Рішення

від 11.10.2013 по справі 15/212

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2013 р. Справа № 15/212

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Бобаку Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Брюховичі,

до відповідача : Брюховицької селищної ради, смт. Брюховичі,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : ОСОБА_3, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : ОСОБА_4, смт. Брюховичі,

про визнання права власності

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_5 - адвокат,

від відповідача - не з»явився,

від третьої особи, на стороні позивача - ОСОБА_6 - представник,

від третьої особи, на стороні відповідача - ОСОБА_7 - представник.

Суть спору: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, смт. Брюховичі, звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Брюховицької селищної ради, смт. Брюховичі, про визнання права власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями, що знаходяться в АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовано нормами ст.ст. 328, 331, 386, 392 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.11.2010 р. у справі № 15/212 позов задоволено повністю. Визнано за позивачем право власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями у АДРЕСА_1. Вказане рішення залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 р. Вищезгаданою постановою (том справи ІІ, а.с. 73) Львівським апеляційним господарським судом встановлено процесуальний статус ОСОБА_3 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2013 р. (том ІІ, а.с. 104-109) рішення господарського суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного господарського суду скасовано, справу № 15/212 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області. При цьому Вищий господарський суд України послався на норми ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України та вказав, що місцевому господарському суду необхідно, з»ясувати, чи звертався позивач до відповідного органу про надання земельної ділянки під уже збудоване майно, чи приймався об»єкт нерухомості, право власності на який просить визнати позивач, до експлуатації, чи виконувався договір про спільну діяльність від 04.10.2005 р. його сторонами і в залежності від встановленого прийняти законне рішення.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.08.2013р. прийнято справу № 15/212 до свого провадження, призначено до розгляду по суті та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_4.

Представники позивача та третьої особи на стороні позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали повністю. Відповідач вимог ухвал суду не виконав, витребуваних доказів не подав, явки свого представника в засідання суду не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи судом. Вказане підтверджується повідомленням про вручення відповідачу 19.08.2013 р. рекомендованого поштового відправлення суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, подав заяви про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а також про зупинення провадження у справі до вирішення Шевченківським районним судом м. Львова цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_8 про визнання права власності на 36/100 ідеальних часток нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 та набрання законної сили рішенням.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду.

Враховуючи, відсутність з боку відповідача клопотань про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір у справі за наявними у ній доказами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, що містяться у постанові від 29 липня 2013 р. судом досліджувалось питання, чи виконувався договір про спільну діяльність від 04.10.2005 р. Представник ОСОБА_3 у судовому засіданні повідомив, що його довірителькою на виконання умов договору про спільну діяльність передавались позивачу грошові кошти, вказане можуть підтвердити свідки. Судом встановлено, що договір про спільну діяльність укладено між фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач у справі) уклав з відповідачем 24.06.2009 р. Договір оренди земельної ділянки для будівництва магазину хлібопродуктів та міні пекарні за адресою: АДРЕСА_1. Вказану земельну ділянку передано відповідачем позивачу по акту приймання-передачі. Позивачем замовлено робочий проект будівництва піцерії, міні-пекарні, продовольчого магазину, офісу та отримано на нього позитивний комплексний висновок державної експертизи № 14-00677 від 14 травня 2010 р. Позивачем 13 листопада 2008 р. укладено з Державним територіально-галузевим об»єднанням «Львівська залізниця» Договір про постачання електричної енергії за № 1379. Для газифікації торгівельного комплексу за вище вказаною адресою позивач отримав технічні умови за № 19/2484-09 від 21.09.2009 р., позивачем також отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 02 липня 2010 р. № 1/285-10 з будівництва піцерії, мініпекарні, продовольчого магазину, офісу.

Проте частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Розглядаючи касаційну скаргу у справі, Вищий господарський суд України дотримувався правової позиції Верховного Суду України, яку зазначено у постанові від 03.04.2007 у справі № 14/317, та вказав, що для визнання за позивачем права власності, суд першої інстанції мав, виходячи з приписів ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України, встановити, що спірний житловий будинок завершений будівництвом, земельна ділянка, яка не була відведена позивачу для цієї мети, надана йому у встановленому порядку під уже збудоване майно.

