Рішення

від 15.10.2013 по справі 914/3172/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2013 р. Справа № 914/3172/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна», м. Луцьк, до відповідача:Приватного підприємства «Агрофон Плюс», с. Гряда, Львівська обл., про: стягнення заборгованості. Суддя М.М. Синчук при секретарі Н. Григорчук За участю представників: позивача:Тімуш А.Ю. - довіреність від 30.05.13р. відповідача:Прімєрова Н.Г. - довіреність від 17.09.2013 р. Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» до Приватного підприємства «Агрофон Плюс» про стягнення заборгованості: 50000,00 грн. основного боргу, 12801,21 грн. пені, 2535,62 - 3% річних, 98,50 грн. інфляційних втрат. Ухвалою від 19.08.2013 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 03.09.2013 р. Розгляд справи відкладено на 24.09.2013 р.

Підставою для звернення з позовом до суду стало невиконання відповідачем умов договору №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р.

В судове засідання 24.09.2013 р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вимог ухвали суду від 19.08.2013р. не виконав.

В судове засідання 24.09.2013 р. представник відповідача з'явився, повідомив, що 23.09.2013 р. через канцелярію суду подав клопотання про зупинення провадження у справі №914/3172/13 до вирішення господарським судом Волинської області справи №2/903/923/13 за позовом Приватного підприємства «Агрофон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» про визнання недійсним договору №24/09/08-1. Вимоги ухвали суду від 19.08.2013р. не виконав.

В судовому засіданні 24.09.2013 р. представник позивача щодо заявленого представником відповідача клопотання про зупинення провадження у справі заперечив. Пояснив, що господарським судом Волинської області винесено рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Агрофон Плюс» відмовлено. До матеріалів справи долучив копію вступної та резолютивної частини рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 р. у справі №903/923/13, якою у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Агрофон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» про визнання недійсним договору №24/09/08-1 відмовлено.

Суд розглянув клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №914/3172/13 до вирішення господарським судом Волинської області справи №2/903/923/13 та відмовив з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини , що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п.3.16 постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.11.2012р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Виходячи зі ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене в задоволенні клопотання Приватного підприємства «Агрофон Плюс» судом відмовлено.

В судовому засіданні 24.09.2013 р. представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та підготувати документально обґрунтований відзив на позов.

В судовому засіданні розгляд справи відкладено на 15.10.2013 р.

В судове засідання 15.10.2013 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 15.10.2013 р. представник відповідача з'явився, повідомив суд, що 11.10.2013 р. через канцелярію суду, подав відзив на позовну заяву, просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог та відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Крім того, повідомив, що 11.10.2013 р. через канцелярію суду, подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення експертизи поставити наступне запитання: «Чи виконано підпис на другій сторінці Договору №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі, укладений 24.09.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» та Приватним підприємством «Агрофон Плюс» - директором Приватного підприємства «Агрофон Плюс» Кисіль Віктором Володимировичем чи іншою особою?».

Суд розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до абз. 2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Виходячи зі ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розглянувши матеріали справи, оглянувши оригінали доданих до матеріалів позовної заяви доказів, в тому числі платіжні доручення №382 від 02.10.2008 р. на суму 10 000,00 грн. та №409 від 06.10.2008 р. на суму 40 000,00 грн., заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи, що кошти в сумі 50 000,00 грн. отримані відповідачем та не повернуті позивачу, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, з огляду на безпідставність доводів про необхідність в її призначенні, а саме у зв'язку із підписанням спірного Договору не уповноваженою особою.

До матеріалів справи долучив копію вступної та резолютивної частини рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 р. у справі №903/923/13, якою у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Агрофон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» про визнання недійсним договору №24/09/08-1 відмовлено.

На розгляд господарського суду подано витребуванні судом матеріали, які є необхідними та достатніми для встановлення усіх обставин і вирішення спору по суті.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення .

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем укладено договір №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р. (надалі - Договір). За умовами цього Договору позикодавець (позивач у справі) зобов'язався надати позичальнику (відповідач у справі) грошові кошти, у вигляді безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі, а позичальник (відповідач) зобов'язався прийняти та повернути позикодавцю (позивачу) таку ж суму грошей (допомогу), у визначений цим Договором строк.

Згідно п. 2.1. Договору сума допомоги за цим Договором становить 50 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 3.1. Договору позикодавець зобов'язаний надати безвідсоткову фінансову допомогу до 30.09.2008 року, в сумі 50 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 3.2. Договору допомога надається у безготівковому порядку платіжним дорученням, шляхом визначення суми коштів на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 4.1. Договору допомога надається позикодавцем - позичальнику строком на три календарних роки, починаючи від дати укладення цього Договору і до 24.09.2011 року.

Згідно п. 5.1. Договору, по закінченню терміну, вказаного в п. 4.1. цього Договору, позичальник зобов'язується повернути грошову суму безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 50 000,00 грн., без ПДВ, не пізніше 24.09.2011 року .

