Постанова

від 10.12.2013 по справі 901/2630/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 901/2630/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заплава Л.М.,

суддів Антонової І.В.,

Воронцової Н.В.,

за участю представників сторін:

позивача, не з'явився, Кримське республіканське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів;

відповідача, Мізінова Світлана Олександрівна, довіреність № 3476/01-26/11 від 04.12.13, Кримське республіканське виробниче підприємство "Кримтролейбус";

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шаратов Ю.А. ) від 09 жовтня 2013 року у справі № 901/2630/13

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95001)

до Кримського республіканського виробничого підприємства "Кримтролейбус" (вул. Київська, 78,Сімферополь,95000)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 303228,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Кримського республіканського виробничого підприємства "КРИМТРОЛЕЙБУС про стягнення адміністративно-господарської санкції у розмірі 303 228,00 грн. за робочі місця не зайняті інвалідами у 2012 році.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що згідно даних звіту за формою № 10 - ПІ поштова - річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, відповідач повинен був забезпечити у 2012 році працевлаштування інвалідів на 64 робочих місцях, фактично працевлаштовані 55 осіб-інвалідів. Відповідач повинен був самостійно до 15.04.2013 сплатити суму адміністративно - господарських санкції у розмірі 303 228, 00 грн. за 9 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними, але цього зобов'язання у встановлений строк не виконав, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2012 року у справі №901/2630/13 у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що у діях відповідача щодо не працевлаштування інвалідів відсутня вина як обов'язковий елемент правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кримське республіканське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Севастопольського апеляційного господарського суду зі скаргою, скаржник посилається на те, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, які місцевий господарський суд визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що відповідач повинен був самостійно до 15.04.2013 сплатити суму адміністративно - господарських санкції у розмірі 303 228, 00 грн. за 9 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними, але цього зобов'язання у встановлений строк не виконав.

04 листопада 2013 року апеляційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарства прийнято до провадження у складі колегії суддів: Заплава Л.М.. , Антонової І.В., Євдокімов І.В.

У судове засідання призначене на 10 грудня 2013 року представник Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить штемпель з відміткою про відправлення ухвал сторонам, також повідомлення про отримання ухвали про призначення розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.

З врахуванням вищевикладеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності нез'явившихся представників сторін за наявленими у справі матеріалами.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне

Кримським республіканським виробничим підприємством "КРИМТРОЛЕЙБУС" було подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ. У вказаному звіті відповідачем зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу - 1603 осіб, середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 55 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 64 осіб, а також здійснено розрахунок суми адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 303 228,00 грн.

Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875 від 21.03.1991.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Отже, обов'язок з працевлаштування інвалідів, відповідно до встановленого законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів встановлюється законом..

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач використовує найману працю, та відповідно до закону подає Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Так, відповідачем надано позивачу форму № 10 - ПІ поштова - річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, відповідно до якої відповідачем встановлена сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 303 228,00 грн.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, у строк до 15.04.2013 відповідачем не сплачено встановлену ним суму адміністративно - господарських санкцій, тому позивач звернувся із даним позовом до суду із вимогами щодо стягнення суми адміністративно - господарських санкцій у судовому порядку.

Разом з тим, позивачем не взято до уваги, що відповідач створив на підприємстві робочі місця для інвалідів та інформував відповідні державні фонди з працевлаштування про вільні робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів робочої групи. Відповідачем щомісячно на протязі 2012 року надавались до Ленінського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, згідно з якими відповідач звітував про наявність робочих місць для інвалідів, що бажають працевлаштуватись (а.с. 17, 29-40).

Отже, відповідач відповідно до покладених на нього обов'язків, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", самостійно створив робоче місце для працевлаштування інвалідів та здійснював заходи щодо працевлаштування інвалідів, направляючи відповідну інформацію в органи зайнятості населення.

Однак, у зв'язку з не направленням спеціально уповноваженими органами влади до відповідача, інвалідів, що бажають працевлаштуватись та перебувають на обліку в центрі зайнятості, підприємство не мало можливості виконати вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

У зв'язку з чим є безпідставним і посилання відповідача на дію мораторію у справі про банкрутство відповідача під час нарахування адміністравтино-господарських санкцій.

До того ж, відповідно до ст. 1 Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 №2343-ХП (у редакції на час введення мораторію) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення ст. 12 Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, підставою застосування адміністративно-господарської санкції є наявність адміністративно-господарського правопорушення - винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством, що порушує права інших осіб. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому юридична відповідальність настає за наявності сукупності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18.03.2006) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23.02.2006 №3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено ст. 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.06.2011 у справі №21-60а11.

Враховуючи, що відповідачем здійснювались всі можливі заходи щодо працевлаштування інвалідів, але норматив робочих місць для інвалідів не було виконано не з вини відповідача, підстави для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2012 рік в розмірі 303 228,00 грн. відсутні.

На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правомірним.

При цьому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо розгляду справи у позовному провадженні, виходячи з положень абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2013 року у справі № 901/2630/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2013 року у справі № 901/2630/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.М. Заплава

Судді І.В. Антонова

Н.В. Воронцова

Розсилка:

1. Кримське республіканське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95001)

2. Кримське республіканське виробниче підприємство "Кримтролейбус" (вул. Київська, 78,Сімферополь,95000)