Згідно з статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову має власник земельної ділянки, який також вправі дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним. Відповідно до приписів статті 376 вказаного Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно з приписами частин 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України). Виходячи зі змісту приписів частин 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5, яке діяло на момент звернення позивача з позовом до суду, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, лише після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним як у постанові у справі так і у постанові від 16 серпня 2012 р. у справі № 21/111(14/235).

У ході нового розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 24.06.2009 р. укладено договір оренди землі. Земельна ділянка надана позивачу в оренду для будівництва магазину хлібопродуктів та міні пекарні за адресою: АДРЕСА_1. Позивачем замовлено робочий проект будівництва піцерії, мініпекарні, продовольчого магазину, офісу. Для газифікації торгівельного комплексу за вказаною адресою отримано технічні умови за № 19/2484-09 від 21.09.2009 р., позитивний комплексний висновок державної експертизи № 14-00677, дозвіл на виконання будівельних робіт від 02 липня 2010 р. № 1/285-10 з будівництва піцерії, мініпекарні, продовольчого магазину, офісу. Строк дії дозволу на виконання будівельних робіт до 02 липня 2011 р. Натомість, позивачем збудовано за вказаною адресою житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями та 6 жовтня 2010 р. подано відповідачу заяву про оформлення права власності на цей об»єкт нерухомості. Проект будівництва та дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями у позивача відсутні. Відповідач у листі за № 1680 від 11.10.2010 р. відмовився оформити право власності, посилаючись на те, що земельна ділянка не була ним відведена з метою будівництва житлового будинку. У відзиві Брюховицька селищна рада теж відмовляється оформити право власності позивача, посилаючись на те, що збудований позивачем житловий будинок згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом, його збудовано з порушенням будівельних норм і правил (не у відповідності до погодженого проекту). Про вказану обставину зазначено й Вищим господарським судом України у його постанові від 29 липня 2013 р.

Станом на день вирішення справи судом у матеріалах справи відсутні та на вимоги ухвал суду особами, які беруть участь у справі, суду не подані докази звернення позивача до відповідного органу про надання земельної ділянки під уже збудований житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями, докази надання позивачу такої земельної ділянки під уже збудоване майно, докази прийняття вищезгаданого житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями у експлуатацію. За наведених обставин, у суду відсутні підстави для визнання за відповідачем права власності на самочинно збудований житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями відповідно до вимог ст.ст. 331, 376 ЦК України.

Клопотання представника ОСОБА_3 про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України задоволенню не підлягає, оскільки характер, предмет спору та суб»єктний склад сторін у справі свідчить про те, що вона підлягає вирішенню в господарських судах України. Крім цього, суд дійшов висновку, що задоволенню не підлягає й клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи, спір у справі виник між позивачем та Брюховицькою селищною радою про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі ст.ст. 331, 367 ЦК України. З наявної у матеріалах справи позовної заяви ОСОБА_3 (том ІІ, а.с. 24-25) та ухвали судового засідання у справі № 2п-1328/1119/2-12 (том ІІ, а.с. 34) Шевченківського районного суду м. Львова вбачається, що спір у цивільній справі, яка розглядається Шевченківським районним судом м. Львова, виник між фізичними особами щодо визнання права власності ОСОБА_3 на 36/100 ідеальних частин закінченого будівництвом будинку, на підставі договору про спільну діяльність та норм ст.ст. 1130, 1134, 1139, 1141 Цивільного кодексу України. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що спір про визнання права власності на самочинне будівництво в цілому, є первинним і не залежить від вирішення справи про визнання права власності на 36/100 ідеальних частин закінченого будівництвом будинку на підставі договору про спільну діяльність.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1 . У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 15.10.2013 р.

Суддя Бортник О.Ю.