Рішення

від 14.10.2013 по справі 927/1056/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20 тел. канцелярії 672-847, факс 774-462

Іменем України

РІШЕННЯ

від 09 жовтня 2013 року по справі №927/1056/13

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Т.Г. Оленич

розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/1056/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «КДВ Логистик Менеджмент», вул. Артема, 148/11, м. Донецьк, 83004

до відповідача: приватного підприємства «Ворд-Пак», юридична адреса: вул. Попова, 63А, м. Чернігів, 14001; поштова адреса: а/с 101, м. Чернігів, 14000

про стягнення 22994грн.38коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Марченко В.І. - представник, довіреність б/н від 14.08.2013р.

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 14029грн.01коп. боргу за товар, переданий по видатковій накладній №РН-0000010 від 02.04.2013р., та 8000грн. вартості послуг з доставки цього товару на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2013р., 684грн.53коп. пені, нарахованої за період з 12.04.2013р. по 12.08.2013р., 139грн.02коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з квітня по липень 2013 року, 141грн.82коп. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 12.04.2013р. по 12.08.2013р.

Відповідач письмового відзиву на позов не надіслав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судове засідання, яке відбулось 09.10.2013р., з'явився повноважний представник позивача.

Представник відповідача в засідання господарського суду не з'явився.

Як вбачається з матеріалів справи, копії ухвали суду про відкладення розгляду справи на 09.10.2013р. на 12год.30хв., які направлялись відповідачу на зазначені в позовній заяві юридичну та поштові адреси, повернуті до суду неврученими адресату з відмітками оператора поштового зв'язку про причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За змістом ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як зазначено в абз.3 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що судом вжиті передбачені господарським процесом заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду даної справи. Враховуючи, що неявка представника відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, тому з метою уникнення затягування вирішення спору суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні, яке відбулось 09.10.2013р., позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог. Аналіз змісту вказаної заяви свідчить, що позивачем збільшено розмір заявлених до стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за користування чужими грошовими коштами внаслідок збільшенням періоду їх нарахування. При цьому початок періоду нарахування позивачем змінено з 12.04.2013р. на 13.04.2013р. Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 963грн.57коп. пені, нарахованої за період з 13.04.2013р. по 08.10.2013р., 139грн.29коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з квітня по серпень 2013 року, та 206грн.39коп. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 13.04.2013р. по 08.10.2013р.

Враховуючи, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, примірник цієї заяви надіслано відповідачу до початку судового засідання, що підтверджується фіскальним чеком №3562 від 05.10.2013р. та описом вкладення до цінного листа, а тому судом приймається до розгляду ця заява і спір вирішується з її урахуванням.

Таким чином, судом розглядаються по суті позовні вимоги про стягнення з відповідача 14029грн.01коп. боргу за товар, переданий по видатковій накладній №РН-0000010 від 02.04.2013р., та 8000грн. вартості послуг з доставки цього товару на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2013р., 963грн.57коп. пені, нарахованої за період з 13.04.2013р. по 08.10.2013р., 139грн.29коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з квітня по серпень 2013 року, та 206грн.39коп. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 13.04.2013р. по 08.10.2013р. В зв'язку зі збільшенням розміру позовних вимог має місце нова ціна позову - 23338грн.26коп.

В судовому засіданні, яке відбулось 09.10.2013р., позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу. Заява не приймається до розгляду, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» позивачем не надано доказів сплати судового збору за її подання до господарського суду.

У зв'язку із задоволенням клопотання позивача про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

17 березня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КДВ Логистик Менеджмент» (позивач у справі, постачальник за договором) та приватним підприємством «Ворд-Пак» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту рішення - договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу продукти харчування (продукцію), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти і оплатити таку продукцію.

Відповідно до п.1.2. договору загальна вартість і кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у накладних.

В пунктах 2.1., 2.2. договору визначено, що постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця за цінами, що визначені у специфікації або накладній постачальника і які погоджені з покупцем. Доставка товару здійснюється за рахунок покупця.

Згідно із п.3.1. договору асортимент продукції, що є предметом поставки за цим договором, зазначений у накладній.

В розділі 5 сторони узгодили умови передачі-прийняття товару, та домовились, що здача-приймання товару провадиться уповноваженими представниками покупця і продавця (п.5.1. договору). Датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача, зазначеного покупцем (п.5.2. договору).

Відповідно до п.6.1. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної про отримання товару.

В розділі 7 договору сторони узгодили умови щодо порядку проведення розрахунків та встановили, що розрахунок за реалізовану продукцію по поставці здійснюється з розстрочкою платежу у продовж 10 діб з моменту відвантаження продукції, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.7.1. договору).

З огляду на зміст договору від 17.03.2013р., а також враховуючи, що сторони договору є суб'єктами господарювання, продукція придбавалася покупцем для використання у підприємницькій діяльності, а тому суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми, що регулюють відносини поставки, а саме ст.712 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

За змістом ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз договору від 17.03.2013р. свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв'язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

На виконання договору позивачем передано відповідачу по видатковій накладній №РН-0000010 від 02.04.2013р. товар загальною вартістю 14029грн.01коп.

Про отримання відповідачем товару свідчить печатка відповідача на вищевказаній видатковій накладній, якою засвідчено підпис особи, що приймала товар.

