Постанова

від 09.10.2013 по справі 801/7288/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2013 р. (о 15:43) Справа №801/7288/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Дубініної А.В., представників сторін:

від позивача - Черкашина К.О.

від відповідача - Ігумов О.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Дочірнього підприємства "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз"

до Державної екологічної інспекції в АР Крим

про визнання протиправним та скасування припису

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом звернулося Дочірнє підприємство "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" (далі позивач) до Державної екологічної інспекції в АР Крим (далі відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції України в Автономній Республіці Крим від 10.06.2013р., який було винесено Дочірньому підприємству «Чорноморнафтогазсервіс» на підставі Акту б/н від 10.06.2013р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має дозвіл на спеціальне водокористування з метою видобування підземних вод для власних потреб, у зв'язку з чим відповідно до вимог діючого законодавства не має потреби оформлення дозволу на користування надрами. Позивач також вказує, що ним дотримані умови, передбачені ст. 23 Кодексу України про надра, а тому підприємство звільнено від отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Позивач також зазначає, що висновки відповідача про неутримання в належному стані зони санітарної охорони артезіанської свердловини та недотримання лімітів збору води не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем будь-яких порушень вимог діючого законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, допущено не було.

Під час розгляду справи представником позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених в позовній заяві, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що спірний припис прийнятий на підставі та у межах повноважень відповідача, у зв'язку з встановленими під час перевірки порушеннями природоохоронного законодавства.

В обґрунтування правової позиції представником відповідача надані письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані документи та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ

Дочірнє підприємство "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" є юридичною особою (ідентифікаційний код 32173773).

Судом встановлено, що посадовими особами Державної екологічної інспекції в АР Крим на підставі наказу від 31.05.2013 №428, направлення від 01.06.2013 №2643 проведена позапланова виїзна перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства ДП "Чорноморнафтагазсервіс" в частині охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів.

За наслідками перевірки складений акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Дочірнього підприємства "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" від 10.06.2013.

Відповідно до акту перевірки встановлено, що ДП "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" при відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами з артезіанської свердловини №5263) здійснювався забір підземних вод, що в свою чергу є порушенням умов дозволу на спеціальне водокористування (ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, ст. 44 Водного кодексу України); зона санітарної артезіанської свердловини №5263 утримується в неналежному стані, а саме відсутня огорожа, в межах 30 метрів до свердловини розташовані будівельні матеріали. (п. 6 ч. 1 ст. 44, ст. 93 Водного кодексу України); ліміти забору води не дотримуються у період з 25 квітня по стан перевірки ( п. 3 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України).

Сутність порушень полягає в тому, що відповідно до спеціального дозволу на водокористування УКР-КРЫ №1215, виданого 30.03.2010 Рескомприроди Криму на строк до 01.04.2015, підприємству необхідно отримати спеціальний дозвіл на користування ділянкою надр, ліміт збору підземних вод встановлений не більш 18,4 тис. м3/рік, 50 м3/добу, ліміт використання підземних вод на власні потреби встановлений не більше 18,4 тис. м3/рік, 50 м3/добу. Згідно розрахунків лімітів використання води та водовідведення по ДП "Чорноморнафтагазсервіс" мета використання: господарські та виробничі потреби, встановлено водокористування 19311,13 м3, в тому числі виробничі потреби - 18361,01 м3, господарсько-побутові - 950,12 м3. Згідно журналу обліку водопостачання (водовідведення) водовимірювальними пристроями та пристроями за формою ПОД-11 у період з 08.08.2011 по 04.06.2011 з артезіанської свердловини №5263 було забрано 18434 м3. У зв'язку з чим відповідачем зроблений висновок про порушення підприємством ст. ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, п. 3 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем винесений припис від 12.06.2013, відповідно до якого позивачу необхідно отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами з артезіанської свердловини №5263 (до 20.08.2013); утримати санітарну охоронну зону артезіанської свердловини №5263 в належному стані (постійно); дотримуватися лімітів забору води (постійно).

Не погодившись з зазначеним приписом, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, як це визначено положеннями ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-ХІІ (далі - Закон України № 1264-ХІІ) відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно ст. 16 Закону України № 1264-ХІІ управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Відповідно до п. а), е) ч. 1 ст. 20-2 Закону України № 1264-ХІІ до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; надання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, та здійснення контролю за їх виконанням.

