Рішення

від 10.10.2013 по справі 911/2891/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р. Справа № 911/2891/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка до 1) Київської обласної державної адміністрації, м. Київ 2) Києво-Святошинської районної державної адміністрації, м. Київ 3) Приватного підприємства «Еркер», Київська обл., м. Біла Церква про скасування розпорядження, визнання недійсним договору за участю представників:

прокуратури:Барановська В.В.; відповідача-1:Кіфоришина Т.Ф., довіреність № 22-к від 19.12.2012 року; відповідача-2:Журавльов В.М., довіреність № 07-34/1865 від 16.04.2013 року; відповідача-3:Косяк О.В., довіреність № б/н від 02.01.2013 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2013 року Прокурор Києво-Святошинського району Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Приватного підприємства «Еркер» про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 «Про надання в оренду земельної ділянки», визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської РДА від 03.09.2004 року № 384 «Про передачу в оренду земельної ділянки ПП «Еркер» під будівництво багатоповерхових житлових будинків», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2004 року та повернення земельної ділянки площею 2,8га, кадастровий номер 3222486200:02:002:0003 яка розміщена в адміністративних межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради у користування держави.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.07.2013 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 12.09.2013 року.

Через канцелярію суду 12.09.2013 року відповідач-2 надав клопотання про заміну його статус у справі з відповідача на тертю особу, яке судом відхилене як безпідставне та необґрунтоване.

У судовому засіданні 12.09.2013 року оголошувалася перерва на 19.09.2013 року.

19.09.2013 року через канцелярію суду відповідач-3 надав письмові заперечення у справі та письмові пояснення у справі.

Через канцелярію суду 19.09.2013 року відповідач-1 надав письмові заперечення у справі.

У судовому засіданні 19.09.2013 року представниками відповідачів та прокурором було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2013 року суд продовжив строк вирішення спору.

У судовому засіданні 19.09.2013 року оголошувалася перерва на 03.10.2013 року.

30.09.2013 року через канцелярію суду відповідач-3 надав письмові заперечення у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.10.2013 року розгляд справи було відкладено на 10.10.2013 року.

08.10.2013 року через канцелярію суду відповіда-2 надав письмові заперечення у справі.

Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП «Еркер» під будівництво багатоповерхових житлових будинків в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради площею 2,8 га та надано останньому в оренду терміном на 49 років.

Пунктом 5 вказаного розпорядження доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із приватним підприємством «Еркер» після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.09.2004 року № 384 ПП «Еркер» передано в довгострокову оренду земельну ділянку під будівництво багатоповерхових житлових будинків в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради площею 2,8 га.

На підставі зазначених розпоряджень 05.10.2004 року між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством «Еркер» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (копія залучена до матеріалів справи), згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває в державній власності, загальною площею 2,8000 га (ріллі - 2,8000 га), розміщену на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області. за межами населеного пункту.

Відповідно до п. 1.2 договору термін дії цього договору - 49 років з дня підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

У позовній заяві прокурор зазначає, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 видано з перевищенням наданих повноважень.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) статтею 1 якого визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

В силу положень ст. 4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 віднесено спірну земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови, а отже було змінено її цільове призначення.

Враховуючи викладене, розпорядження від 03.09.2004 року № 569 «Про надання в оренду земельної ділянки» прийняте Київською обласною державною адміністрацією в межах повноважень, передбачених законодавством України.

Також, у позовній заяві прокурор зазначає, що проект землеустрою розроблявся без надання дозволу на його розроблення.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин мі сторонами) передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

У відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Так само, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Разом з тим, універсальна форма рішення, яким закріплюється надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, законом не визначена.

У пояснювальній записці до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначено, що Київська обласна державна адміністрація розпорядженням № 509 від 09.08.2004 року погодила ПП «Еркер місце розташування земельної ділянки під будівництво багатоповерхових жилих будинків в межах Соф.Борщагівської сільської ради та № 11-32-15-827 від 9 серпня надала дозвіл на складання проекту відведення, а тому посилання прокурора на відсутність дозволу на складання проекту відведення є необґрунтованими.

Посилання прокурора на відсутність клопотання ПП «Еркер» про відведення земельної ділянки, як на підставу скасування спірних розпоряджень є безпідставними, оскільки всі рішення та погодження, які містяться в проекті землеустрою, приймались саме за клопотанням ПП «Еркер», про що зазначено у самих рішеннях.

Також, у позовній заяві прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка може вилучатися лише за постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Проте, суду не надано доказів того, що що спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних розпоряджень відносилась до особливо цінних земель, визначених ст. 150 Земельного кодексу України та, відповідно, на неї не розповсюджуються норми ст. 149 Земельного кодексу України щодо порядку її передачі.

Також, у позовній заяві прокурор вказує, що відповідач-3 всупереч вимог ст. 207 Земельного кодексу України не здійснив відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. ст. 208 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрігосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об'єкти і території природно-заповідного фонду.

Враховуючи, що спірну земельну ділянку передано відповідачу-3 під будівництво багатоповерзрових жилих будинків, в силу положень ст. 208 ЗК України він звільнений від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті спірних розпоряджень було дотримано вимоги чинного законодавства України, спірні розпорядження не порушують вимог чинного законодавства України, тому, позовна вимога в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 «Про надання в оренду земельної ділянки», визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської РДА від 03.09.2004 року № 384 «Про передачу в оренду земельної ділянки ПП «Еркер» під будівництво багатоповерхових житлових будинків» задоволенню не підлягає.

Що ж до вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного 05.10.2004 року між відповідачами 1, 3 договору оренди земельної ділянки слід зазначити наступне.

Приписами статей 202, 215, 203 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Враховуючи наведені вище нормативні приписи, а також той факт, що у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 «Про надання в оренду земельної ділянки» та Києво-Святошинської РДА від 03.09.2004 року № 384 «Про передачу в оренду земельної ділянки ПП «Еркер», відмовлено, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2004 року, укладеного між відповідачами 1, 3 на виконання вказаних розпоряджень, задоволенню не підлягає, тому що за своєю правовою природою є похідною від первісної (основної) позовної вимоги.

Доводи прокурора про нецільове використання відповідачем-3 спірної земельної ділянки, спростовуються матеріалами справи.

Позовна вимога про повернення земельної ділянки площею 2,8га, кадастровий номер 3222486200:02:002:0003 яка розміщена в адміністративних межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради у користування держави також не підлягає задоволенню, оскільки, є похідною вимогою від вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 03.09.2004 року № 569 «Про надання в оренду земельної ділянки», визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської РДА від 03.09.2004 року № 384 «Про передачу в оренду земельної ділянки ПП «Еркер» під будівництво багатоповерхових житлових будинків», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2004 року, в задоволенні яких судом відмовлено з вищевикладених підстав.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А у відповідності до частини другої ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Однак, прокурором не доведено обставин, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 11.10.2013 р.

Суддя Т.Д. Лилак