Ухвала

від 03.10.2013 по справі 2а-13703/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13703/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представників позивача - Коновал Т.В., Апанасова О.О., представника відповідача - Макаровича О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби ( далі - Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магік Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ "Магік Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2012 р. № 0002072250 та № 0002082250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.06.2012 р. № 0002072250 і № 0002082250.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи , що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені адміністративного позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Магік Україна» по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» за весь період діяльності, за результатами якої складено Акт від 25.05.2012 № 183/22-511/32620909.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення ТОВ «Магік Україна» вимоги п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 140 102, 00 грн., в т.ч. за перше півріччя 2010 року на суму 58 014, 00 грн., за три квартали 2010 року - на суму 140 102, 00 грн.; пп. 7.7.1 п. 7.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 112 082, 00 грн., в тому числі. за квітень 2010 року - 23 585, 00 грн., за червень 2010 року - 22 827, 00 грн., за липень 2010 року - 20 928, 00 грн., за серпень 2010 року - 23 557, 00 грн., за вересень 2010 року - 21 185, 00 грн..

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 14 червня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002072250, яким згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу за порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 175 128, 00 грн., в тому числі 140 102, 00 грн. - основний платіж, 35 026, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення № 0002082250, яким згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу за порушення вимог пп. 7.7.1 п. 7.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 140 102, 00 грн., в т.ч. 112 082, 00 грн. - основний платіж, 28 020, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, а також здійснення позивачем у повному обсязі оплати за товар згідно з вказаним договором, в зв'язку з чим прийшов до висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та скасував їх.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення містять ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Разом з тим, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2010 року між ТОВ «Магік Україна» (Покупець), в особі директора ОСОБА_7, та ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_5, був укладений договір поставки № ВМУ-04-01, згідно якого постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до Специфікацій від 26.04.2010 р. № 1, від 22.06.2010 р. № 2, від 22.07.2010 р. № 3, від 03.08.2010 р. № 4 та від 15.09.2010 р. № 5, ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» поставив на адресу позивача товари (автомобільні аксесуари в асортименті) на загальну суму 672 490, 74 грн.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами: специфікаціями, висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікатами відповідності (на поставлений товар), товарно-транспортними накладними щодо перевезення зазначеного товару, рахунками-фактурами, банківськими виписками з рахунку позивача, податковими накладними, виписаними ТОВ «Торговий дім «Альянс 3».

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Натомість, позивачем в підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом надано докази використання у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у ТОВ «Торговий дім «Альянс 3», а саме реалізації їх іншим суб'єктам господарської діяльності (Підприємству з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна», АТ «Українська автомобільна корпорація», Концерну «ВіДі Автомаркет», ДО «Автобаза Державного управління справами», ТОВ «Автосимметрія»та ін.), що підтверджується наступними документами: договором поставки від 03.02.2010 за № МУ-05/03-02-10, договором поставки від 05.05.2010 за № МУ-06, договором поставки від 01.11.2010 за № ИфА-00006/305, договором поставки від 01.04.2010 за № МУ-06/01-04-10, договором від 20.08.2010 за № МУ-09/20-08-10, договором купівлі-продажу від 26.01.2010 за № МУ-10/03, договором купівлі-продажу від 01.12.2009 за № МУ-16, договором від 05.01.2009 за № 13-01/МУ-01; специфікаціями, видатковими накладними до вказаних договорів; довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагентів-покупців, актами звірок взаєморозрахунків складених між позивачем (як постачальником) та контрагентами-покупцями); виписками з банківського рахунку позивача на підтвердження отримання коштів від покупців за реалізовані товари; податковою звітністю ТОВ «Магік Україна з ПДВ і податку на прибуток підприємства за 2010-2011 роки.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 р. у справі № 0417/1-298/2011, відповідно до якого громадян ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6, визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 28 ч. 3, 205 ч. 2, 366 ч. 2 Кримінального кодексу України, які, діючи у складі однієї злочинної групи, здійснили фіктивне підприємництво, з метою прикриття незаконної діяльності, провели створення та придбання ряду суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «Торговий дім «Альянс 3».

На підставі вищевикладеного відповідач прийшов до висновків, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» договору та, що податкові накладні та первинні документи, виписані на виконання Договору поставки, укладеного між ТОВ «Магік Україна»та ТОВ «Торговий дім «Альянс 3», не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, а тому не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «Альянс 3», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

За таких обставин колегія суддів вважає, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Правова позиція з даного питання висловлена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», за змістом якого не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

При цьому колегією суддів встановлено, що відповідачем не було надано доказів обізнаності позивача про можливі факти порушень з боку його контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. Він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме здійснювалась поставка товарів, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 року № К/9991/81953/11, за змістом якої покупець товару не відповідає за дії продавця (юридичної особи яка знаходиться у податковому ланцюгу), у тому числі за ухилення від сплати податку, в разі фактичного здійснення господарської операції та зазначає, що дії продавця не впливають на формування податкового кредиту покупцем.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Також, колегія суддів зазначає, що під час розгляду вказаної кримінальної справи Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська не досліджувались господарські операції ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» з ТОВ «Магік Україна», вироком не були встановлені факти нереальності (безтоварності) господарських операцій ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» безпосередньо із позивачем. Тому, вирок на який посилається відповідач не може бути доказом протиправності дій позивача.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 11.10.2012 №К/9991/37708/12, від 17.12.2012 №К/9991/26113/12, від 12.02.2013 №К/9991/63242/12, від 13.02.2013 №К/9991/58356/12.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з ТОВ «Торгівельний дім «Альянс 3» спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.

Таким чином, суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 08.10.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.