Зазначені повноваження встановлені також у Положенні про Державну екологічну інспекцію в АР Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Мінприроди України від 04.11.2011 року №429 та зареєстрованого в Мін'юсті України 2.11.2011 за N 1347/20085

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів відповідно до ст. 18 Водного кодексу України полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Водокористування відповідно до ст. 46 Водного кодексу України може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Спеціальне водокористування відповідно до ч.1 ст.49 Водного кодексу України здійснюється на підставі дозволу.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування відповідно до ч.4 цієї ж статті затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.

Порядок користування надрами врегульований Кодексом України про надра.

Згідно з ст. 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Відповідно до ст. 4 Кодексу України про надра, надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Відповідно до статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Надра надаються у користування зокрема для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.

Частино. 1 статті 19 Кодексу України про надра визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

При укладенні угод про розподіл продукції надра надаються в користування на підставі угоди про розподіл продукції з оформленням спеціального дозволу на користування надрами та акта про надання гірничого відводу (ч. 2 ст. 19 Кодексу України про надра ).

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 3 ст. 19 Кодексу України про надра ).

Такий виняток, зокрема, встановлений статтею 23 Кодексу України про надра, якою визначено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин законодавче встановлені наступні умови користування ділянкою надр без отримання спеціального дозволу на користування надрами: користування ділянкою надр в межах наданої земельної ділянки; відбуття підземних вод для власних господарських і побутових потреб; продуктивність водозаборів підземних вод не повинно перевищувати 300 кубічних метрів на добу.

Отже реалізація права землевласника та землекористувача видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування ділянкою надр можливо лише при сукупності усіх умов, передбачених статтею 23 Кодексу про надра.

В інших випадках, виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, суб'єкти господарювання - водокористувачі для користування підземними прісними водами мають отримати спеціальний дозвіл на користування надрами, який передбачений Кодексом України про надра.

У зв'язку з чим, суд вказує на необґрунтованість доводів представника позивача в частині правомірності користування підприємством надрами з метою видобування підземних вод для власних потреб з мотивів наявності у нього спеціального дозволу на водокористування, оскільки спеціальне водокористування є окремим видом спеціального природокористування, яке передбачає отримання окремого дозволу на його здійснення відповідно до положень Водного кодексу України.

Тому твердження представника позивача, що наявність спеціальних дозволів на користування надрами у будь-якому випадку не є обов'язковою умовою спеціального водокористування, суд вважає безпідставним.

Перевіряючи дотримання позивачем вимог ст. 23 Кодексу законів про надра, судом встановлено наступне.

Згідно з статутом позивача ДП "Чорноморнафтагазсервіс" створено відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтагаз". Відповідно до виписки з протоколу №18 від 07.10.2003 засідання правління ДАО "Чорноморнафтагаз" до статутного фонду ДП "Чорноморнафтагазсервіс" було передано майно, зокрема, майно бази відпочинку «Мрія». Судом встановлено, що Державне виробниче підприємство "Чорноморнафтагаз" має державний акт на право постійного користування землею ІІ-КМ №004706.

Відповідно до схеми систем ХВС б/в «Мрія», затвердженої начальником служби експлуатації ДП "Чорноморнафтагазсервіс", забір води з артезіанської свердловини №5263 здійснюється для обслуговування бази відпочинку «Мрія», яка включає адміністративні будинки, житлові будинки та інші споруди, які використовується для здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Судом встановлено, що ДП "Чорноморнафтагазсервіс" має дозвіл на спеціальне водокористування УКР-КРЫ №1215, виданий 30.03.2010 Рескомприроди Криму на строк до 01.04.2015.

Відповідно до зазначеного дозволу водопостачання ДП "Чорноморнафтагазсервіс" здійснюється з артезіанської свердловини №5263 h =26 м., Q- 11 м3/година, розташованої на території бази відпочинку «Мрія». У дозволі встановлена мета водокористування - господарсько-побутове водопостачання. Ліміт збору підземних вод встановлений не більш 18,4 тис. м3/рік, 50 м3/добу, ліміт використання підземних вод на власні потреби встановлений не більше 18,4 тис. м3/рік, 50 м3/добу.

Наказом Державного комітету статистики України від 27.07.1998 №264 затверджено типову форму ПОД-11 - Журнал обліку водоспоживання /водовідведення/.

Згідно зазначеного Наказу, дані журналів первинного обліку є основою для заповнення статистичної звітності за формою № 2-тп (водгосп), складання проектів планів з охорони і раціонального використання водних ресурсів, а також для розрахунків плати за використання води промисловими та сільськогосподарськими підприємствами.

Кожне підприємство (організація, установа) повинне мати укрупнену балансову схему прямоточного, оборотного водопостачання та водовідведення із зазначенням та нумерацією місць виміру забору (приймання) та скидання води, а також пунктів передачі її іншим споживачам.