Відповідно до п. 6.1. Договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 24.09.2011 року.

Згідно п. 7.2. Договору, у разі порушення позичальником терміну повернення допомоги, передбачену п. 4.1. цього Договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення.

На виконання умов Договору позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача кошти в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №382 від 02.10.2008 р. на суму 10 000,00 грн. та №409 від 06.10.2008 р. на суму 40 000,00 грн. В графі призначення платежу зазначено: «надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору від 24.09.2008р., без ПДВ».

Станом на день розгляду справи судом, відповідач заборгованість в сумі 50 000,00 грн. не погасив. Доказів зворотнього суду не представлено.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.09.2013 р. у справі №903/923/13 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Агрофон Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» про визнання недійсним договору №24/09/08-1 відмовлено.

Як встановлено в рішенні господарського суду Волинської області від 23.09.2013 р. у справі №903/923/13, доказами схвалення підприємством договору №24/09/08-1 є здійснення платіжними документами перерахування коштів в сумі 50 000,00грн., дані кошти позичальником прийняті і до розгляду справи в суді товариству - позикодавцю по договору не повернуті.

В судовому засіданні 15.10.2013 р. представник відповідача просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог та відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України ) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України ).

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги ґрунтуються на договорі №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р., яка за своєю цивільно-правовою природою є договором позики.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України , зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.629 ЦК України , договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору, позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №382 від 02.10.2008 р. на суму 10 000,00 грн. та №409 від 06.10.2008 р. на суму 40 000,00 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із п. 1.30 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Отже, з огляду на вищевикладене, платіжні доручення №382 від 02.10.2008р., №409 від 06.10.2008р. є належним доказом факту перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 50 000,00 гривень за договором №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р., та, як наслідок, факту отримання останнім позики.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, фінансову допомогу не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1. Договору допомога надається позикодавцем - позичальнику строком на три календарних роки, починаючи від дати укладення цього Договору і до 24.09.2011 року.

Згідно п. 5.1. Договору, по закінченню терміну, вказаного в п. 4.1. цього Договору, позичальник зобов'язується повернути грошову суму безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 50 000,00 грн., без ПДВ, не пізніше 24.09.2011 року .

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання грошових зобов'язань.

Станом на день розгляду справи судом, договір №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р. не визнаний в судовому порядку недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Між тим, відповідачем грошові кошти повернуті не були, жодних доказів на спростування зазначених обставин, всупереч вимог ст.ст. 4-3 , 33 Господарського процесуального кодексу України , відповідачем не надано.

Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності при розгляді позовної заяви.

Стаття 251 Цивільного кодексу України визначає, що строком позовної давності є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Стаття 252 ЦК України визначає, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Спірний договір укладено 24 вересня 2008 р. Строк щодо повернення фінансової допомоги був визначений до 24 вересня 2011 року. У зв'язку з чим, з 25.09.2011 р. починає спливати трирічний строк позовної давності. Позивач звернувся з позовом 16.08.2013 року.

Стаття 257 Цивільного кодексу України встановлює загальний строк позовної давності в три роки, а п. 1 ст. 261 цього ж кодексу вказує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На договори позики розповсюджується загальний строк позовної давності. Інших строків (спеціальні) позовної давності для даних правовідносин чинне законодавство не передбачає.

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позивач протягом встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трьох річного строку звернувся до господарського суду за захистом його порушеного майнового права. Тобто, позивач заявив позов в межах строку позовної давності встановленого статтею 257 ЦК України .

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторни у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно основне зобов'язання є діючим до його повного виконання. Підстав для визнання припиненим основного зобов'язання відповідачем не доведено і судом не встановлено.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 50 000,00 гривень підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із поданого позивачем до суду розрахунку нарахування пені, період нарахування пені становить з 25.09.2011 р. по 22.02.2012 р. (180 дні) та з 23.03.2012 р. по 03.06.2013 р. (438 дні).

Ст.258 Цивільного кодексу України встановлює спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач звернувся з позовом 16.08.2013 р., тобто за межами строку позовної давності на стягнення пені.

За приписами ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У зв'язку з тим, що на стягнення пені позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.625 ЦК України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до поданого позивачем розрахунку, сума 3% річних становить 2 535,62 грн. та втрат від інфляції - 98,50 грн. і підлягають стягненню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України , відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до статей 33 , 38 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України . Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги підлягають частково до задоволення.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України , покладаються на останнього пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Агрофон Плюс» (адреса: 80380, Львівська область, Жовківський район, с. Гряда, вул. Шевченка, буд. 5; ідентифікаційний код 34809972 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Україна» (адреса: 43023, м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 18 А; ідентифікаційний код 33680817) 50 000,00 грн. заборгованості, 2 535,62 грн. - 3% річних та 98,50 грн. - втрат від інфляції, 1 720,50 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 17.10.2013 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.