Ухвала

від 01.10.2013 по справі 2а-10194/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/8131/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-10194/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройіндустрія",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК Центр передових

технологій"

про стягнення коштів одержаних за нікчемною угодою, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2009 року Державна податкова інспекція звернулась до суду із позовною заявою про застосуванням до відповідачів наслідків встановлених ст. 208 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) з підстав нікчемності укладеного між останніми договору - усі одержані кошти ТОВ "НВК Центр передових технологій" у розмірі 1 762 422,35 грн. повинні бути повернено ТОВ "Укрстройіндустрія", а одержані останнім - в доход держави.

Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав недоведеності нікчемності укладеного правочину між відповідачами, та з підстав пропуску строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначив, що у результаті порушення контрагентом ТОВ "НВК Центр передових технологій" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з ТОВ "Укрстройіндустрія" мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкового кредиту ТОВ "Укрстройіндустрія", по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Укрстройіндустрія" за період з 01.10.2005 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт від 18.02.2009.

Перевіркою встановлено факт укладення договору між відповідачами у липні 2006 року.

Фактичною підставою для звернення до суду Державної податкової інспекції про стягнення в доход держави коштів слугував висновок фахівців податкового органу, що укладений правочин (договір) між відповідачами є нікчемним, оскільки згідно інформаційної бази даних "ПДС" ТОВ "НВК Центр передових технологій" відсутній за місцем реєстрації, про що внесено запис до ЄДР, 19.11.2008 реєстрацію платника податку на додану вартість вказаної юридичної особи анульовано з підстав неподання звітності до органу податкової служби понад дванадцять послідовних податкових місяців, та відносно якої порушено кримінальну справу, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 24.07.2006 між відповідачами було укладено договір № 2407-06, згідно якого ТОВ "НВК Центр передових технологій" зобов'язується виконати для ТОВ "Укрстройіндустрія" ремонтно - будівельні роботи.

Зобов'язання за договором виконано сторонами на суму 1 762 422,35 грн., що підтверджується актами прийому виконаних робіт від січня 2007 року, податковими накладними від січня та лютого 2007 року, довідками встановленої форми про вартість робіт та здійсненими розрахунками ТОВ "Укрстройіндустрія" за отримані роботи від ТОВ "НВК Центр передових технологій", що також підтверджено даними акту перевірки.

Так, положення статей 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення платником податків певних правил податкової дисципліни, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Тобто, порушення платником податків певних правил податкової дисципліни само по собі не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, а інших доказів, які б свідчили на користь висновку про нікчемність укладеної угоди, позивачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України надано не було.

При цьому судами встановлено, що на час укладення спірного правочину відповідач (ТОВ "НВК Центр передових технологій") мав спеціальну правосубєктність.

Згідно з п. 9.6 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

А у відповідності до п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності.

За таких обставин, суди правомірно відмовили у позові за необгрунтованістю та безпідставністю вимог.

Крім того, слід зазначити, що позивач заявив позов після спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово - правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами обставин оспорюваний договір укладено 24.07.2006, а позов пред'явлено у січні 2009 року.

Отже, підставою для відмови у позові є також сплив позовної давності.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 у справі № 2а-10194/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.В.Борисенко

Г.К Голубєва