Вимір витрат води проводиться у пункті обліку на кожному водозаборі та випуску зворотних вод, а також у системах оборотного водопостачання, повторного використання зворотних вод та у пунктах передачі (приймання води) іншим водокористувачам.

На кожний водозабір, скидання зворотних вод, пункт одержання та передачі свіжої та зворотної води, оборотну систему і т. п. відкривається окремий журнал або відводиться у ньому необхідна кількість листів.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 27.07.1998 №264 при наявності на одному підприємстві декількох водозаборів та випусків зворотних вод на кожний з них ведуть журнал первинного обліку використання вод за кількісними та якісними показниками (типові форми №№ ПОД-11, ПОД-12, ПОД-13).

Форма ПОД-11 застосовується для визначення кількості води, що забирається із водних об'єктів чи з інших систем водопостачання; передається іншим водокористувачам або скидається до водних об'єктів; відводиться на поля фільтрації, у накопичувачі, випаровувачі і т. п.; використовується у системах оборотного та повторно-послідовного водопостачання.

Записи у журналі за типовою формою №ПОД-11 ведуться на основі проведення замірів витрат води.

Графа 2 заповнюється на основі показників водовимірювальної апаратури. При обліку води водомірами з підсумковим обладнанням до цієї графи заносяться попередні та наступні показники витратоміра у тис. куб. м. Різниця показників заноситься до графи 4 з підведенням підсумків за кожний місяць та в цілому за рік.

Журнал перевіряється та підписується керівником відповідної служби у терміни, що визначаються періодичністю проведення замірів витрати води.

Судом встановлено, що позивачем ведеться журнал встановленого зразка ПОД-11, в якому щоденно ведуться записи замірів витрат води.

Порушень заповнення журналу ПОД-11 чи невідповідність вказаних у ньому даних перевіркою не встановлено.

Судом досліджені відомості вказаного журналу та встановлено, що добова продуктивність водозабору підземних вод за перевіряємий період складає не більше 50 м3/добу (графа 4 журналу).

Крім того, в акті перевірки також зазначено, що згідно журналу первинного обліку за формою ПОД-11 підприємством у період з 08.08.2011 по 04.06.2011 з артезіанської свердловини №5263 було забрано 18434 м3.

Зі звітів про використання води (форми 2-ТП водгосп) за 2012 р. та за І квартал 2013 р., судом встановлено, що підприємством фактично використано води в 2012 році: 9,0 тис м3 (рядок 12 графа 9) з них: на господарськопитні потреби підприємства - 0,2 тис. м3 (рядок 11 графа 10), на інші потреби 8,8 тис. м3 (рядок 12 графа 15) та за І квартал 2013 року підприємством забрано 1,6 тис. м3 (рядок 12 графа 9), з них: на господарськопитні потреби підприємства - 0,1 тис. м3 (рядок 12 графа 10), інші потреби - 1,5 тис. м3 (рядок 12 графа 15).

Таким чином, виходячи з встановлених судом обставин, позивачем не допущено перевищення лімітів забору води, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування УКР-КРЫ №1215.

Відповідно до вимог статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Дозвіл на спеціальне водокористування УКР-КРЫ №1215 від 30.03.2010, виданий ДП "Чорноморнафтагазсервіс" із зазначенням цілі водокористування - господарське-побутове водопостачання.

Згідно з п. 5.11 Інструкції щодо заповнення статистичної звітності 2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Держкомстату від 30.09.1997 № 230 та зареєстрованої у в Міністерстві юстиції України 16.10.1997 за № 480/2284 (надалі Інструкція), показник гр. 10 включає обсяги води, використаної для задоволення всіх господарських, побутових і комунальних потреб населення і працівників на підприємствах і організаціях, крім сільськогосподарських (наростаючим підсумком з початку року), в гр. 15 вказується кількість використаної води на потреби, не вказані в гр.10-13, а в гр.14 - їх кодове значення у відповідності з п.3.9 (наростаючим підсумком з початку року).

При цьому, наявність окремо гр.10 та 15 у звітності, на думку суду, не свідчить про використання підприємством води на інші ніж господарсько-побутові цілі, оскільки в гр. 10 зазначаються виключно обсяги використаної води населенням і працівниками на підприємствах та не встановлені інші господарсько-побутові потреби водокористувача, які і повинні бути зазначені в гр. 15. Крім того, положення Інструкція пердбачають окрему графу 11 для визначення кількості використаної води на виробничі цілі.

