Ухвала

від 15.10.2013 по справі 816/4259/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р.Справа № 816/4259/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2013р. по справі № 816/4259/13-а

за позовом Приватного підприємства "Кременчуцька тарна мануфактура"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Кременчуцька тарна мануфактура" (далі по справі -позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі по справі -відповідач) в якому просило суд:

- скасування податкових повідомлень - рішень від 06.03.2013 №0000762202/448, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 164 302,25 грн. та №0000882202/471, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 59 747,25 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року зазначений позов задоволено .

Скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 06.03.2013 №0000762202/448 та №0000882202/471.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (вул. Красіна, 76, м. Кременчук, Полтавська область) на користь Приватного підприємства "Кременчуцька тарна мануфактура" (вул. Київська, 65/2, м. Кременчук, Полтавська область, ідентифікаційний код 35869013) грошові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 240 (дві тисячі двісті сорок) грн. 50 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " та Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 197 КАС України дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" зареєстроване, як юридична особа 07.04.2008 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області за №1 585 107 0001 006226 (а.с. 110). Підприємство перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби в 08.04.2008 року за №29386. З 30.05.2008 року позивач зареєстрований платником ПДВ. За даними Управління статистики у м. Кременчуці до видів діяльності за КВЕД-2010 позивача відносяться: виробництво легких металевих паковань; виробництво м'ясних продуктів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

На підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та наказу начальника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 04.02.2013 №535 в період з 04.02.2013 року по 08.02.2013 року на була проведена позапланова виїзна перевірка ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан-Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Економ-Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг", ТОВ "Реал Інвест" за період з 01.01.2009 року по 31.12.2012 року, результати якої оформлено актом Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 13.02.2013 року №1339/22.4-09/35869013 (а.с. 61-78).

За результатами перевірки було винесено акт, яким встановлено порушення платником податків п. 1.22.1 п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року, в результаті чого ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" було занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 145191,00 грн., у т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 76 441,00 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 68 750,00 грн. Крім цього встановлено порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 52 797,00 грн., у т.ч. за грудень 2010 року на 27 797,00 грн., за березень 2011 року на суму 25 000,00 грн.

На підставі висновків перевірки Кременчуцькою об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби 06.03.2013 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0000762202/448, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 164 302,25 грн., у тому числі 145 191,00 грн. - за основним платежем і 19 111,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення №0000882202/471, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 59 747,25 грн., у тому числі 52 797,00 грн. - за основним платежем і 6 950,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 9-10).

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею ст. 78 Податкового кодексу України, встановлено порядок проведення документальних позапланових перевірок, відповідно до якої такі перевірки можуть проводитися лише за наявності визначених в цій статті обставин.

У відповідності підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що позапланова виїзна перевірка ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" була призначена у зв'язку з наданням підприємством неповної відповіді на запит Кременчуцької ОДПІ щодо документального підтвердження взаємовідносин із ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан-Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Економ-Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг", ТОВ "Реал Інвест".

При цьому висновок перевірки про порушення платником податкової дисципліни ґрунтується лише на аналізі господарських взаємовідносин позивача із ПП "Анві Продукт" (вул. Олексіївська, д.3, м. Київ), з урахуванням висновків акту перевірки від 05.09.2012 року №798/22-317/37106984 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Анві Продукт" код за ЄДРПОУ 37106984 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 12.05.2010 року по 30.06.2012 року".

Виходячи з вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва встановлено факт порушення ПП "Анві Продукт" ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Анві Продукт" при придбанні та продажу товарів (послуг).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що у безпосередньому зв'язку з висновками, зробленими ДПІ у Солом'янському районі м.Києва, Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Полтавської області Державної податкової служби за наслідками власної перевірки прийшла до висновку, що ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" у перевірений період перераховувались кошти без мети настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим у позивача відсутнє право на формування валових доходів по операціях з ПП "Анві Продукт" в розумінні ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та податкового кредиту з ПДВ в розумінні ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" за недійсними правочинами.

Спростовуючи зазначений висновок відповідача, позивач зазначив, що господарські операції з ПП "Анві Продукт" оформлені первинними документами, які містять всі обов'язкові реквізити та скріплені печатками сторін. На момент фактичного здійснення господарських операцій постачальник був включений до Єдиного державного реєстру та був зареєстрований платником ПДВ. За договорами поставки були здійснені реальні фактичні дії, які призвели до змін у структурі активів ПП "Кременчуцька тарна мануфактура".

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Колегія суддів зауважує, що в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Податкова статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що 06.12.2010 між ПП "Анві Продукт" (продавець) та ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" (покупець) було укладено договір №06/12, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити жерсть ЭЖК 0,18*680*836. Ціна товару, відповідно до п. 1.2 договору, складає 9 585,00 грн. за тону. Згідно з п. 5.1 договору товар постачається на умовах самовивезення зі складу продавця у м. Києві. Приймання-передавання товару за кількістю та якістю здійснюється на підставі видаткових накладних та сертифікату заводу-виробника.

