Постанова

від 21.11.2013 по справі 914/3172/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2013 р. Справа № 914/3172/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Бойко С.М.

Галушко Н.А.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Агрофон плюс" за № 41 від 25.10.2013 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2013р.

у справі № 914/3172/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Україна", м.Луцьк до відповідача приватного підприємства "Агрофон плюс", Львівська область, Жовківський район, село Гряда

про стягнення заборгованості.

за участю представників сторін:

- від позивача - Тімуш А.Ю. (представник);

- від відповідача - Прімєрова Н.Г. (представник).

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.10.2013р. у справі №914/3172/13 (суддя Синчук М.М.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Україна" (надалі - ТзОВ "Ліхтнер Бетон Україна") до приватного підприємства "Агрофон плюс" (надалі - ПП "Агрофон плюс") задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн. заборгованості, 2 535,62 грн. 3% річних, 98, 50 грн. втрат від інфляції та 1 720,50 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за договором №24/09/08-1 від 24.09.2008р. у розмірі 50000, 00 грн. Відповідач у встановленому законом порядку не подав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього заборгованості по договору. Зважаючи на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, місцевий господарський суд, на підставі ст. 625 ЦК України, дійшов до висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення нарахованих позивачем на суму основного боргу 3% річних та втрат від інфляції. Разом з тим, зважаючи на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами про стягнення пені, про застосування якого заявлено відповідачем, суд відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Дане рішення оскаржив відповідач, оскільки вважає, що при його прийнятті суд неповно з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2013р. у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На переконання скаржника, суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, що призвело до прийняття необґрунтованого, неповного та незаконного рішення. При цьому апелянт вказує, що умов договору №24/09/08-1 від 24.09.2008р. не порушував, оскільки не отримував від позивача безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі згідно цього договору. Окрім того, апелянт зазначає, що право на звернення до суду з вимогою про стягнення коштів виникло у позивача з моменту перерахування таких на рахунок відповідача, а відтак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з позовом у даній справі.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, ТзОВ "Ліхтнер Бетон Україна" подало до суду відзив на апеляційну скаргу від 20.11.2013р. б/н, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав законності та обґрунтованості оспорюваного судового акта.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

24.09.2008р. між ТзОВ "Ліхтнер Бетон Україна" (далі - позикодавець та позивач у справі) та ПП "Агрофон Плюс" (далі - позичальник та відповідач у справі) було укладено договір №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору позикодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти, у вигляді безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі, а позичальник зобов'язався прийняти та повернути позикодавцю таку ж суму грошей (допомогу), у визначений цим договором строк.

Відповідно до п. п. 2.1., 3.1., 3.2. договору позикодавець зобов'язався надати безвідсоткову фінансову допомогу до 30.09.2008 року в сумі 50 000,00 грн. без ПДВ. у безготівковому порядку платіжним дорученням на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 4.1. договору допомога надається позикодавцем позичальнику строком на три календарних роки, починаючи від дати укладення цього договору і до 24.09.2011 року.

По закінченню терміну, вказаного в п. 4.1. цього договору, позичальник зобов'язується повернути грошову суму безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 50 000,00 грн. без ПДВ не пізніше 24.09.2011 року (п.5.1. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору такий набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 24.09.2011 року.

На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №382 від 02.10.2008 р. на суму 10 000,00 грн. та №409 від 06.10.2008 р. на суму 40 000,00 грн.

Проте відповідач безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 50 000,00 грн. у визначений договором строк не повернув, що і слугувало підставою для звернення ТзОВ "Ліхтнер Бетон Україна" із позовом у даній справі.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

У відповідності до вимог ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як зазначалось вище, 24.09.2008р. між сторонами у справі було укладено договір №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі, який за своєю цивільно-правовою природою є договором позики.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Матеріалами справи, зокрема копіями платіжних доручень №382 від 02.10.2008 р. на суму 10 000,00 грн. та №409 від 06.10.2008 р. на суму 40 000,00 грн. (а.с.53-54) підтверджено факт надання позивачем відповідачу безвідсоткової фінансової допомоги у визначеному договором №24/09/08-1 від 24.09.2008р. розмірі. При цьому, в графі призначення платежу вказаних платіжних доручень зазначено: "надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору від 24.09.2008р., без ПДВ". Докази укладення між сторонами у справі іншого договору від 24.09.2008р. в матеріалах справи відсутні.