У звітності про використання води (форми 2-ТП водгосп) за 2012 рік та за І квартал 2013 року позивач заповнив графи 10 та 15 використаної підземної води на госппитні та інші потреби підприємства. При цьому гр. 11 взагалі не заповнена.

Водночас суд зазначає, що за приписами статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Господарського кодексу України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Господарського кодексу України господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Господарсько-виробничі відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі здійснення суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, на виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та на реалізацію дієздатності суб'єкта господарювання. Ці відносини виникають навколо створення певних благ, що складають предмет господарської діяльності.

Отже, господарська діяльність - це суспільно-корисна діяльність, яка виконується на професійній основі, якщо її результати реалізуються як товар. В залежності від мети і механізму здійснення, господарська діяльність поділяється на: підприємницьку (комерційну) діяльність; непідприємницьку (некомерційну) діяльність.

Таким чином, будь-яка діяльність суб'єкта господарювання, зокрема господарська-виробнича, спрямована на отримання прибутку. А відтак використання води на господарські та побутові потреби для обслуговування бази відпочинку позивачем не виключає можливість отримання прибутку від цього виду підприємницької діяльності.

З огляду на зазначене, позивач має право добувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб та господарсько-питного водопостачання без спеціальних дозволів на користування надрами при дотриманні законодавчо встановленого ліміту добового забору води (не більше 300 кубічних метрів на добу з водозабірного спорудження).

Суд зауважує, що відповідно до міждержавного стандарту «ГОСТ 17.1.1.04-80», затвердженого Постановою Державного комітету СРСР по стандартам №1452 від 31.03.1980, до господарсько-побутових потреб належать: господарське питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках; інші потреби (втому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарства, (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення; промислові (виробничі) потреби; потреби теплоенергетики; територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод; скидання стічних вод та інші потреби, а також багатоцільове водокористування.

При цьому, суд звертає увагу представника відповідача, що постановою Верховної Ради України від 12.09.191 № 1545-ХП встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать законам України. З прийняттям Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Земельного кодексу України, ГОСТ 17.1.1.04-80 колишнього СРСР встановлює тільки класифікацію підземних вод по цілях водокористування незалежно від характеру використання підземних вод (п.1 даного ГОСТу) і не має ніякого відношення до реалізації підприємствами своїх законних прав на видобуток підземних вод для чітко визначених цілей в рамках чинного водного, гірничого та земельного законодавства України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 3, 8 Конституції України, ст. 8 КАС України).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Оскільки Конституція України, як зазначено в ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. (Пленум Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р.).

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що Закони України, зокрема Кодекс України про надра, має вищу юридичну силу, ніж інші підзаконні нормативно-правові акти.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 року № 9 (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Тому суд застосовує норми прямої дії Конституції України та Кодексу України про надра, норми якого передбачають умови звільнення від отримання відповідного спеціального дозволу на користування ділянкою надр, зокрема, використання води як на господарські, так і на побутові потреби.

Крім того, відповідачем не доведено, що позивач здійснює споживання води для лікувальних, курортних та оздоровчих цілій, промислової (виробничої) потреби, не встановлено зазначених обставин і в акті перевірки.

Слід наголосити, що згідно показаній свідка ОСОБА_4 останній зазначив, що зі слів керівника підприємства, яким зазначено про наявність орендарів приміщень бази відпочинку «Мрія», та на підставі наданого розрахунку лімітів використання води та водовідведення по ДП "Чорноморнафтагазсервіс" на 2013 було встановлено використання води субспоживачами. Водночас будь-яких доказів на підтвердження зазначеної обставини відповідач суду не надав. Не встановлено цих обставин під час перевірки, оскільки наявність субспоживачів, наявність фактичного водокористування сторонніми споживачами встановлено не було. Крім того, судом встановлено, що згідно акту перевірки позивач не погодився з актом перевірки, про що зазначено в акті.

Суд вважає неспроможним посилання представника відповідача на розрахунок лімітів використання води та водовідведення по ДП "Чорноморнафтагазсервіс" на 2013, відповідно до якого відповідачем встановлено водокористування у обсязі 19311,13 м3, в тому числі: на виробничі потреби - 18361,01 м3, на господарсько-побутові - 950,12 м3, та зазначає, що вказаний розрахунок встановлює розрахункові ліміти (на майбутнє) та не свідчить про фактичне використання води позивачем з перевищенням встановлених лімітів. На думку суду вказаний розрахунок також не підтверджує використання води на інші ніж господарсько-побутові цілі, оскільки, як встановлено судом, водопостачання позивачем здійснюється для обслуговування бази відпочинку «Мрія», що відповідає мети господарської діяльності позивача.