Факт отримання від позивача по видатковій накладній №РН-0000010 від 02.04.2013р. товару загальною вартістю 14029грн.01коп. в ході розгляду даної справи відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконано взяті на себе за договором зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом вище, в п.7.1. договору сторони узгодили, що розрахунок за продукцію здійснюється з розстрочкою платежу у продовж 10 діб з моменту відвантаження продукції.

Відповідно до ст.ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений правочином. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Визначений сторонами в п.7.1. договору час виконання відповідачем обов'язку щодо оплати отриманої від позивача продукції за своє правовою природою в силу ст.251, 252 Цивільного кодексу України є строком, оскільки визначений певною кількістю днів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач мав оплатити отриману від позивача продукцію по видатковій накладній №РН-0000010 від 02.04.2013р. до 12 квітня 2013 року включно.

За повідомленням позивача відповідач отриману продукцію не оплатив.

Відповідач доказів оплати отриманої від позивача по видатковій накладній №РН-0000010 від 02.04.2013р. продукції в ході вирішення даного спору суду не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної оплати товару, в зв'язку з чим заявлені до стягнення 14029грн.01коп. неоплаченої вартості товару за своєю правовою природою є боргом.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару, на момент прийняття рішення доказів оплати товару відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 14029грн.01коп. боргу.

Відповідно до п.8.1. договору у випадку порушення покупцем строків оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% від несвоєчасної суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент несплати, за кожний день такої прострочки.

З посилання на вказану умову договору позивач просить стягнути з відповідача 963грн.57коп. пені, нарахованої за період з 13.04.2013р. по 08.10.2013р.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодекс України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Згідно із ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті отриманої від позивача продукції, наданий позивачем розрахунок пені відповідає фактичним обставинам справи, та обчислений з урахуванням умов договору та облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховано пеню, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача 963грн.57коп. пені є правомірною і задовольняється судом в повному обсязі.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 139грн.29коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з квітня по серпень 2013 року.

Здійснивши перевірку правильності обчислення позивачем інфляційної складової боргу, судом встановлено, що при розрахунку позивачем застосовані повідомлені Державним комітетом статистики України індекси інфляції за відповідний період, розрахунок здійснений з урахуванням фактичних обставин справи та арифметично вірно.

Враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача 139грн.29коп. інфляційних нарахувань є правомірною і задовольняється судом в повному обсязі.

Однією із позовних вимог є стягнення з відповідача 206грн.39коп. 3% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за період з 13.04.2013р. по 08.10.2013р.

Згідно із ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналіз змісту договору свідчить, що в ньому відсутня умова щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами. Законом, яким регулюються спірні відносини, також не визначено розміру таких процентів. Приписи ст.625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки передбачені вказаною статтею проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання та встановлені ст.536 Цивільного кодексу України проценти за користування чужими грошовими коштами не є тотожними поняттями в розумінні цивільного законодавства та мають різну правову природу. Оскільки сторонами не узгоджено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а також за відсутності законодавчо встановленого розміру вказаних процентів у спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що вимога позивача є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до п.2.2. договору доставка товару здійснюється за рахунок покупця.

З посиланням на вказану умову договору позивач просить стягнути з відповідача 8000грн. вартості доставки товару.

В силу ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналіз змісту наведеної норми, свідчить, ціна договору є істотною умовою всіх оплатних господарських договорів незалежно від їх виду.

Разом з тим, в договорі не узгоджено сторонами таку умову як ціна перевезення продукції у разі здійснення її постачальником. Наданий до матеріалів справи акт №ОУ-0000004 здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем не підписаний.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст.33 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладено обов'язок доведення тих обставин, на які він покладається як на підставу своїх вимог. В силу ч.2 ст.34 цього Кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача обов'язку сплатити 8000грн. вартості наданих послуг з доставки цього товару. Матеріалами справи підтверджується лише понесені позивачем витрати у зв'язку з доставкою товару у розмірі вартості пального, а саме 2932грн.65коп.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача вартості доставки продукції, задовольняється судом частково в розмірі вартості витраченого пального.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача має бути 14029грн.01коп. боргу, 963грн.57коп. пені, 139грн.29коп. інфляційних нарахувань та 2932грн.65коп. витрат по доставці товару.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача вартості проїзних документів, пов'язаних з проїздом представника з м. Донецька на судові засідання до господарського суду Чернігівської області та назад, судом відмовляється з огляду на наступне.

В силу ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначено в п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Враховуючи, що явка представника в засіданнях господарського суду не визнавалась судом обов'язковою, участь в судових засіданнях є правом позивача, яке він реалізовує на власний розсуд, а тому в даному випадку витрати, пов'язані з явкою представника позивача до суду, не є судовими витратами, які підлягають відшкодування в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.180, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.251, 252, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 32, 33, 34, 44, 49, 64, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Ворд-Пак», юридична адреса: вул. Попова, 63А, м. Чернігів; поштова адреса: а/с 101, м. Чернігів (ідентифікаційний код 37804471) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КДВ Логистик Менеджмент», вул. Артема, 148/11, м. Донецьк (ідентифікаційний код 36102444, р/р 26000010712307 у Донецькому відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 14029грн.01коп. боргу, 963грн.57коп. пені, 139грн.29коп. інфляційних нарахувань, 2932грн.65коп. витрат по доставці товару, 1331грн.72коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 14 жовтня 2013 року.

Суддя Т.Г.Оленич