Отже, платіжні доручення №382 від 02.10.2008р., №409 від 06.10.2008р. є належними доказами факту перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 50 000,00 грн. саме за договором №24/09/08-1 від 24.09.2008 р., а твердження скаржника про те, що він не отримував від позивача коштів за вказаним договором розцінюється колегією суддів як безпідставне та необґрунтоване.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 5.1. договору позичальник зобов'язався повернути грошову суму безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 50 000,00 грн., без ПДВ, не пізніше 24.09.2011 року.

Згідно із ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього заборгованості перед позивачем за договором №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р., не долучив платіжних доручень про її погашення ні під час розгляду спору місцевим господарським судом, ні під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що місцевий господарський суд підставно та обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 50000, 00 грн. заборгованості за договором №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р., 2 535,62 грн. 3% річних та 98,50 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до вимог ст.230 ГК України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції ( неустойку, пеню, штраф).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позичальник зобов'язався повернути безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 50 000,00 грн. не пізніше 24.09.2011 року (п.5.1. договору).

Як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку пені (а.с.16), позивачем нараховано пеню за порушення відповідачем визначеного договором терміну повернення фінансової допомоги за період з 25.09.2011 р. по 22.02.2012 р. (180 дні) та з 23.03.2012 р. по 03.06.2013 р. (438 дні).

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За приписами ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом 16.08.2013 р., тобто з пропуском визначеного ст. 258 ЦК України строку позовної давності для стягнення пені, про застосування якої заявлено відповідачем.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги ТзОВ "Ліхтнер Бетон Україна" в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Разом з тим, колегія суддів погоджується і з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до решти заявлених позивачем вимог, з огляду на наступне.

До вимог про стягнення заборгованості за договором позики застосовується загальна позовна давність, яка, відповідно до ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю в три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).

Як зазначалось вище, згідно з п. 5.1. договору позичальник зобов'язався повернути грошову суму безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 50 000,00 грн. не пізніше 24.09.2011 року. Відтак, трирічний строк позовної давності для звернення позивача з вимогою про стягнення заборгованості за договором №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008р. починається з 25.09.2011р. Позивач звернувся з позовом 16.08.2013 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач звернувся з позовом у даній справі в межах встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності, а твердження скаржника про пропуск такого розцінюються колегією суддів як безпідставні та необґрунтовані.

З приводу ж твердження скаржника про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до абз. 2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як вбачається зі змісту клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи (а.с.65-67), підставою подання такого слугувало твердження скаржника про те, що договір №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008 р. підписаний не директором ПП "Агрофон плюс", а іншою не уповноваженою на такі дії особою. На думку відповідача, встановлення факту підписання договору не уповноваженою особою, матиме значення для правильного вирішення спору, оскільки буде підставою для визнання такого договору недійсним.

Проте, договір №24/09/08-1 безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі від 24.09.2008р. був предметом розгляду в іншій справі. Так, рішенням господарського суду Волинської області від 23.09.2013р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.11.2013р. у справі №903/923/12, ПП "Агрофон Плюс" відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору №24/09/08-1 недійсним.

Відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до підставного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі, оскільки така не має значення для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Львівської області від 15.10.2013р. у даній справі.

Отже, враховуючи все викладене вище в сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2013 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою, згідно ст. 104 ГПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 15.10.2013р. у справі №914/3172/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Агрофон плюс" - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 25.11.2013р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

судді Бойко С.М.

Галушко Н.А.