Постанова

від 16.01.2014 по справі 801/7288/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/7288/13-а

16.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 09.10.2013 по справі № 801/7288/13-а

за позовом Дочірнього підприємства "Чорноморнафтагазсервіс" Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" (вул. Паркова, буд.5 м, смт. Чорноморське, Чорноморський район, Автономна Республіка Крим,96400)

до Державної екологічної інспекції в АР Крим (вул. Козлова, 45 А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95011)

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 жовтня 2013 року у справі №801/7288/13-а адміністративний позов Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазсервіс» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне підприємство «Чорноморнафтогаз» до Державної екологічної інспекції в АР Крим про визнання протиправним та скасування припису було задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції в АР Крим від 12.06.2013 року. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 жовтня 2013 року.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги вказує, що наявність дозволу на спеціальне водокористування не позбавляє позивача від необхідності отримання дозволу на користування надрами.

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли з питання: чи необхідно отримати позивачу дозвіл на користування надрами для добування корисних копалин при наявності у позивача дозволу на спеціальне водокористування та чи допущено позивачем порушень вимог природоохоронного законодавства.

Так позивач є суб'єктом спеціального водокористування та відповідно до Дозволу УКР-КРЫ № 1215 від 30.03.2010 року строком дії до 01.04.2015 року добуває підземну воду зі свердловини № 5263, що розташована на базі відпочину «Мрія». Відповідач вважає, що позивач повинен отримати ще один дозвіл, а саме: дозвіл на користування ділянкою надр, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування», постанову Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011 року «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» та статтю 4 Водного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд встановив, що позивач використовує підземні води виключно для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300м3/добу, а тому позивач відповідно до статті 23 Кодексу України про надра має право не отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Відповідно до статті 2 Кодексу України про надра завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до статті 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно статті 23 Кодексу землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Таким чином, в силу вимог статті 23 Кодексу України про надра у разі видобування підземної прісної води для власних господарських і побутових потреб у обсязі не більш 300 кубічних метрів на добу, землевласники і землекористувачі мають право не отримувати спеціальний дозвіл.

Як вказувалося вище, судом було встановлено, що позивач використовує підземні води виключно для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300м3/добу.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дослідив форми звітності позивача про використання води 2-ТП водгосп, у яких вказано що підземна вода використовується позивачем зі свердловини на госпитні потреби. Але відповідач вважає, що суд першої інстанції повинен був встановити на які інші потреби позивач використовує підземну воду зі свердловини № 5263, оскільки госпитні потреби складають лише малу частину від використаної води.

Судова колегія наголошує, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В апеляційній скарзі відповідач не наводить будь-яких доказів, які б свідчили про те, що позивачем використовується підземна вода зі свердловини № 5263 на будь-які інші потреби ніж власні господарсько-побутові потреби. Не містить таких фактів і акт «Перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Дочірнє підприємство «Чорноморнафтогазсервіс» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» від 10.06.2013 року.

Судова колегія зазначає, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог чинного законодавства суб'єктом господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості:

дату складення акта;

тип заходу (плановий або позаплановий);

вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

предмет державного нагляду (контролю);

найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;

найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Відповідно до пункту 5 Дозволу на спеціальне водокористування від 30.03.2010 року УКР-КРЫ № 1215 мета водокористування з артезіанської свердловини № 5263 визначено: господарсько-побутові водопостачання.

При таких обставинах справи доводи апеляційної скарги стосовно необхідності отримання позивачем спеціального дозволу на використання надр спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідачем також ставиться питання щодо невідповідності висновків суду першої інстанції стосовно наявності огорожі санітарної зони артезіанської свердловини № 5263 та відсутності будь-яких сторонніх предметів в цієї зоні.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої.

Відповідно до частини 1 статті 93 Водного кодексу України з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Суд першої інстанції не тільки дослідив надані позивачем фотографії зони, та також опитав свідка ОСОБА_2 та дослідив акт приймання-передачі майна, що передається до статутного фонду ДП «Чорноморнафтогазсервіс» від 31.10.2003 року за яким позивачу була передана огорожа, до якої входить в тому числі огорожа свердловини.

У акті перевірки відповідач зазначив, що зона санітарної охорони суворого режиму не огороджена окремо, доступ обмежений.

Оскільки доступ до охоронної зони обмежений, що підтвердив відповідач у акті перевірки, та враховуючи вищевказані докази, а саме: показання свідка, акт приймання-передачі майна, фотографії, у судової колегії немає правових підстав до висновку про правомірність пункту 3 припису від 12.06.2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експерта.

Відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Щодо питання недотримання позивачем лімітів забору води за період перевірки, то судова колегія зазначає, що у відповідності до Дозволу на спеціальне водокористування від 30.03.2010 року УКР-КРЫ № 1215 позивачу встановлені ліміти: 18,4 тис. куб.м. на рік. Встановлені на рік ліміти забору води з артезіанської свердловини позивачем перевищено не було, що підтверджується журналом обліку, статистичною звітністю та бухгалтерською довідкою позивача. В апеляційній скарзі відповідач не наводить будь-яких доводів у спростування висновків суду першої інстанції з цього питання.

При таких обставинах справи у судової колегії відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України. Суд першої інстанції присудив стягнути судові витрати з державного бюджету України шляхом їх безспірного стягнення із рахунка відповідача.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 жовтня 2013 року у справі № 801/7288/13-а змінити.

Викласти пункт 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазсервіс» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне підприємство "Чорноморнафтагаз" судові витрати у сумі 34,41 грн. (Тридцять чотири гривни 41 копійка)».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 жовтня 2013 року у справі № 801/7288/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська