Рішення

від 10.10.2013 по справі 357/2736/13-ц

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/2736/13-ц

2/357/1543/13

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Коляда С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю, стягнення коштів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

25.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та витребування майна з чужого незаконного володіння мотивуючи тим, що з травня 1997 року почав проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, яка належить відповідачу, разом з донькою ОСОБА_2 - ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 В даній квартирі він зареєстрованим не був, але за час спільного проживання в даній квартирі вони проводили ремонти та спільно утримували її. Прожили вони однією сім’єю до кінця травня 2012 року після чого розійшлись. ОСОБА_2 залишилась проживати в своїй квартирі, а він був вимушений виїхати, і на даний час проживає на найманій квартирі. За час спільного проживання ними було придбано наступне майно: три телевізори загальною вартістю 13500 грн., шафу купе вартістю 8000 грн., пральну машину вартістю 3500 грн., кондиціонер вартістю 5000 грн., були змінені двері вартістю 5000 грн., замінено вікна вартістю 6000 грн., зроблений капітальний ремонт в квартирі відповідача вартістю 30 000 грн. Та придбали квартиру АДРЕСА_2 вартістю 920 000 грн., яку зареєстрували на ОСОБА_2, всього було набуто майна на 991 000 грн. Придбана квартира була без ремонту, тому з часу розлучення він в даній квартирі зробив капітальний ремонт на який витратив 300 000 грн., так як збирався там проживати. Всі документи та чеки на придбані товари, на ремонт квартири та на квартиру залишились у відповідача. Коли він робив ремонт то мав доступ до квартири, але після його завершення відповідач без його відома замінила замки і на даний час в квартирі залишились його особисті речі, а саме: сім міжкімнатних дверей загальною вартістю 21161 грн. та газовий котел вартістю 26 000 грн. Крім цього, 31.12.2011 року ним було укладено договір безпроцентної позики з ДП «Клірінг - Агро» на суму 47 000 000 грн. дані кошти були взяті на сімейні потреби, а в основному на лікування ОСОБА_2 та інші її особисті потреби. На даний час він за рахунок особистих коштів виплатив позику в розмірі 4 100 000 грн. Згідно ст..74 СК України, майно набуте за час спільного проживання однією сім’єю на загальну суму 991 000 грн. та непогашена позика на суму 4 700 000 грн. є спільним сумісним майном. В добровільному порядку відповідач відмовилась поділити майно порівну, тому він просить в судовому порядку визнати факт спільного проживання між ним та ОСОБА_2 однією сім’єю; провести розподіл спільно нажитого майна , на загальну суму 991 000 грн., визнавши за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2, вартістю 920 000 грн., а за відповідачем залишити: три телевізори загальною вартістю 13500 грн., шафу купе вартістю 8000 грн., пральну машину вартістю 3500 грн., кондиціонер вартістю 5000 грн., змінені двері вартістю 5000 грн., замінені вікна вартістю 6000 грн., всього на загальну суму 41 000 грн.; стягнути з відповідача на його користь частину погашеної позики в сумі 1 631 000 грн. з урахуванням різниці вартості 1/2 частини квартири та витребувати з чужого незаконного володіння: двері - 7 штук загальною вартістю 23161 грн. та газовий котел вартістю 26 000 грн.

28 травня 2013 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги та просив: визнати факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.05. 1997 року по 31.05.2012 року; провести розподіл спільного майна : квартири АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, три телевізори загальною вартістю 13 500 грн., шафа купе, вартістю 8 000 грн., пральна машина вартістю 3 500 грн., кондиціонер вартістю 5 000 грн. на загальну суму 30 000 грн. залишити у власності ОСОБА_6 та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 частину вартості даного майна в сумі 15 000 грн., стягнути з відповідача на користь позивача частину вартості коштів витрачених на заміну дверей та вікон в розмірі 5 500 грн., стягнути з відповідача на користь позивача 2 075 000 грн. в рахунок погашення позики для особистих потреб сім’ї, відповідно до договору № 1/12 від 31.12.2011 року, витребувати у відповідача належні позивачу майно: 7 шт. дверей та газовий котел.

28 серпня 2013 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_5 зменшив позовні вимоги, про що надав відповідну заяву ( а.с.40), та просив встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.05. 1997 року по 31.05.2012 року та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 075 000 грн. за погашену позику, яка бралась на будівництво будинку № 58 по вул. Фастівська в місті Біла Церква, в іншій частині просив позов не розглядати.

28.05.2013 року представник відповідача за договором ОСОБА_7 надав до суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, відповідно до якої ОСОБА_2 просить в судовому порядку встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як жінки та чоловіка, однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01.05.1997 року по 31.05.2012 року; визнати об’єктом права спільної сумісної власності : квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 126,1 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м, квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 159, 0 кв.м., житловою площею 94,0 кв.м, квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 167,9 кв.м., житловою площею 97,1 кв.м, квартиру АДРЕСА_7, загальною площею 130,0 кв.м., житловою площею 71,6 кв.м, квартиру АДРЕСА_8, загальною площею 129,5 кв.м., житловою площею 72,1 кв.м; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_5, загальною площею 159, 0 кв.м., житловою площею 94,0 кв.м, вартістю 279710 грн., укладений 08.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений 08.11.2012 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 2134 та зареєстрований 16.11.2012 року в Білоцерківському МБТІ за Р№ 29794013; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_6, загальною площею 167,9 кв.м., житловою площею 97,1 кв.м, вартістю 290468 грн., укладений 08.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений 08.11.2012 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 2136, та зареєстрований 16.11.2012 року в Білоцерківському МБТІ за Р№ 29794003; поділити спільне сумісне майно виділивши ОСОБА_2 в приватну особисту власність майно на загальну суму 359 589 грн., а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_5, загальною площею 159, 0 кв.м., житловою площею 94,0 кв.м, вартістю 139 855 грн., 1/2 частину квартири АДРЕСА_6, загальною площею 167,9 кв.м., житловою площею 97,1 кв.м, вартістю 145234 грн, 1/2 частину квартири АДРЕСА_7, загальною площею 130,0 кв.м., житловою площею 71,6 кв.м, вартістю 110500 грн. ОСОБА_1 виділити в приватну власність майно на загальну суму 395 589 грн., а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_5, загальною площею 159, 0 кв.м., житловою площею 94,0 кв.м, вартістю 139 855 грн., 1/2 частину квартири АДРЕСА_6, загальною площею 167,9 кв.м., житловою площею 97,1 кв.м, вартістю 145234 грн., 1/2 частину квартири АДРЕСА_7, загальною площею 130,0 кв.м., житловою площею 71,6 кв.м, вартістю 110500 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати. Даний позов відповідач мотивує тим, що дійсно з 01.05.1997 року до 31.05.2012 року проживала разом з ОСОБА_1 однією сім’єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. Даний факт вона визнає, тому він не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України. Дійсно вони проживали у належній їй квартирі АДРЕСА_9. Квартира є двокімнатною, тому в одній кімнаті проживала та проживає її донька ОСОБА_4 , а вони з ОСОБА_1 проживали в іншій кімнаті. За час спільного проживання ними було придбано певне майно, а саме: однин телевізор марки «Thjmson 29 DCH 61 KHВ» вартістю на момент розгляду справи 1500 грн. та кондиціонер марки «Philips AQ 09 RLN» вартістю на момент розгляду справи 1500 грн. Вказані речі ОСОБА_1 залишив їй в особисту власність в той момент коли вони припинили проживати спільно. Іншого майна вони за час проживання не купували, оскільки в цьому не було потреби, її квартира мала всі необхідні побутові прилади ще до спільного проживання з ОСОБА_1 Крім того, 31.01.2008 року на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 209, зареєстрованого 23.04.2008 року в Білоцерківському МБТІ за № 19665090, ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. 23.04.2008 року на підставі договору купівлі - продажу частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 1109, зареєстрованого 24.04.2008 року в Білоцерківському МБТІ за № 19665090, вона набула права власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. Набувши житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква в цілому, вони вирішили його знести, а на його місті побудувати за спільні кошти новий п’ятиквартирний будинок. В 2008 році житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква був знесений, тобто їх право власності припинилось на підставі п.4 ч.1 ст.346,349 ЦК України. 12.08.2008 року рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 339 їм дозволили будівництво п’ятиквартирного житлового будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. 21.11.2008 року відповідно до проектної документації, було надано дозвіл на виконання будівельних робіт: їй дозвіл № 177-1/08 на квартиру № 1, дозвіл № 178-1/08 на квартиру № 2, дозвіл № 179-1/08 на квартиру № 3, а ОСОБА_1 - дозвіл № 180-1/08 на квартиру № 4, дозвіл № 181-1/08 на квартиру № 5.Протягом 2008 - 2009 років вони разом, проживаючи однією сім’єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти побудували п’ятиквартирний житловий будинок № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. Тобто, вказане майно стало їх спільною сумісною власністю відповідно до ст..74 СК України та ч.4 ст.368 ЦК України. Рішенням 51 сесії Білоцерківської міської ради п’ятого скликання від 24.09.2009 року № 1137 їм було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква та зареєстровано державний акт на право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд серії ЯИ № 709829 від 24.12.2009 року з додатком до нього серії АА № 010339, даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3210300000:03:032:0046. Відповідно до нотаріально посвідчених заяв від 15.12.2009 року було встановлено конкретне користування п’ятьма квартирами в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква, тобто вони визначили, що ОСОБА_1 користується квартирами № 2,3,4 , а вона - квартирами № 1,5, режиму спільної сумісної власності щодо збудованих квартир даними заявами не змінювали. Будь - які інші письмові договори про встановлення іншого режиму власності такого майна, ніж спільна сумісна власність, між ними не укладалось, як цього вимагає ч.1 ст.74 СК України. На підставі зазначених вище заяв 25.02.2010 року управлінням житлово- комунального господарства Білоцерківської міської ради були видані відповідні свідоцтва про право власності на дані квартири. 03.03.2012 року вона , ОСОБА_2, за згодою з ОСОБА_1 продали квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_9 за 299 360 грн., ОСОБА_1 був присутній у нотаріуса про укладенні даного договору, отримав від покупця грошові кошти та зберігав їх у себе на потреби сім’ї. Оскільки в кінці травня 2012 року вини перестали проживати однією сім’є, вони домовились, що незалежно від припинення фактичних шлюбних відносин реалізовувати спільну сумісну власність - квартири № 2,3,4,5 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква вони будуть разом, а гроші ділити порівну. На виконання даної домовленості 17.01.2013 року вона за згодою з ОСОБА_1 продали квартиру АДРЕСА_8 ОСОБА_10 за 328125 грн., ОСОБА_1 був присутній у нотаріуса при укладанні даного договору, отримував від продажу квартири грошові кошти. Оскільки в той момент вони вже не проживали разом, то грошові кошти вони між собою розділили порівну, як про це домовлялись раніше. Після отримання позову ОСОБА_1 на запити адвоката вона дізналась, що 08.11.2012 року ОСОБА_1 без її згоди, таємно спільне сумісне майно - квартири № 2,3 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква подарував своєму синові ОСОБА_3, не виключено, що і квартиру № 4 в даному будинку він також відчужив. У відповідності до ч.4 ст.369 ЦК України правочини, мають бути визнані недійсними. Оскільки квартири № 1 та № 5 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква продані ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_1, вони не мають входити в обсяг майна, що підлягає поділу. Оскільки договори дарування квартир № 2 та № 3 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква укладені ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2, тому такі договори підлягають визнанню недійсними на підставі ч.1 ст.203 , ч.1 ст.215, ч.2,4 ст. 369 УК України, а вона має право на визнання права власності на 1/2 частину кожної з квартир № 2,3,4 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква, на підставі ст. ст. 70,74 СК України, ст. ст. 368,369,372 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 в судове зсідання не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судове зсідання не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_1 та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3, за довіреністю, ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги згідно заяви від 28 серпня 2013 року, просив задовольнити їх в повному обсязі, надав до суду письмові заперечення проти зустрічного позову та визнав зустрічний позов в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як жінки та чоловіка, однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01.05.1997 року по 31.05.2012 року

Представник відповідача ОСОБА_2, за договором, ОСОБА_7 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 визнав в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як жінки та чоловіка, однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01.05.1997 року по 31.05.2012 року, решту вимог просив залишити без задоволення, а зустрічну позовні заяву задовольнити в повному обсязі.

Суд, заслухавши осіб, які приймають участь у справі, свідків ОСОБА_11А,ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 11 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, відповідно до ч.1 даної статті, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 01.05.1997 року по 31.05.2012 року, що підтвердили в судовому засіданні їх представники, тому дані позовні вимоги сторін не підлягають доказуванню та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно ст. ст.. 60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 21 СК проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Як свідчить аналіз змісту ст. 74 СК, це положення може розглядатися лише як загальне правило. Проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу є підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання. Водночас оскільки згідно ч. 2 ст. 74 СК на фактичне подружжя поширюються усі положення глави 8 СК «Право спільної сумісної власності подружжя», вони, як і зареєстроване подружжя, мають право за договором передбачити, що таке майно є об'єктом їх спільної часткової власності або особистої власності кожного з них.

31.01.2008 року на підставі договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 209, зареєстрованого 23.04.2008 року в Білоцерківському МБТІ за № 19665090, ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. ( а.с. 62,63)

23.04.2008 року на підставі договору купівлі - продажу частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 1109, зареєстрованого 24.04.2008 року в Білоцерківському МБТІ за № 19665090, ОСОБА_2 набула права власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква.( а.с. 64,65).

Рішенням 51 сесії Білоцерківської міської ради п’ятого скликання від 24.09.2009 року № 1137 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вулиці Фастівська,58 в місті Біла Церква та зареєстровано державний акт на право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд серії ЯИ № 709829 від 24.12.2009 року з додатком до нього серії АА № 010339, даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3210300000:03:032:0046.( а.с.61)

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 29.07.2008 року за № 317, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проектно - коштористої документації на будівництво п’ятиквартирного індивідуального житлового будинку блокованого типу на місці власного домоволодіння № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. ( а.с.66).

21.11.2008 року ОСОБА_1 Інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області було надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва п’ятиквартирного індивідуального житлового будинку блокованого типу на місці власного домоволодіння № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. ( а.с.67,68,69).

21.11.2008 року ОСОБА_2 Інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області було надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва п’ятиквартирного індивідуального житлового будинку блокованого типу на місці власного домоволодіння № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква. ( а.с.70,71).

15.12.2009 року ОСОБА_2 зареєструвала в реєстрі за № 2225 та № 2226 нотаріально завірені заяви про надання висновку про розрахунок квартири № 1 та № 5, для заключення договору конкретного користування ( для заміни правових документів) в яких зазначила, що являється власником даних квартир у житловому будинку за адресою: місто Біла Церква Київської області, вулиця Фастівська, будинок 58. ( а.с.72,84), отримала свідоцтва про право власності на нерухоме майно: квартири № 1 та № 5 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква та зареєструвала право приватної власності на дані квартири в КПКОР «Білоцерківське МБТІ» 25.02.2010 року. ( а.с.73,74,85,86).

15.12.2009 року ОСОБА_1 зареєстрував в реєстрі за № 2229, № 2228 та № 2227 нотаріально завірені заяви про надання висновку про розрахунок квартири № 2, № 3 та № 4, для заключення договору конкретного користування ( для заміни правових документів) в яких зазначив, що являється власником даних квартир у житловому будинку за адресою: місто Біла Церква Київської області, вулиця Фастівська, будинок № 58 ( а.с.75,78,81), отримав свідоцтва про право власності на нерухоме майно: квартири № 2, № 3 та № 4, в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква та зареєстрував право приватної власності на дані квартири в КПКОР «Білоцерківське МБТІ» 25.02.2010 року. ( а.с.79,80,82,83,85,86).

Враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживаючи однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 01.05.1997 року по 31.05.2012 року набули на підставі договору купівлі - продажу та договору дарування право спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських і побутових будівель та споруд за № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква, згідно п.4. ч.1 ст.346, ст..349 ЦК України, дане право власності було припинено в зв’язку з його знищенням, а згідно встановленого між ними режиму користування квартирами було зареєстровано право приватної власності на квартири в п’ятиквартирному житловому будинку, який розміщено на земельній ділянці, що перебуває у спільній сумісній власності.

03.03.2012 року та 17.01.2013 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належні їй на праві приватної власності квартири № 1 та № 5 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква ( а.с.87,88,93,94), а ОСОБА_1 08.11.2012 року подарував ОСОБА_3 належні йому на праві приватної власності квартири № 2 та № 3 в будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква ( а.с.89-92).

Ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Даючи оцінку встановленим обставинам та зібраним по справі доказав в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги за зустрічним позовом щодо визнання недійсними договорів дарування квартир укладених без згоди ОСОБА_2 та поділ спільного сумісного майна не підлягають до задоволення, оскільки між сторонами договір про те, що житловий будинок є об'єктом їх спільної сумісної власності чи особистої власності кожного з них не укладався, вони зареєстрували своє право приватної власності на окремі квартири, нотаріально посвідченої згоди на відчуження квартир один одному не надавали, що підтверджує факт домовленості між сторонами те, що квартири, зареєстровані за ними, є об’єктами особистої власності.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Під майном ч. 1 ст. 190 ЦК України має на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов’язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов’язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім’ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім’ї.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтуванні позовних вимог та його представник в судовому засіданні зазначили, що 31.12.2011 року між ОСОБА_1 та ДП «Кліринг - Агро» було укладено договір безпроцентної позики на суму 47 000 000 грн. для задоволення сімейних потреб, а саме: на лікування та особисті потреби ОСОБА_2 та будівництво жилого будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква.

Дані обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути пред’явлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграммах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою

Так, з договору безпроцентної позики № 1/12 від 31.12.2011 року ( а.с.10) вбачається, що Дочірнє підприємство «Кліринг - Агро» в особі директора ОСОБА_14 , який діє на підставі статуту, з однієї сторони , і ОСОБА_1 уклали договір позики на суму 2900000 грн. Однак даний договір не підписано уповноваженою особою ДП «Кліринг - Агро», до суду не надано доказів, що директор ОСОБА_14 є особою уповноваженою на вчинення даного договору з урахуванням положень Статуту ДП «Кліриг - Агро» ( а.с.210 - 213), згідно якого власником підприємства є Товариство з обмеженою відповідальністю «МТС - Агро» ( розділ 1 ч.2), до виключної компетенції власника належить встановлення директору суми на яку він має право укладати договори ( угоди) ( розділ 5 ч.3).

Також, в судовому засіданні представником позивача не доведено, що зазначений договір, укладений ОСОБА_1, створює обов’язки для ОСОБА_15, що даний договір укладено в інтересах сім’ї, а кошти використано на задоволення потреб ОСОБА_15

З видаткового касового ордеру ( а.с.25) вбачається, що ОСОБА_1 отримав безпроцентну позику згідно договору № 1/12 від 31.12.2011 року та додаткового договору від 31.12.2012 року, а факт отримання ОСОБА_2 коштів в судовому засіданні представником позивача не доведено.

Суд не приймає до уваги покази свідків щодо отримання ОСОБА_2 коштів в ДП «Кліринг - Агро» для задоволення особистих потреб та потреб сім’ї , оскільки згідно ч.2 ст.1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.

Додатковий договір № 1 до Договору безпроцентної позики № 1/12 від 31.12.2012 року ( а.с.12) укладено між Дочірнім підприємством «Кліринг - Агро» в особі директора ОСОБА_1, який діє на підставі статуту та ОСОБА_1 на суму позики в розмірі 1800000 грн. підписано однією і тією ж особою, до суду також не надано доказів, що директор ОСОБА_1 є особою уповноваженою на вчинення даного договору, крім того, даний договір було укладено вже після припинення відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Тобто, даний договір також не приймається до уваги як доказ в підтвердження вимог щодо стягнення з відповідача частини коштів за даним договором.

Надані представником позивача квитанції до прибуткового касового ордеру ( а.с.26-28) про повернення ОСОБА_1 безпроцентної позики не є належним доказом по справі, оскільки зі змісту даних квитанцій не вбачається згідно якого договору було внесено дані кошти, а видаткові накладні, квитанції та платіжні доручення ( том -1 а.с.30,31, 45-250, том - 2 а.с.1- 28) не підтверджують факти що саме дані товари було використано на квартири, які було зареєстровані за ОСОБА_2 в житловому будинку № 58 по вулиці Фастівська в місті Біла Церква.

На підставі вище зазначеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь 2 075 000 грн. за погашену позику не доведено в судовому засіданні належними та допустимими доказами, тому не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України за рахунок відповідача компенсуються витрати позивача в разі задоволення його вимог, а в даному випадку в позові відмовлено, тому стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 21,60,61,65,74 СК України, ст. ст. ст. 207, 346, 349, 1047 ЦК України, ст.ст.10,11,60,61,88,209,213-215,296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю та стягнення коштів задовольнити частково.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання договорів недійсними задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01.05.1997 року по 31.05.2012 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення коштів та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу спільного майна подружжя та визнання договорів недійсними відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_16