На підтвердження сформованого податкового кредиту та валових витрат за вказаним договором позивач надав рахунок-фактури від 20.12.2010 року №2012/13, податкову накладну від 20.12.2010 року №31 на суму 166 779,00 грн., у т.ч. ПДВ 27 796,50 грн., товарно-транспортну накладну від 20.12.2010 року №02 ААТ-112.

Також, 29.03.2011 року "Кременчуцька тарна мануфактура" (покупець) та ПП "Анві Продукт" (продавець) було укладено договір №29/03, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити припой ПОС-40. Ціна товару, відповідно до п. 1.2 договору, кількість і якість поставки - згідно відвантажувальних документів. Згідно з п. 5.1 договору постачання товару супроводжується необхідними документами: товарно-транспортною накладною, податковою накладною, видатковою накладною. Доставка товару здійснюється за рахунок та транспортом продавця.

На підтвердження сформованого податкового кредиту та валових витрат за вказаним договором позивач надав рахунок-фактури від 30.03.2011 року3/3, податкову накладну від 30.03.2011 №6 на суму 150 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 25 000,00 грн., товарно-транспортну накладну від 30.03.2011 №198.

Приймання придбаного у ПП "Анві Продукт" товару здійснювалося директором ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" Гончаренком С.В. на підставі виписаних 20.12.2010 року та 30.03.2011 року на його ім'я довіреностей, що відображено записами у відповідному журналі .

Розрахунки між покупцем та постачальником, згідно з довідкою ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" від 13.08.2013 року, не проведені.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Кременчуцька тарна мануфактура" здійснювало придбання жерсті та припою з метою виготовлення жерстяних банок, які в подальшому реалізовувалися на користь ТОВ "Ексім-Чернігів" за договором від 17.02.2010 року №17-02/10, ТОВ "Вінтар" за договорами від 15.01.2010 року №15/01-10, від 04.01.2011 року №0401111, ТОВ "Черкаська продовольча компанія" за договорами від 18.01.2010 року №18-01/10, від 04.05.2011 року №12 та ТОВ "Альфа-Етекс" за договорами від 03.03.2010 року №03-3/10, від 04.01.2011 року №04-01/11.

Для здійснення статутних видів господарської діяльності підприємство має відповідні трудові ресурси, орендовані складські та офісні приміщення.

Порядок формування валових доходів підприємства та податкового кредиту з ПДВ у даному випадку визначається нормами Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", які були чинними на момент фактичного здійснення господарських операцій за договорами, укладеними позивачем з ПП "Анві Продукт".

Не заперечуючи факт реального отримання товару за договорами, укладеними з ПП "Анві Продукт", відповідач в акті перевірки фіксує факт заниження валового доходу у зв'язку з невключенням до його складу безоплатно отриманого товару від невідомих осіб за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину на загальну суму 316 779,00 грн.

У відповідності до положень п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

При цьому в акті перевірки зроблено висновок про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги в порядку пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За змістом даної норми безповоротна фінансова допомога - це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Однак, у якому вигляді позивач отримав безповоротну фінансову допомогу, у акті перевірки не зазначено.

Така правова невизначеність контролюючого органу у власних висновках щодо вини платника податків свідчить про недоведеність твердження відносно порушення таким платником норми п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якої валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч.3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, докази отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги відповідачем взагалі не надані, у зв'язку з чим відповідне твердження Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби є безпідставними.

Виходячи з положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно з пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отримавши від свого постачальника належним чином оформлені податкові накладні від 20.12.2010 року №31 та від 30.03.2011 року №6, позивач за першою з подій включив до складу податкового кредиту суму ПДВ відображену у цих накладних.

Відомостей щодо відсутності права у постачальника на момент укладення угод чи постачання товару на виписку податкових накладних акт перевірки не містить.

Також, такі докази не було надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Отже, висновки Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про безпідставність віднесення позивачем суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту та формування валових доходів по суті є необґрунтованими.

Стосовно заперечень відповідача щодо відсутності доказів фактичного переміщення товару, оскільки до перевірки були надані товарно-транспортні накладні, які не містять підписи водіїв, вказівку на особу автоперевізника та повну адресу пункту навантаження і розвантаження, у зв'язку з чим такі не можуть нести характер первинних документів.

Однак, сама по собі наявність чи відсутність окремих документів, і так само помилки у їх оформленні, на чому акцентує свою увагу відповідач, не є достатньою підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо необґрунтованості висновків податкового органу на обставини, встановлені в ході перевірки ПП "Анві Продукт", проведеної ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, оскільки чинним законодавством України господарюючий суб'єкт не обтяжений обов'язком щоразу здійснювати перевірку своїх контрагентів на предмет дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого обов'язку зі сплати податку, або не знаходиться за місцем державної реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме відносно цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить право на формування податкового кредиту в залежність від правильності податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування податкового кредиту та валових доходів поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від стану розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Згідно зі ст. 17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів зазначає, що доводи податкового органу з приводу недійсності угод, укладених позивачем з ПП "Анві Продукт" зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ні Податковий кодекс України, ні Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань визначається Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2013р. по справі № 816/4259/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В. Судді П’янова Я.В. Чалий І.С.