Ухвала

від 09.10.2013 по справі 826/3041/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3041/13-а ( у 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

09 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Собківа Я.М.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Арена - 2000" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року адміністративний позов приватного підприємства "Арена - 2000" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки, викладені в рішенні суду щодо порядку прийняття податкових повідомлень - рішень не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не досліджено обставини справи та надано не вірну оцінку доказам в сукупності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ "Провідні технології" та ТОВ "Інноваційні сучасні технології" за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Арена-2000" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ "Провідні технології" та ТОВ "Інноваційні сучасні технології" за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р.. №1203/22-80/30115290 від 27.08.2012 р. (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем : пп.7.4.5 п. 7.4., пп.7.7.1 п 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 171587,00 грн.; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при визначенні суми податку на прибуток встановлено його заниження всього у сумі 214483,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0007792280 від 25.09.2012 р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 256991,25 грн., з яких 214483,00 грн. - за основним платежем, а 42508,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0007782280 від 25.09.2012 р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 250594,00 грн., з яких 171587,00 грн. - за основним платежем, а 34007,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З вищенаведеними нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» також кореспондуються норми Податкового кодексу України (для взаємовідносин, що мали місце після набрання ним чинності).

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо питання правомірності/неправомірності невизнання відповідачем податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, між ТОВ „Арена-2000", як замовником, та ТОВ "Провідні технології", як виконавцем, були укладені договори про надання послуг (виготовлення, доставка та монтаж планшетів, наліпок, табличок, банерів, стендів, рекламних щитів та ін.) на загальну суму 871708,00 грн., які містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні на загальну суму 871708,00 грн., в т.ч. ПДВ 145284,66 грн, виписані ТОВ "Провідні технології", а також позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 871708,00 грн., в т.ч. ПДВ 145284,66 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ „Арена-2000", як замовником, та ТОВ "Інноваційні сучасні технології", як виконавцем, були укладені договори про надання послуг на загальну суму 157810,00 грн., в т.ч. ПДВ 26301,67 грн, які містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання умов даних договорів з ТОВ "Інноваційні сучасні технології" позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні на загальну суму 157810,00 грн., в т.ч. ПДВ 26301,67 грн., а також позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 157810,00 грн., в т.ч. ПДВ 26301,67 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції.

Згідно наданих позивачем деклараціями по ПДВ в розрізі контрагентів за серпень 2010 р. - березень 2011 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ "Провідні технології", ТОВ "Інноваційні сучасні технології" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що первинні документи укладені між позивачем та контрагентами ТОВ "Інноваційні сучасні технології" та ТОВ "Провідні технології", складені сторонами з додержанням вимог чинного законодавства України, містять всі необхідні реквізити, тобто, являють собою первинні бухгалтерські документи, а тому сукупність наданих позивачем документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджують фактичне здійснення спірних операцій та їх реальність.

Безпідставними є посилання апелянта на вирок Дніпровського районного суду міста Києва по кримінальній справі №1-678/2011 від 22.06.2011 р. по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 27, ч.1 ст.205 КК України, встановлено, що ОСОБА_3 схилив невстановлену досудовим слідством особу до створення трьох суб'єктів підприємницької діяльності. Невстановлену досудовим слідством особа з корисливих спонукань зареєструвала у державних установах Обухівського району Київської області ТОВ "Провідні технології" на ім'я ОСОБА_4, який не здійснював контролю за господарською діяльністю зазначеного підприємства

Колегія суддів зазначає, що в силу приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому посилання відповідача на обов'язковість використання вироку Дніпровського районного суду міста Києва не мають правових підстав, так як, обов`язковість вироку суду у кримінальній справі під час розгляду судом адміністративної справи поширюються виключно на питання чи мало місце певне діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої постановлено судове рішення.

Також податковий орган зазначав про порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України.

В зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Як вбачається з матеріалів справи, угоди, які укладені між позивачем та ТОВ "Провідні технології", ТОВ "Інноваційні сучасні технології" не визнані судом недійсними, їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив реальність господарських операцій та встановив наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, натомість, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 10 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.