Суд вважає безпідставним твердження представника відповідача, що згідно статуту підприємства одним із видів діяльності позивача є виробництво напоїв (виробництво мінеральних вод та прохолодних напоїв; виробництво безалкогольних прохолодних напоїв: лимонаду, кока-коли, пепсі-коли, і подібних напоїв; виробництво фруктових сиропів для виробництв безалкогольних напоїв; виробництва квасу; виробництво та інш.), у зв'язку з чим, на думку представника відповідача, позивач повинен отримати дозвіл на спеціальне користування ділянкою надр. Водночас будь-яких доказів на підтвердження здійснення позивачем цього виду діяльності з використанням води з артезіанської свердловини №5263 відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідачем не доведено суду видобуток позивачем підземних вод саме для забезпечення потреб на інші ніж господарсько-побутові цілі.

Стосовно посилання представника відповідача на ту обставину, що однією з умов водокористування є отримання спеціального дозволу на користування надрами, суд зазначає, що дозвіл на спеціальне водокористування серії УКР-КРЫ №1215 було видано 30.03.2010, тобто до набрання чинності нової редакції ст.23 Кодексу України про надра.

Таким чином, після внесення змін до статті 23 Кодексу України про надра, а саме з 22.12.2010р., видобуток підземних вод, як загальнодержавного корисної копалини, без оформлення спеціального дозволу на користування надрами стало можливим для господарсько-питного та господарсько-побутового водозабезпечення виробничих, технологічних підрозділів землевласників і землекористувачів.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позивач використовує підземні води для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300 м3/добу, протилежне перевіркою не встановлено, а тому підприємство, у відповідності до статті 23 Кодексу України про надра має право не отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води). При цьому будь - яких порушень в частині недотримання лімітів забору води, встановлених для підприємства позивача, судом також не встановлено.

А відтак п.1, 3 припису від 12.06.2013, відповідно до якого позивачу необхідно отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами з артезіанської свердловини №5263 (до 20.08.2013); дотримуватися лімітів забору води (постійно) є таким, що прийнятий з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, отже є протиправним.

Щодо визнання протиправним та скасування п. 2 припису від 12.06.2013 в частині зобов'язання позивача утримати санітарну охоронну зону артезіанської свердловини №5263 в належному стані (постійно), суд зважає на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої.

Згідно з акту перевірки та показаній свідка ОСОБА_4 під час перевірки було встановлено, що зона санітарної артезіанської свердловини №5263 утримується в неналежному стані, а саме відсутня огорожа, в межах 30 метрів до свердловини розташовані будівельні матеріали. (п. 6 ч. 1 ст. 44, ст. 93 Водного кодексу України).

Водночас, згідно наданих позивачем фотографій на 04.06.2013 (початок перевірки) та пояснень начальника служби експлуатації позивача Салєєва В.С. вбачається, що під час перевірки були відсутні порушення п. 6 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України, а саме наявна огорожа санітарної зони артезіанської свердловини №5263, відсутні будь-які сторонні предмети в цієї зоні. Крім того, згідно доповідних записок начальника служби експлуатації позивача Салєєва В.С. за січень 2013 - червень 2013 у зв'язку з розпорядження керівництва проводилися щомісячні обстеження санітарної зони артезіанської свердловини щодо дотримання спеціального режиму охоронної зони та будь-яких порушень встановлено не було. У зв'язку з чим суд критично ставиться до акту перевірки та показаній свідка ОСОБА_4 Більш того, суд враховує, що в акті перевірки є відмітка уповноваженої особи представника позивача про незгоду з актом.

Крім того, згідно акту приймання-передачі майна, що передається до статутного фонду ДП "Чорноморнафтагазсервіс" від 31.10.2003 була передана огорожа, до якої входить в тому числі огорожа свердловини.

Таким чином, встановлені під час судового розгляду справи обставини, спростовують висновки акту перевірки.

Суд також погоджується з позицією представника позивача, що вимоги ст. 93 Водного кодексу України не застосовуються до позивачу, оскільки регулюють встановлення зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.

Отже враховуючи встановлені судом обставини, п. 2 припису від 12.06.2013 є протиправним.

Згідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем в порушення вимог ст. 71 КАС України не надані докази на підтвердження правомірності прийняття спірного припису.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

У судовому засіданні 09.10.2013 оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Постанова складена у повному обсязі 11.10.2013.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції в АР Крим від 12.06.2013.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" (ідентифікаційний код 32173773) 34,41 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної екологічної інспекції в АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.Л.Тоскіна