довід Позивача про наявність підстав для застосування адміністративно-господарської санкції через неповноту інформування Відповідачем центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, оскільки, як випливає з листа Сімферопольського міського центру зайнятості від 28.03.2013 № 05-2028 у 2012 році держаною службою зайнятості було направлено Відповідачу лише одного інваліда, який був працевлаштований 18.07.2012 слюсарем з ремонту автомобілів /а.с. 80/. Тобто, неподання звіту за формою № 3-ПН про наявність вакансій у вересні та грудні 2012 року, не знаходиться у причино-послідовному зв'язку із не працевлаштуванням більшої кількості інвалідів за направленням державної служби зайнятості. Окрім того, слід зазначити, що відповідно до Програми зайнятості населення міста Сімферополя на 2012-2013 роки, затвердженої рішенням 33 сесії VI скликання Сімферопольської міської ради від 26.01.2012 № 318 прогнозована кількість інвалідів, які працевлаштовуються за сприянням держаної служби зайнятості у 2012 році, для всього міста Сімферополя становить 37 осіб /а.с.99-103/.

Відповідачем також виконано обов'язок із звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки надано відповідний Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ, що не заперечується й Позивачем /а.с. 12/.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивачем не надано суду жодних доказів щодо невиконання Відповідачем обов'язків із створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, а також доказів наявності фактів відмови Відповідача у працевлаштуванні інвалідів протягом 2012 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Відповідачем, як роботодавцем було вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тобто, про відсутність у нього вини та протиправної поведінки (дії чи бездіяльності). А відтак, застосування адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць до Відповідача є незаконним.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про стягнення з Відповідача адміністративно-господарської санкції у розмірі 303 228,00 грн. за робочі місця не зайняті інвалідами у 2012 році.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 14.10.2013.

Керуючись статтею 218 Господарського кодексу України, частиною першою статті 17, частинами першою, другою, третьою статті 18, частинами першою, другою статті 19, частинами першою, четвертою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», частиною першою статті 2, пунктом «е» частини першої статті 5, частиною шостою статті 7, частиною першою статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII, статтями 33, 34, 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Суддя Ю.А. Шаратов